«3:1» – це «Острів Крк», «Воццек» і «Подвійний Леон». Усе найкраще, написане Юрком Іздриком. Як натяк на трилогію, хоча насправді ці тексти цілком самостійні. Як натяк на те, що читачі скучили за Іздриком-автором, хоча й редактора часопису «Четвер» вони в ньому поважають. Як виклик будь-яким кризам – творчим, фінансовим, буттєвим. Справжня література не старішає, хіба запакована під одну обкладинку набуває небаченої дотепер ваговитості «вибраного».
Якщо «Острів…» – замальовка до великого полотна «Воццека», то «Леон…» – післямова до них обох. Ритмізована постмодерна проза – мова тут набуває розкішної самодостатності, а тому не потребує сюжетних милиць. Подібно до карколомної історії хвороби, де за бажання неважко угледіти сюжет. І в Іздрикових текстах, і в лікарняних записах герой один – сам автор, він же пацієнт, він же піддослідний. Образ і його віддзеркалення, пісня та її луна. Що ж дивуватися – ця проза наскрізь цитатна, зіткана з уривків, алюзій, реальних оповідок, анекдотів, марень, лірики, лексичних вправ й відвертого стьобу над усім вищенаведеним. У ранній, та би мовити, літературній діяльності, до четвертого свого дітища «АМ™», письменник свідомо скромадив палімпсести, не стираючи попередню роботу. Культурний шар вийшов солідним – копати вистачить не одній генерації. Тим більше, що від часу оприлюднення найсвіжішого з цього трійника «Леона…» пройшло майже десять років. За новітньої теорією поколінь – якраз і нове поріддя підросло.