Ще згадувалось інколи в 2016-му й уже не спадало на думку 2017-го. Навряд чи окуповані території Донбасу будуть повернуті в результаті воєнної операції Збройних сил України. Хоча зрозуміло, що наша армія зараз найпотужніша за всю історію незалежності країни, а особливо коли ще й отримає від американців довгоочікувані високоточні засоби оборони. Тому в захисті впевнена. Але, найімовірніше, події відбуватимуться інакше, і наступний рік може стати вирішальним у визначенні світової стратегії щодо агресії Росії, зокрема й із застосуванням міжнародних місій. В ідеалі російські війська виставлять «за поребрик», тоді наша держава почне чухати потилицю й думати, що з тим тепер робити. У неідеальних варіаціях на цю тему чухання буде ще інтенсивнішим. І закони про реінтеграцію, про які зараз сперечається країна, до цього не матимуть жодного стосунку: за традицією декларативність написаного переможе практичність та актуальність.
Суспільству доведеться вирішувати гострі питання статусу людей, які в різний спосіб підтримували окупантів, врегульовували різні економічні відносини, заново налагоджували політичні зв’язки.
Читайте також: Інакодумці чи вороги
Але скажу парадоксальну річ: що далі одна від одної в різних сферах опиняться окуповані та вільні території, то простіше та успішніше колись відбудеться процес справжньої реінтеграції Донбасу. Але йдеться не про чергові блокади чи посилення контролю за кількістю цукру або чаю, який перевозять пенсіонери через блокпости. Це про реальне, а не вигадане пропагандистами життя людей: там і тут. І про напрямок руху.
Наприклад, вільна частина Донбасу зараз переживає справжній бум, хотілося б сказати, відновлення чи будівництва, але поки що виходить фінансових вливань. Гроші від європейських, американських і навіть японських урядових чи неурядових фондів та різноманітні субвенції рікою ллються в усі сфери життєдіяльності. Наприклад, Кабмін розподілив 17 млн грн субвенції з держбюджету місцевим бюджетам 2018 року на здійснення заходів підтримки територій, що зазнали негативного впливу внаслідок збройного конфлікту. Гроші виділено Маріуполю, Покровську, Дружківці й Сєверодонецьку.
Але вже зараз, враховуючи фінансування попередніх років, тисячі переселенців мали б отримати житло, сотні постраждалих — відремонтовані будівлі, у прифронтових містах повинна була розгортатися масштабна розбудова інфраструктури, яку можна порівняти з часами індустріалізації. Це добре, бо дуже контрастує із ситуацією, що склалася на окупованих територіях, де заводи й шахти вирізають на метал, «віджимають» житло, займаються відвертим мародерством та грабуванням. Але, на жаль, картину суттєво псує процес освоювання грошей, який супроводжується постійними корупційними скандалами, порушеннями термінів і технологій, відверто кримінальними схемами, коли фірми-одноденки, які начебто перемогли в системі ProZorro, зникають, прихопивши гроші за роботу, яку не виконали. Через наявність потужних фінансових потоків Донбас зараз є справжньою Меккою для різних шахраїв, які видають себе за професіоналів, генерують десятки фірм-прокладок, фактично наймаючи місцевих безхатьків за копійки. Тому одне з начебто опосередкованих, але важливих завдань — побороти цю ситуацію задля досягнення позитивних змін, що наочно демонструватимуть напрям розвитку українського Донбасу.
Читайте також: Конфузи на місцевому ґрунті
А щодо політичних реваншів, про які зазвичай кажуть у контексті повернення окупованих територій, то, на жаль, вони актуальні й сьогодні. Ті, хто мав стосунок до розпалювання війни, спокійно ведуть свою діяльність не тільки на вільному Донбасі, а й по всій країні. Якщо не робити чітких кроків для зміцнення україноорієнтованих і демократичних позицій, віддаляючись безповоротно від проросійської спільноти, то вже буде не дуже важливо, більше чи менше на якогось захарченка в нашій політиці…