Соціологія показує, що з роками переселенці краще інтегрувалися в місцеві громади, знайшли роботу, поліпшили своє фінансове становище. Проте низка проблем усе ж таки зберігається: брак власного житла, складні відносини з держслужбами та неможливість голосувати на місцевих виборах. Такі висновки Тиждень зробив, зіставивши два дослідження:
1) Звіт Національної моніторингової системи (НМС) щодо ситуації з ВПО (за підтримки ЄС та Міжнародної організації з міграції) за грудень 2017 року. Опитування проводилося у 24 областях і Києві через особисті й телефонні інтерв’ю та обговорення у фокус-групах. Загалом було опитано майже 5,5 тис. переселенців та інформантів — представників державних і недержавних організацій. Це восьмий раунд опитувань, які почалися у березні 2016-го.
2) Київський міжнародний інститут соціології (КМІС) у січні 2018 року провів комплексне соціологічне дослідження в трьох містах, де впроваджуються субпроекти Надзвичайної кредитної програми Європейського інвестиційного банку для відновлення України (НКПВУ): Бахмуті, Харкові та Сєверодонецьку. Усього опитали 305 переселенців та 30 представників місцевої влади, активістів тощо. Перша хвиля дослідження відбулася у 2015-му.
Значне зростання зайнятості
За даними НМС, частка зайнятих серед переселенців із березня 2016 року зросла з 35% до 50%. Також зазначається, що побільшало ВПО, які знайшли роботу на довгий час і відповідну їхній кваліфікації. Найбільше зайнятих переселенців живе у великих містах: найвищий рівень у Києві (75%), підконтрольних уряду районах Донецької та Луганської областей (65%) і в прилеглих до них Харківській, Дніпропетровській і Запорізькій областях (58%). З віддаленням від зони АТО відсоток зменшується аж до 43% у західних областях. Зазначимо, що, за даними Мінсоцполітики, саме неокупована частина Донбасу, прилеглі до неї області та Київ є найпопулярнішими серед внутрішньо переміщених осіб.
Читайте також: «В вигнанні дні течуть, як сльози…»
За даними КМІС, на початок 2018-го працевлаштовані 60% переселенців порівняно з 30% у 2015 році (вищий показник у цьому дослідженні може бути пов’язаний із географічним фактором, адже опитування проводилося в популярних серед переселенців містах. — Ред.).
Крім того, за інформацією НМС, від вересня 2016-го з 26% до 20% зменшилася частка ВПО без оплачуваної роботи. Серед тих, хто зараз не працює, 53% шукають, де влаштуватися.
Умови проживання: дорога оренда, але з грошима стало краще
Дослідження НМС констатує, що добробут переселенців зараз покращився порівняно з червнем 2017 року: коштів на базові потреби вистачає в 51% опитаних проти 44% торік. Зарплата є основним джерелом доходів для 59% респондентів, на другому місці — державна допомога (41%). «Частка тих, хто отримує допомогу від держави, залишається великою. Це показує, що чимало ВПО далі потребує державної підтримки», — коментують автори звіту. Соціальна допомога залишається основним джерелом доходів для 27% ВПО, гуманітарну підтримку отримують лише 5%.
Читайте також: "ЛДНР". Процес без прогресу
Головними проблемами для переселенців досі є оплата оренди житла (23%), комунальних послуг (16%) та умови проживання, ця ситуація незмінна з червня 2017-го. Більшість ВПО винаймає помешкання (58%), у власному живуть 11%. Переважну кількість їх влаштовує оселя й основні комунікації, натомість у селах люди незадоволені опаленням, теплоізоляцією та водопостачанням.
За даними КМІС, серед головних проблем переселенців також висока вартість орендованого житла: 62% опитаних проживали в такому. «Спостерігається відтік із місць колективного проживання ВПО, але вимушені переселенці, як і раніше, не в змозі придбати власну квартиру або будинок», — повідомляють у КМІС. Частка осіб, яким складно платити за житло, зросла з 48% до 61%. Водночас зменшилося тих, хто не може купити побутові товари, одяг, взуття: із 52% до 31%. А також тих, кому не вистачає коштів на ліки: із 40% до 15%. Так само з грошима на харчування: нинішні 13% проти 43% у 2015 році.
Найбільшими ризиками в баченні переселенців є ймовірність зростання цін, потреба в дорогій медичній допомозі та скасування соціальних виплат. Частка людей, які побоюються цього, помітно зменшилася з 2015-го, проте залишається великою: 37–42% проти 63–68% у 2015 році. Оцінка ймовірності майже не змінилася лише щодо бойових дій у місті: 34% респондентів вважають, що вони можливі.
Половина повторно опитаних вважає, що за два роки життєва ситуація переселенців залишилася незмінною, 32% вважають, що вона погіршилася, 14% — що поліпшився.
Доступ до послуг покращився, інтеграція в громади висока
Загалом переселенців влаштовує доступ до соціальних послуг, повідомляє звіт НМС. Найбільше задоволені освітою (90%) та доступністю медичних послуг (85%), найменше — можливістю працевлаштування (69%).
Читайте також: Велика імітація
За даними КМІС, 75% ВПО зазначили, що якість роботи держслужб не змінилася за останні два роки. Оцінка роботи управлінь праці й соціального захисту, пенсійного фонду та міграційної служби знизилася. Основними проблемами називають черги, нечемне поводження та тривале очікування результатів.
Рівень інтеграції переселенців у місцеві громади становить 65%, стверджує звіт НМС. Крім того, 27% інтегрувалися частково та 7% не інтегрувалися. Найкраще це роблять ВПО в Донецькій, Луганській, західних областях, а також у сільській місцевості.
Дискримінацію через свій статус відчувають 14% респондентів, найчастіше це пов’язано з призупиненням соціальних виплат. «Відчуття дискримінації може бути також результатом необхідності відповідати суворим вимогам процедури перевірки ВПО, що відбувається кожні шість місяців, як зазначається учасниками обговорення у фокус-групах», — кажуть у НМС. Під час інтерв’ю з інформантами автори дізналися, що лише 3% з них відомо про напруженість між переселенцями й громадою, 1% повідомив про напруженість між ВПО та ветеранами війни на Донбасі.
КМІС з’ясував, що конкуренція за ресурси в громадах, які приймають переселенців, зменшується, але це стосується не всіх ресурсів. Впала конкуренція за місця в школах, дитсадках, за допомогу від громадських організацій і держави. Водночас досі активно конкурують за робочі місця (57%) та через черги в держустановах (47%) і лікарнях (38%).
Також, за даними КМІС, із 2015-го значно зменшилася частка тих, хто отримує допомогу від волонтерських, громадських і благодійних організацій: із 75% до 8%. Це пов’язано зі скороченням програм допомоги з боку цих організацій, водночас залежність переселенців від зовнішньої підтримки також падає.
Крім того, із часом зменшується зацікавленість ВПО громадською активністю. Із 31% до 12% упала кількість охочих брати участь у проектах допомоги іншим переселенцям, лише 10% (проти 24% у 2015-му) хотіли б розвивати інфраструктуру міста, у якому мешкають.
Більшість переселенців не брали участі в місцевих виборах 2015 року, лише 5% респондентів повідомили НМС, що голосували за місцем реєстрації ВПО, решта не зверталася із заявою про зміну виборчої адреси. Зазначимо, що за українським законодавством виборча адреса визначається зареєстрованим місцем проживання, але більшість переселенців не має власного житла й можливості зареєструватися. Тому вони позбавлені права голосувати на місцевих виборах. Активісти та експерти пропонують парламенту ухвалити законопроект, який спростить процедуру зміни виборчої адреси (див. «Побачити невидимих виборців»).
За словами респондентів, вони не голосували через брак часу (26%), незацікавленість в участі у виборах (25%) та нерозуміння порядку голосування (24%). При цьому 67% із них повідомили, що змогли б проголосувати, якби інформацію про реєстрацію ВПО передали до Державного реєстру виборців.
Повертатися додому більшість не планує
Більшість переселенців, за даними НМС, залишається там, куди вперше переїхала. Причинами зміни місця для решти були проблеми з житлом (39%), працевлаштуванням (34%) і ціною оренди (27%). Чверть опитаних мають намір повернутися у свої домівки після завершення конфлікту, 28% не хочуть туди переїжджати після війни. Наміри залишитися значно посилюються по мірі віддалення місця перебування переселенців від тимчасово неконтрольованих територій (у західних областях таких найбільше — 52%). 57% респондентів відвідували своє житло в зоні конфлікту після того, як виїхали звідти, переважно для утримання помешкання, відвідування друзів та родичів і перевезення майна. 36% не їздили на окуповану територію, тому що вважають це небезпечним для життя.
КМІС встановив, що 40% переселенців збираються повернутися додому в найближчі кілька років, тоді як у 2015-му таких людей було 54%. Причини цієї динаміки: частина переселенців уже повернулася в домівки; ті, хто переїхав, глибше інтегрувалися; невідомо, коли завершиться конфлікт.
Під час телефонних опитувань НМС 14% респондентів були ідентифіковані як переселенці, які повернулися на окуповані землі. Ці люди в середньому старші за тих, хто лишився на підконтрольній території, найбільше серед них пенсіонерів, осіб з інвалідністю чи у відпустці по догляду за дитиною. 17% їх повідомили, що змушені заощаджувати на харчуванні. Головною проблемою для них є відчуття загрози: безпечно почувається лише 31% опитаних (порівняно з 86% переселенців на підконтрольній території). Більшість респондентів кажуть, що повернулися додому, бо там є власність і не треба платити за оренду (60%), а також через сімейні причини (44%).