Ми запитали:
1. Чи можлива в Україні побудова мафіозної держави?
2. Хто міг би стати лобістами такої державної моделі?
3. Чи пройшли ми точку неповернення з падінням режиму Януковича?
Лариса Якубова, докторка історичних наук, членкиня-кореспондентка Національної академії наук України
1. Об’єктивно від розбудови мафіозної держави не застрахована жодна країна, навіть серед лідерів сучасного ліберально-демократичного світу. Така держава вибудовується там, де складається масовий запит на «владу сильної руки», існує високий рівень толерування корупції та стабільно низький чи спадний рівень масової політичної культури і впливовості громадянських інститутів. Ну, і «вишенькою на торті» в такій диспозиції, що притаманна більшою чи меншою мірою практично всім сучасним країнам, є потуга тіньової влади — такої собі alter ego видимого політичного світу, кримінальної вертикалі. Якщо на певному етапі держава дозволяє своєму alter ego розвинутися до того стану, коли його економічна платформа (тіньова та кримінальна економіка) стає достатньою, щоби почати системно «приручати» державні інституції на всіх рівнях і в усіх гілках влади, починається «зрощення» влади та криміналу, потенційно спроможне перерости у вищу форму — мафіозну державу.
На певному етапі цього «зрощення» легальна владна вертикаль сама перетворюється на кримінальний осередок, що послуговується не конституцією, а власними корпоративними правилами. З погляду духу класичного права це ставить її саму поза законом. Водночас уся країна потрапляє в капкан: право існує лише для слабких і законослухняних. Усі решта існують поза законом. На висоті цієї надзаконної «башти зі слонової кістки» складається оманливе відчуття вседозволеності, тимчасом як фундамент башти починає руйнуватися, бо зрештою у формат існування поза законом рано чи пізно переходять усі.
2. В Україні, як і будь-де, лобістами такої стратегії майбутнього виступатимуть лідери кримінальних угруповань, ділки тіньового сектору економіки та держслужбовці / публічні особи, спроможні стати передавальним пасом між кримінальним світом і світом публічної політики. Останні мають владний ресурс і зорієнтовані не на службу народу України (про що присягають, заступаючи на посаду), а на конвертацію своїх владних повноважень у надприбутки.
3. Для жодної країни світу не існує точки неповернення. Є лише шанс чи то пак можливість розбудови правової держави, що є перешкодою розбудові мафіозної її версії. Все решта — питання не одномоментного досягнення, а щоденних політичних, властиво — ліберально-демократичних (бо авторитарні й тоталітарні режими існують за іншими правилами) і правових практик. Простіше кажучи: в країні зі слабкими чи бутафорськими громадянськими інститутами та мінімальним рівнем політичної культури населення загрози розбудови мафіозної держави приростають прямо пропорційно.
Що ж стосується України, то ми все ще перебуваємо в процесі розбудови правової держави та трансформації масової думки від «моя хата скраю», «грабуй награбоване», «я начальник — ти дурень», «моя посада — моя вотчина» до «Україна — моя країна». Поміж ними все ще вражаюча відстань. Вона скорочується дуже повільно. Але війна пробудила все живе, що є в нашій країні, від майже столітньої летаргійної сплячки. І це живе також є запобіжником розбудови мафіозної держави.
Читайте також: Безпека, оборона і всі-всі-всі
Дмитро Золотухін, директор Інституту постінформаційного суспільства
1. Термін «мафіозна держава» є яскравим і, можливо, не дуже точним, але зараз ми перебуваємо всередині моделі мафіозної держави. На відміну, наприклад, від Білорусі, де Аляксандр Лукашенка повністю підім’яв під себе всі процеси, Україна не зробила так званої «антибандитської (антикримінальної) революції». Те саме стосується і Росії, де криміналітет і головні утримувачі мафії попросту перекваліфікувалися на державних діячів.
2. Лобістами мафіозної держави є ті, хто в 1990-ті роки здійснили первинне накопичення капіталу, за допомогою насильства, вбивств та розбою успішно витіснили конкурентів, а потім на цьому ґрунті створили власні бізнеси. Сьогодні вони фактично й далі вирішують усі ці питання такими самими методами, тільки вже без насильства. Хоча, така тактика і стратегія побудови бізнесу вже перейшла на державний рівень, де посадові особи так само купуються і продаються.
3. З падінням режиму Януковича лише одна «сім’я», чи то пак клан, втратила свій вплив. Натомість інші мафіозні клани залишилися, хоча можна по-різному ставитися до структур Фірташа, Коломойського або Ахметова. Їх не можна назвати «мафіозі», тепер вони «інвестори». Звичайно, вони трохи послабилися через російську агресію, але й далі перебувають біля керма.
Денис Казанський, блогер, учасник ТКГ
1. У нас уже є мафіозна держава, її неможливо побудувати. Відповідь очевидна — у нас є кримінальні клани, які сформувалися ще в 90-х роках, і саме вони створили мафіозні структури.
2. Представники мафії — люди, яких називають олігархами.
3. З падінням режиму Януковича за останні роки в нас, звісно, зменшився рівень корупції. Це визнають усі. Однак ми не повністю здолали ці негативні явища, і наразі говорити про те, що мафіозна модель переможена, ще зарано. Перемогти її можна, якщо боротися з корупцією, якщо в нас працюватиме закон та існуватиме відповідальність перед ним. Тобто люди, дії яких наразі фактично є безкарними, не повинні стояти над законом. Коли він буде над людьми, зокрема над олігархатом, тоді, я думаю, в нас вимкнеться цей режим мафіозної держави.
Читайте також: «Кожен із нас — президент»
Ярослав Юрчишин, народний депутат
1. Мафіозна, корупційна, наркокартельна, олігархічна та інші типи недемократичних держав — це найвищий прояв неефективної державної влади. В ній офіційна влада настільки неспроможна, що люди починають користуватися альтернативними механізмами встановлення правил.
Зараз в Україні дуже непрофесійна влада, що не вміє якісно планувати та використовує механізми управління державою для самоствердження чи збагачення. Але запобіжником для неї є активне суспільство, яке вже тричі (Революція на граніті, Помаранчева революція та Революція гідності) зупиняло перетворення України на державу з тоталітарною структурою.
2. Або олігархи, а саме той із них, хто має змогу зайняти позицію моноолігарха, тобто гаранта збереження майна та впливів інших. Або правоохоронні структури, якщо концентрацію влади ними санкціонує офіційна влада. Зважаючи на структуру влади в Україні, і за першого, і за другого варіанту такий сценарій неможливий без участі президента. Він або має очолити цей процес, або його має до цього спонукати найближче оточення.
3. Такої точки не існує. Владу завжди треба контролювати. Держави ефективні лише тоді, коли їхні функції гарантування суспільству безпеки та розвитку контролюються сильною суспільною мережею. У нас вона лише на стадії формування. Тому це постійне змагання між владою (державною чи неофіційною), яка тяжіє до концентрації, та суспільством, схильним розслаблятися і перекладати відповідальність на владу.
Роман Ратушний, громадський активіст
1. На мою думку, Україна перебуває за крок від мафіозної держави, і вона зробить цей крок, коли плутократи втратять контроль над державною вертикаллю (за умови, якщо в Україні надалі будуть відсутні інституції).
2. Прошарок регіональних феодалів і рішал, які є наступним щаблем після лідерів олігархічних кланів. Президент і його оточення.
3. Не існує точки неповернення в цій площині. Під мафіозною державою я маю на увазі російську модель.
Володимир Горбач, політичний аналітик Інституту Євроатлантичного співробітництва
1. Суто гіпотетично в будь-якій країні можлива побудова мафіозної держави на якомусь етапі. Але в Україні зараз це малоймовірно. Адже сам характер нашого суспільства достатньо бунтівний, волелюбний і навіть гордовитий. Ми не дозволимо комусь одному встановити такого роду порядки на всій території держави. Наше суспільство — дуже неоднорідна, складна структура, тому побудувати на цій базі мафіозну державу, уніфіковану, підпорядковану і контрольовану з одного тіньового центру, на мою думку, малоймовірно. Також не думаю, що хтось поставить перед собою таке завдання.
2. Тут має бути збіг інтересів кримінальних кіл із державним менеджментом. А оскільки в обох цих категоріях серйозні внутрішні проблеми, вони неконсолідовані, розбалансовані та внутрішньо конкурентні, то навряд чи хтось зможе поєднати ці інтереси, по-перше, в криміналітеті та державному управлінні, а по-друге, між ними. Це можливо лише після великої суспільної катастрофи, коли суспільний порядок міг би відновлюватися в такий неформальний спосіб, і цей збіг інтересів склався б природним чином, а всі інші з цим погодилися б, бо це якось покращило б їхнє становище. Але зараз, на сучасному рівні «еволюції», мені здається, що це малоймовірно.
3. Скажімо так: більше пройшли, ніж не пройшли. Знову ж таки, нічого цілковито однозначного в цій ситуації стверджувати не можна, але ймовірність повернення до такої системи, на мою думку, є сумнівною з двох причин. З одного боку, суспільна структура цього не дозволить, з іншого — той, хто прийде чи вже прийшов до влади, навряд чи поставить перед собою таку мету як раціонально досяжну. Збереження тіньових схем, корупційні можливості, телефонні чи якісь інші способи впливати на право — це все зберігатиметься достатньо тривалий час, однак я не називав би це мафіозною державою. Тобто не буде централізації однакових неформальних правил для всіх.
Читайте також: Майже 40 радників. Хто консультує президента і керівників його Офісу
Валентина Теличенко, правозахисниця
1. Мафіозною державою експерти називають РФ, яка фактично так і залишилася совєцькою. В СРСР мафією можна умовно назвати партноменклатуру, у РФ мафія — це Кремль. Існування мафії в СРСР забезпечував совєцький народ, теперішній народ РФ і далі залишається совєцьким. В Україні ж ми маємо цілком інакше суспільство: говорити про побудову мафіозної держави в Україні, на мою думку, підстав немає. Так, у нас є корупція, злочинність, наші правоохоронні органи функціонують вкрай погано. Проте в Україні відбуваються демократичні вибори, змінюються влада та опозиція, працюють суди.
2. Нав’язування страху побудови мафіозної держави в Україні та духу ненависті я вважаю однією з технологій гібридної війни, яку веде проти України РФ. Саме РФ зацікавлена в тому, щоб українське суспільство приречено повірило, що Україна — не правова європейська держава, а мафіозна держава, така сама, як і РФ. Що чинити спротив мафії немає сенсу, і краще сидіти, як миша під віником, не протестувати й не вимагати дотримання своїх прав.
3. Наше суспільство пройшло точку неповернення, ще коли проголосувало за незалежність у 1991 році. Помаранчева революція та Революція гідності — тому підтвердження. Саме тому ми подолали організовану злочинність 90-х років і маємо європейську перспективу.
Тарас Шамайда, громадський діяч, співкоординатор Руху добровольців «Простір свободи»
1. Це унікальне явище має італійське коріння. Те, що так метафорично називається — це вплив корумпованих кланів на державне життя. В принципі, в різних країнах із різним рівнем розвитку політики та економіки такі злочинні угруповання є впливовими. Це стосується також і держав, які ми називаємо демократичними, розвиненими. А тим паче тих, що перебувають у перехідному становищі, як Україна. Не буває мафіозної або немафіозної держави. Є просто більший чи менший вплив корумпованих структур на ті чи інші сектори різних держав. Звісно, є зовсім бідні держави, але вони — радше виняток, ніж правило. Я не вважаю, що Україна є мафіозною чи зовсім бідною державою.
2. Лобістами такої моделі вочевидь можуть стати злочинці. Така модель може розвиватись у країнах, де злочинці є пасіонарнішими та організованішими, ніж добропорядні громадяни. Тоді цей вакуум активності та готовності громадян захищати демократичні цінності заповнюють люди, які не зупиняються ні перед чим: вбивства, підкупи і так далі. В країнах, де частина суспільства пасивно сприймає корупцію і теоретично готова брати участь у злочинних схемах, така небезпека, звичайно, є.
3. Ми пішли далеко вперед як держава у демократичному поступі, але не існує ніякої точки неповернення. Демократія — це така річ (так само як і незалежність державна і правова), яку весь час потрібно відстоювати. Уявлення, що можна пройти якусь точку неповернення, а далі сісти, скласти руки і хтось захищатиме демократію та права людей замість самих громадян — інфантильне. У світовій історії не раз траплялися випадки, коли дуже розвинені, культурні держави зазнавали невдач від авторитарних режимів, як Німеччина свого часу чи інші країни. Я вважаю, що сьогодні наша демократія міцніша, ніж за часів Януковича. Але, безумовно, як вплив корупції, так і російський вплив, який роз’їдає державу, — дуже сильні фактори. Тому ми не є убезпеченими ні від яких сценаріїв. Усе залежить від людей і від того, наскільки вони будуть відповідальними в кожен конкретний момент історії.
Оксана Савчук, народна депутатка
1. За останні десятиліття в світі відбулася серія економічних та політичних змін, які зародили так звані «мафіозні держави». Це притаманно країнам із високим рівнем корупції, непрозорої судової системи, де «кришується» організована злочинність, а представники певних фінансових груп присутні в політиці. В Україні на 30-му році відновлення незалежності досі велику владу мають представники колишньої та сучасної партійної номенклатури, які контролюють певні напрями в державі. Нашій країні притаманна політика впливу певних фінансових корпорацій, які керують нею через групи власних депутатів, голів ОДА, міністерські портфелі. За «зеленої влади» вплив цих груп на державну політику відчутний як ніколи. Більшість міністрів не є самостійними особами, а радше «весільними ляльками на капоті», яких призначають для виконання наказів зверху, а не для самостійних рішень. Окрім того, досі є «смотрящі» за напрямами: газ, ліс, корисні копалини, річка, митниця тощо. Саме така багаторічна ситуація закріпила в Україні контроль олігархічних груп над упровадженням політичного курсу в країні.
2. Слово «лобізм» в уяві українців гармонійно вписалось у життя провладних еліт та побут громадян. Саме олігархічні групи та їхні представники в парламенті відстоюють свої інтереси на рівні держави.
3. На Революцію гідності вийшли різні люди. В кожного була своя мотивація, але всіх об’єднувало прагнення відсторонити режим Януковича. Сподівань було дуже багато, однак наразі не виправдались усі ті надії, які ми відстоювали на Майдані. Тому точку неповернення нація не пройшла до кінця. Люди з орбіти Януковича повертаються не тільки в країну, а й у політику та владу. «Слуги» намагаються «відмотати назад» закон про люстрацію, ми так і не знаємо правди про те, хто віддав наказ убивати на Майдані. Саме тому зараз ми маємо бути як ніколи пильними, щоб не прокинутися в обіймах «зеленого» режиму.
Михайло Басараб, політолог
1. Кланово-мафіозне управління не лише можливе у майбутньому, а й присутнє в Україні зараз. Одразу після розпаду СССР і відновлення незалежної державності України комуністично-комсомольські еліти і криміналітет швидко сформували правляче угруповання. Цей олігархічний картель керує країною й досі. Держава як інститут пріоритетно обслуговує інтереси цього картелю. Він заволодів основними активами, критичною інфраструктурою й утримує олігополію в стратегічних галузях економіки. Саме ця відносно невелика група людей визначає перелік політиків, які можуть потрапити у парламент і взяти участь у президентській кампанії. Так олігархи контролюють владу. Вони мають таку ексклюзивну можливість, бо володіють основними ЗМІ в країні, а найголовніше — телеканалами. Саме олігархи вирішують, про кого з політиків дізнаються виборці. Якщо політик не належить до олігархічного пулу, то в нього фактично відсутні шанси на присутність у ЗМІ. А якщо політика немає на ток-шоу чи на радіо-ефірах, якщо про нього не пишуть провідні видання, він не має шансів перемогти на виборах. Тож олігархи визначають асортимент політиків усіх кольорів і відтінків, з-поміж яких виборці змушені обирати депутатів і президентів. Коло замкнулося. Таким чином відбувається самозбереження олігархічного картелю. Скажу більше: якщо зміни в країні відбуватимуться лише через вибори, то Україна приречена залишатися під кланово-мафіозним управлінням олігархів і надалі. А оскільки управління державою сформоване за мафіозним принципом, то існують нижчі за порядком, але так само мафіозні групи впливу: судді, прокурори, контрабандисти, «бурштинові королі», податківці, спецслужби, «правоохоронці», дозвільна система тощо.
2. Лобістами такої моделі є всі, хто має зиск із такого стану речей. Передовсім це олігархи та їхні безпосередні маріонетки. Однак «мафіозний» консенсус охопив майже всі рівні соціальної ієрархії суспільства за вертикаллю. Хто має більший зиск, той більше й зацікавлений у збереженні такого порядку. Але існує багато й тих, чия вигода від цього негласного консенсусу значно менша. Такі учасники «мафіозного» консенсусу й громадяни, які перебувають за його межами, є потенційними агентами можливих якісних змін у країні. Повторюся, що з огляду на вибори ці зміни малоймовірні. Бо хай які позитивні новації впроваджуються в країні, кланово-мафіозні порядки спотворюють і підлаштовують їх під себе. Ситуацію рятує лише наявність у країні значної частки невдоволених такою системою пасіонарних громадян. Вони освічені, патріотичні, часто самореалізовані і впевнені в собі люди. Йдеться про дрібний і середній бізнес, студентів, інтелектуалів, креативний клас, самозайнятих людей, ветеранів, волонтерів і навіть подекуди середній та нижчий рівень бюрократичного апарату. Втім, їхньої кількості не вистачає, щоб змінити країну на краще через вибори. Такий шанс, на жаль, може з’явитися лише внаслідок чергових великих потрясінь у країні, регіоні, на континенті чи у світі. Вони неминучі, як на мене. Інакше кажучи, повинна виникнути ситуація, хай на короткий час, коли буде можливість почати все з чистого аркуша. До речі, ці пасіонарні громадяни не дали й не дадуть олігархічній мафії перетворити Україну на Росію, Білорусь чи Туркменістан.
3. Янукович не сформував якоїсь унікальної управлінської моделі. Він був виразником кланово-мафіозної управлінської системи й прагнув довести її до ідеалу. В чому була фатальна помилка Януковича — то це в тому, що він прагнув надати цій моделі виразного проросійського спрямування. Це стало вбивчим для нього. Кожен виразник інтересів олігархічного картелю на чолі України повинен затямити це фундаментальне табу. З кланово-мафіозноною олігархією на чолі держави суспільство ще поки так-сяк співіснує, але коли ця управлінська модель відверто повертає в бік Росії, спротив буде блискавичним. У цьому сенсі, гадаю, приклад Януковича був показовим. Якщо хтось вирішить повторити цей шлях, то отримає те саме, що і Янукович, тільки помножене на десять.
Читайте також: Слуга цифр
Ігор Луценко, громадський діяч, екснардеп
1. Варто адресувати філологам питання, чи складно нашій організованій злочинності опанувати італійську мову на базовому рівні, щоб відповідати визначенню поняття «мафія». Адже за всіма іншими параметрами вона є аналогом цих структур і навіть у чомусь їх переграє.
2. Лобістами відповідної державної моделі сьогодні є власники основних медіа. Тобто нинішня державна модель — безумовно мафіозна, кримінально організована. Такою вона є саме через те, що медіапростір контролюється представниками цієї «верстви» населення.
3. З тією примітивною моделлю феодалізму, яку нам намагалися експортувати з Донеччини, ми, звісно, розправилися. Однак нинішня ситуація значно більше загрожує нам різними лихами, адже нова система розумніша, гнучкіша й адаптивніша: де потрібно, використовує патріотизм, де треба — антипатріотизм. Ми бачимо, що зараз влада працює саме таким чином, і це достатньо ефективно для неї.
Олена Білозерська, ветеранка та блогерка
1. Неможливо побудувати те, що вже побудоване. Мафіозна держава в Україні існує й існуватиме ще дуже довго. Бо які ще потрібні ознаки такої держави, якщо не корупція, кланові інтереси, «свої» судді та прокурори, бізнес «між своїми» тощо. Все це у нас існує. Буває мафіозна держава феодального зразка (різні східні деспотії), а у нас вона ранньокапіталістична. Тобто динамічніша, сучасніша, але від того не менш мафіозна.
2. Вони вже є. Це переважна більшість нардепів, олігархи, міністри… Вони відстоюють інтереси своїх кланів, які конкурують між собою — але не ліквідацію мафіозної системи.
3.Тоді ми змінили державний курс із напрямку на поступове поглинання Росією на спроби маневрування. На мафіозність самої державної моделі це ніяк не вплинуло і не могло вплинути, бо наявна модель відповідає запитам не лише верхівки, а й більшості українського суспільства, яке хоче пільг, а не рівних умов.
—–
Фото: УНІАН, Сергій Старостенко