Якої політики щодо України ми можемо очікувати від нового президента Естонії? Особливо коли йдеться про євроатлантичні устремління України.
— Гадаю, естонська зовнішня політика лишиться незмінною в підтримці євроатлантичних прагнень України, у засудженні протизаконної анексії Криму й війни на Донбасі. Наша зовнішня політика завжди була стабільною, незалежно від того, котра політична партія або який політик приходять до влади. На нашу думку, вона забезпечила нам силу та вплив на міжнародній арені, яких ми не здобули б за інших обставин. Але ми також переконані, що тяглість в естонській зовнішній політиці пов’язана з тим, що основи, на яких ми зосереджуємося в міжнародних справах, визначають наші інтереси у сфері національної безпеки. Безпека України — це безпека Європи. І коли безпеки не має Україна, це свідчить про проблему з безпекою загалом у Європі. Ми безперечно відчуваємо це в країнах Балтії, але я певен, що це стосується й усієї Європи. Тому Естонія була й надалі буде активною учасницею вирішення питань України в Європейському Союзі й НАТО, у двосторонніх дискусіях із нашими союзниками. Ми також намагаємося знайти нові варіанти співпраці безпосередньо з Україною. Ось чому наша делегація тут. Вісім генеральних секретарів естонських міністерств, яких у нас одинадцять, прибули в Україну. Троє голів міністерств, які не змогли приїхати, мають поважні причини. Наш візит має дві мети. По-перше, подбати, щоб Україна та війна на Донбасі лишалися на ментальній мапі світу й, зокрема, Естонії. По-друге, пошукати практичних способів розвитку співпраці з українськими міністерствами. На всі ці сфери жодним чином не можуть впливати політичні зміни в нашій країні. Новий президент продовжуватиме загальну лінію ведення зовнішньої політики, утверджену в Естонії з 1991 року, а саме: бути надійним партнером і союзником Заходу, його ключових союзників, а також зосереджуватися на протидії агресії, як-от спрямованої нині проти України.
Як повідомляє уряд України, Естонія надає нашій країні допомогу обсягом €1,4 млн щороку. Чому це так важливо для Естонії? Які проєкти найголовніші?
— Зі стратегічного погляду, ми співпрацюємо з вашою державою у сфері розвитку з двох причин: тому що Україна важлива для Естонії та є однією з пріоритетних країн для нашої розвиткової співпраці; і тому що ми вважаємо, що ця співпраця допомагає нам. Це помічна для нас діяльність з огляду на геостратегічне значення України. Успішна, демократична Україна — це добре для нас. Ми переконані, що це також добре для України. Тому намагаємося фокусувати наші проєкти у двох напрямах, де, на нашу думку, можемо справити найбільший вплив для позитивного розвитку. Ми не достатньо велика країна, щоб розкидатися грошима. Ми не можемо собі дозволити робити те, що не має сенсу, тож усе, що робимо, повинно мати вплив. Одна зі сфер, на якій ми зосередилися, — цифровий розвиток. Ми гадаємо, що можемо навчити дечого, а тепер знаємо, що й Україна може дечого навчити нас. Маємо кілька гарних прикладів. Цифровий розвиток, очевидно, пов’язаний із розвитком громадянського суспільства загалом і державного управління для зміцнення демократії зокрема. Тому ми консультуємо, наскільки можемо, щодо розвитку верховенства права, щодо антикорупційних практик у розбудові бізнесу, щодо освіти. Це головні напрями, але ми також займаємося такими справами, як насадження дерев у Донецькій і Луганській областях. Це маленькі, але практичні кроки з фокусом на Східну Україну.
Читайте також: Еміне Джапарова: «Кримська платформа має стати зовнішньополітичним елементом загальної стратегії деокупації півострова»
Окрім того, ми спираємося на те, що Естонія теж була окупована ще якихось 30 років тому, і менше ніж за 15 років ми перейшли від окупації й незаконного розташування російських військ на нашій території до членства в Європейському Союзі й НАТО, а також економіки, у якій ВВП на особу вищий, ніж у багатьох країн Європи. Тому ми гадаємо, що гідні довіри та можемо давати поради щодо розбудови урядових інституцій або щодо засад, яких країні слід дотримуватися, щоб стати успішною ринковою економікою та демократією. Однак співробітництво у сфері розвитку — це не вулиця з одностороннім рухом. Як я вже зазначав, у деяких напрямах нам є чого повчитися в України, і ми це робимо. Отже, це двосторонній рух. Тут відбуваються захопливі процеси в цифровій сфері, у військовій сфері, наприклад. Разом із Німеччиною ми надаємо Україні допомогу — польовий госпіталь. Але ми переймаємо ваш досвід у тому, як організовувати сучасні й спроможні збройні сили. Це опосередковано допомагає нам у цих напрямах.
Естонія — одна з небагатьох країн, що погодилися забезпечити Україну летальною зброєю. Що стоїть за цим рішенням і чи можемо ми очікувати подальшої співпраці в цій галузі?
— Наш оборонний потенціал визначається тим, що ми дуже маленька країна. Тому завжди треба коректно оцінювати можливості маленьких держав щодо надання кількісної допомоги. Ми ж зосереджені на якісній. Передусім у цифровій сфері й у сфері ноу-хау, а також в інших. У сфері оборони ми маємо однозначну позицію: підтримуємо вашу державу у війні, що точиться на Донбасі, на території України. На нашу думку, країни Європи повинні мати свободу ухвалювати рішення про свою фундаментальну політику безпеки без втручання сусідів або віддалених країн. Як ми розуміємо, Україна вирішила, куди хоче прямувати та з ким бути. І от тепер раптом мусить вести війну. Тож, звісно, ми допомагатимемо Україні у її спробах оборонятися й убезпечувати долю вільної й незалежної держави.
Не виникає жодних сумнів, коли йдеться про надання військової допомоги вашій державі, і ми можемо найбільше допомогти шляхом дипломатичної підтримки, просуваючи тему України у світі. Саме це намагаємося робити в складі Ради безпеки ООН або Європейського Союзу й НАТО. Багато країн приймають як належне те, що їхні проблеми обговорюються за їхньої відсутності й тоді, коли потрібно. Однак це не можна приймати як належне. Надзвичайно небезпечно забувати або вважати нормою війну в Україні. Тож ми вносимо свій скромний внесок, допомагаючи вам тримати ці проблеми в спектрі уваги світу. Гадаю, нам це вдається, але ця робота не завершиться, допоки територіальну цілісність України не буде відновлено.
Читайте також: Засади деокупації
У нас часто говорять про двосторонні відносини між Україною й іншими європейськими країнами. Як гадаєте, чи має сенс запроваджувати багатосторонні союзи або альянси для Східної Європи та країн Балтії?
— У сфері регіональної співпраці ключовим моментом є практичність. Якщо можна щось зробити в регіоні, то слід це зробити. Є багато прикладів участі Естонії в регіональних форматах. Деякі мають політичне спрямування, деякі — практичне. У нас багато ініціатив у співпраці з країнами Балтії, з нордичними країнами; ми учасники «Ініціативи Тримор’я». Тож регіональні формати можуть бути дуже корисними. І я, безперечно, підтримав би зусилля України для розвитку її мережі регіонального співробітництва. Однак жоден із регіональних форматів не замінить ширшої міжнародної співпраці. Двосторонні домовленості важливі, але водночас важливий і міжнародний формат. Для нас членство в НАТО і ЄС є наріжним каменем нашої зовнішньої політики, і залишиться таким у будь-якому разі. Україна вже бере участь у кількох регіональних форматах, і це хороший спосіб продемонструвати, що ти не тільки прохач, а й також можеш щось дати на міжнародній арені. Важливо зміцнювати зв’язки з країнами, з якими ви прагнете взаємодіяти. Не лише на політичному рівні, а й зв’язки між бізнесами та громадами.
Попередня президентка Естонії брала участь у саміті Кримської платформи. Як ви оцінюєте результати цього саміту та які практичні результати ми можемо мати від цього формату?
— На мою думку, Кримська платформа — важлива ініціатива, і саміт був успішним. Насамперед слід зосередитися на тому, щоб міжнародна спільнота пам’ятала про питання Криму й неправомірної анексії півострова. Можна донести на саміті: ми думаємо про Крим більше, а, може, і співпрацюємо, поінформовуючи громадськість. Протягом кількох десятиліть чимало країн Заходу вели політику невизнання радянської окупації в країнах Балтії. Позиція підтримувалася на рівні державної політики, але також підкріплювалася завдяки інформуванню громадськості, на рівні парламентів і громадянського суспільства. Балтійські діаспорні організації завжди мали змогу посилатися на цю політику й підтримувати безперервний потік інформування. Багато хто вважав, що це все суто символічно. Однак політика невизнання сповнювала наш народ надією та наснажувала естонську діаспору боротися проти окупації за кордоном. Зрештою, коли Радянський Союз розпався й ми повернули незалежність, 50-річна політика невизнання виявилася надзвичайно важливою. Ніхто не знає, що буде в майбутньому, а події минулого не обов’язково повторяться. Проте нам важливо тримати це питання в пам’яті міжнародної спільноти та мобілізувати якомога більше підтримки громадськості. Саме для цього ми беремо участь у саміті. Ось що слід робити зараз і надалі постійно: нагадувати людям, що відбувається. Побачимо, чи забезпечить це практичні результати й коли. Але я гарантую вам: якщо Україна припинить мобілізувати міжнародну громадську думку, якщо не нагадуватиме про незаконну анексію — люди забудуть.
Ви побували на Донбасі. Які у вас враження від цієї подорожі? Які проєкти ви маєте для цього регіону?
— Ми маємо маленькі, але, сподіваємося, значущі проєкти допомоги в розвитку Східної України. Ці проєкти націлені на соціальні проблеми. Наприклад, ми працюємо з UNICEF, навчаємо українських експертів, як надавати допомогу дітям з інвалідністю. Ми проводимо інтернет у школах, підтримуємо підприємницькі проєкти для жінок.
У мене завжди виникають дуже суперечливі почуття, коли я відвідую Україну. З одного боку, у вашої країни помітно великий потенціал — промисловий і сільськогосподарський. З другого боку, ви ж знаєте, що відбувається, особливо на Сході. Тому я відчуваю суміш надії та суму. Україна має європейське лице зі шрамом від лінії дотику на Донбасі й анексії Криму. Це знищує. Одна справа — знати, що на Донбасі війна, інша — потрапити туди та побачити на власні очі наслідки цієї війни не тільки для держави Україна, а й для мешканців цього регіону. Жахливо й абсолютно неприйнятно, що таке відбувається у ХХІ столітті. Та для нас, міжнародної спільноти, неприйнятним було б заплющувати очі на ці події. Так, я розумію, що у світі багато чого діється, і ми маємо звертати увагу на численні проблеми. Немає виправдання нікому, хто вважає ситуацію на Донбасі нормальною. Це проблема не лише України. Якщо це стане нормою, ніхто не буде в безпеці.
Читайте також: Імітація деокупації
Однак вам також необхідно реформувати країну. Ми теж проводили реформи. Ми пережили 50-літню окупацію, але стали парламентською демократією та трансформували нашу радянську економіку завдяки складним реформам. Ліки не мають бути смачними, вони мають діяти.
Який в Естонії підхід до загрози, яку може становити російська політика «захисту російськомовного населення»?
— Очевидно, ми анітрохи не хвилюємося про нашу безпеку. Ми над нею працюємо. Урядові установи, відповідальні за політику безпеки, повністю зосереджені на тому, щоб ні в кого не виникало сумнівів щодо червоних ліній. Тому ми і вступили в НАТО. Цим і займаємось в Альянсі, у внутрішній політиці й у відносинах із союзниками. Серед населення та у владі немає занепокоєнь, позаяк ми визначаємо, що основи нашої безпеки функціонують. Ми змогли розробити політику стримування й оборони насамперед завдяки Альянсу, але також і завдяки злагоді в суспільстві та власному достатньо великому потенціалу. Ідеалу не існує, тому ми постійно незадоволені мільйонами елементів нашої безпеки та незмінно стараємося вдосконалюватися. Та загалом ми дуже впевнені. Це не означає, що в нашому регіоні немає проблем. Використання Білоруссю мігрантів як гібридної зброї, звісно, викликає занепокоєння. Застосування хімічної зброї на європейській території та деякі інші випадки у сфері кібербезпеки постійно нагадують нам, що безпека ніколи не може бути повністю гарантованою. Ми докладаємо всіх зусиль, щоб зосереджуватися на цих сферах і виправляти їх не лише самотужки, а й разом із нашими союзниками в НАТО та партнерами в ЄС.
Читати це інтерв'ю англійською:
Jonatan Vseviov: “There can be no excuse for anybody to consider things which are happening on Donbas as normal. If this becomes normal, then nobody is safe”
————–
Йонатан Всевіов. Народився 14 серпня 1981 року. Закінчив факультет політології Тартуського університету й отримав диплом магістра з відзнакою зі студій безпеки в Школі дипломатичної служби Едмунда А. Волша Джорджтаунського університету. Протягом 10 років обіймав різні посади в Міністерстві оборони Естонії. Колишній посол Естонії в Сполучених Штатах (2018–2021). З 2021 року — генеральний секретар Міністерства закордонних справ Естонії.