Всі стрічки можна буде подивитись онлайн безкоштовно на сайті фестивалю http://meetdocsfestival.com/ з 26 по 31 жовтня.
Фестиваль відбувається за підтримки Федерального міністерства іноземних справ Німеччини, Українського культурного фонду та Державного агентства України з питань кіно.
«Мої думки тихі», Антоніо Лукіч (позаконкурсна програма MeetNonDocs)
Вадим (Андрій Лідаговський) – двометровий звукорежисер-фрілансер, якому потрібно відремонтувати зуби. Грошей немає, але тут підвертається вигідна пропозиція – записати звуки диких тварин для гри «Ноїв ковчег» від канадського розробника. Особливо цінним є голос рахівського крижня, рідкісного птаха, яка живе на кордоні з Румунією. Вадим їде в Ужгород, де зустрічається зі своєю мамою Галею (Ірма Вітовська). Мама умовляє сина поїхати з нею на курорт в Закарпатті. Подруг у Галі немає, італійський бойфренд по листуванню кинув її на першому ж побаченні – загалом, мама нещасна і самотня. Вадим же намагається довести, що мама йому не потрібна і що вона повинна самостійно влаштовувати своє життя. Так починається подорож сина і матері в старенькому червоному фольксвагені по Західній Україні, засіяній квітучими сакурами.
«Мої думки тихі» – повнометражний дебют Антоніо Лукіча, який сам родом з Ужгорода. До цього були короткометражки, серед яких найпомітніша «У Манчестері йшов дощ» в головній ролі з усе тим же актором-непрофесіоналом Андрієм Лідаговським. Лідаговський як би є альтер-его Лукіча, своїм високим зрістом символізуючи недоречну людину. Хоча «Мої думки тихі» і інтелектуальна комедія, гідна американського кінофестивалю Санденс, в ній дуже багато ніжності, делікатності і емоцій. Фільм Лукіча – перш за все про любов і про довге прощання матері з дорослим сином, на шляху якого вони проходять і через прощення.
«Будинок», Тетяна Кононенко, Матільда Местер (фільм-закриття)
«Будинок» – фільм про одну з найзнаменитіших будівель Харківа, Держпром – будинок державної промисловості. Режисерки застали його в тяжкі часи – ремонту, коли величезна конструктивістська будівля переживає реконструкцію, але життя в ній, як і раніше, триває. Камера Местер дивиться на балкони Держпрому: хтось вийшов спалити цигарку, хтось подихати свіжим повітрям; потім ми подорожуємо численними коридорами будівлі, їдемо в ліфті і обідаємо в буфеті, який продає найдешевші пиріжки в місті.
Держпром має багату історію, це один з найперших радянських хмарочосів, побудований в 1925-1928 роках на найбільшій площі Харкова – площі Дзержинського (з 1996 року – площа Свободи). Це справжній пам'ятник архітектури в стилі конструктивізму, для кращої розумінні історії якого Кононенко та Местер вставляють у фільм хронікальні кадри його побудови. Ось робітники у майках споруджують стіни дев'яносто років тому, а ось майже через століття такий же пролетаріат займається ремонтом Держпрому. За структурою «Будинок» близький сучасної кінематографічної есеїстиці, наприклад фільмам Шанталь Акерман або Хайнца Емігольца, і в цьому величезна режисерська знахідка.
«Зарваниця», Роман Хімей и Ярема Малащук (Національний конкурс)
Щороку тисячі українських християн здійснюють подорож крізь міста і села. Їх мета – Зарваниця, святе місце в Тернопільській області, релігійно-туристичний комплекс, який за переказами в тринадцятому столітті відвідала сама Діва Марія. В об'єктиві режисерів Хімея і Малащука – приблизно сотня паломників, серед яких виділяються священник, фотограф, 80-річна бабуся і хлопчик Максим. Творці картини ретельно малюють їх портрети за допомогою слів і дій, які ті роблять. Поміж молитвами паломники діляться новинами, хваляться нажитим добром, фотографують каплиці, дають інтерв'ю, бачать чудеса… Бачать чудеса?
Ярема Малащук и Роман Хімей – режісерській дует, що працює у Києві. Режисери закінчіли факультет кінематографії в Інстітуті екрана мистецтв (Київ). Вже сім років працюють разом на межі візуального мистецтва та кіно як художники, кінорежисери й оператори. Вони досліджують образ натовпу як окремий персонаж в історії та культурі. Їхні фільми були показані в Мексіці, Італії, Німеччині, Австрії, Канаді. Дует здобув спеціальну нагороду від PinchukArtCentre у 2018 году, гран-прі в конкурсі «Молоді українські художники», нагороду за найкращий короткометражний документальний фільм на Міжнародному фестивалі німого кіно в Мексіці, та інші призи.
War Note, Роман Любий (Національний конкурс)
З уламків реальності, зафіксованої на кадрах цього фільму, складаються, наче пазл, образи авторів відео – власніків телефонов, планшетів, фотоаппаратів. Поступово, кліп за кліпом, можна побачити життя цих людей, дізнатися дещо про їх роботу, сім'ю, про їхні інтереси, подивитись на життя, дещо зрозуміті про країну цих людей. Низка відеозапісів веде разом з героями на війну. Поклик і шлях різних людей сплетені тут в одну розповідь. Герої порінають у спеціфічний, аномальна вимір, де більшість ані людських, ані Божих законів не діють. Діють інші закони. Тут інші цінності, інші жарти, інше сприйняття прекрасного, інша мораль, інші тривоги. Смерть тут завжди поруч.
Тобто, можна здогадатися, що в кінці будуть титри про те, що ці бійці були вбиті. Але учасник Babylon'13 Роман Любий використовував цей очевидний прийом не для спекуляції, а як холодну констатацію факту, що а la guerre comme à la guerre. Тут вся правда про цю війну – крижані окопи, в яких солдати бродять по щиколотку у воді, зафіксовані реальні артобстріли, палаючі машини і, звичайно ж, зруйнований аеропорт. Фільм Любого – досить драйвове видовище, але в той же час дуже бентежне, від якого перехоплює подих і стискається серце.
«Для когось іншого», Свен Блюм (позаконкурсна програма MeetDocs)
Це історія про трьох жінок, трьох сурогатних матерей, які позичили свої тіла, щоб виносити чужу дитину. Героїні діляться власним досвідом і баченням життя до, під час і після вагітності. Історія відбувається в Каліфорнії, одному з небагатьох місць в світі, де комерційне сурогатне материнство є законним і куди все більше пар з усього світу їдуть, щоб найняти сурогатну матір. З дивовижною інтимністю і доступністю фільм відображає повсякденне життя цих жінок, пов'язаних строгими правовими рамками угоди про сурогатне материнство, підписаного з передбачуваними батьками.
Як це бути сурогатною матір'ю? Справа пов'язана з серйозними проблемами: виснажливою рутиною прийому таблеток, гормональних препаратів і відвідувань лікаря, а також емоційним стресом і напругою у відносинах з близькими – і, що важливо, з сім'ями одержувачів. Цей фільм – повнометражний документальний дебют скандинавського режисера Свена Блюма.