Якщо придивитись пильніше, то результати для демократів іще гірші, ніж бачиться у цифрах. Вони сподівалися позбутися кількох губернаторів-республіканців, які виступали за зниження податків і нападали на профспілки, але ті майже всі залишилися. Республіканці обійняли губернаторські посади навіть у таких опорних для демократів штатах, як Меріленд і Массачусетс.
Це вирок президентства Обами, від якого йому не сховатися. У своєму рідному Іллінойсі він проводив кампанію на підтримку губернатора-демократа, чий суперник-республіканець належить до клубу винолюбів, сам лише вступ до якого коштує понад $100 тис. Останній виграв із відривом у п’ять пунктів.
Але республіканці, насолоджуючись тріумфом, повинні бути уважні, щоб не дуже його переоцінити. Їхня кампанія пропонувала виборцям мало позитиву; натомість будувалася на звинуваченнях Обами в усіх нещастях світу. Цього вистачило, щоб перемогти, але замало, щоб отримати мандат на виконання всього списку бажань консерваторів. Хоча зараз більше американців, ніж будь-коли доти, чітко поділилися на табори в симпатіях до партій; зростають лави тих, хто боїться їхнього безвихідного протистояння й хотів би, щоб народні представники знаходили компромісні рішення. Щоб задовольнити виборців, Америці доведеться відшукати нові шляхи в політиці.
Мандат на поміркованість
Багатьох сторонніх спостерігачів такі результати перегонів дуже здивують. Порівняно з іншими багатими країнами Америка перебуває в хорошій формі, економіка зростає, фондовий ринок прогресує, безробіття зменшується, державні фінанси здорові, принаймні за європейськими мірками. Чому ж тоді, питають вони, Обаму так не люблять, що навіть демократи у штатах, які не мають чітко визначених електоральних смаків, просили його не підтримувати їх у кампанії?
А відповідь у тому, що економічні показники хоч і бачаться добрими, електорат цього не відчуває. Медіанний дохід людей не піднімається, і багато домогосподарств абсолютно не почуваються впевненими в майбутньому. Аж дві третини американців вважають, що їхні діти будуть забезпечені гірше, ніж вони самі. А політичні лідери у Вашингтоні замість вирішувати ці проблеми затіяли цирк, чіпляють одне одному ярлики й не збираються брати на себе відповідальність. Торік протистояння між республіканцями в Палаті представників та Обамою навіть викликали тимчасову зупинку роботи уряду й мало не призвели до катастрофічного суверенного дефолту. Нинішній склад Конгресу найменш продуктивний від 1947 року. Йому довіряють мізерні 7% американців. Можливо, це жорстоко, але, коли виборці вважають, що країна йде неправильним шляхом, вину за це покладають на президента і його партію.
Є і республіканська фракція, яка нічого так не хоче, як наступні два роки витратити на безрезультатні спроби скасувати обамівський план медичного страхування (Obamacare) і показувати по телебаченню розслідування президентських зловживань владою, які нібито мали місце. Якщо ця фракція збережеться, на Америку може чекати новий параліч у владі, й Республіканська партія, не виключено, програє вибори до Білого дому в 2016 році.
Оптимісти переконані, що Конгрес до такого не дійде. Тепер, коли контроль над ним належить республіканцям, виборці очікують від них керівництва, а не просто перешкоджання владі. Їхні лідери, як-от Мітч Мак-Коннелл і Джон Бейнер, хотіли б, мабуть, узятися до роботи, хоча й не без певного змагання з партією супротивників. А це значить співпрацювати з Обамою, який залишатиметься президентом до січня 2017 року і зможе ветувати будь-який законопроект, надісланий новим Конгресом. Тож сторонам доведеться шукати спільну мову, починаючи із президента. Згоди можна дійти багато в чому. Республіканці схиляються до ідеї вільної торгівлі; Обама хоче повноважень, яких його позбавила власна партія, для обговорення торговельних угод. Обидві політсили бажають покращити законодавство щодо корпоративного оподаткування й більше інвестувати в незадовільну американську інфраструктуру. Помірковані представники обох таборів воліють, окрім того, реформувати закон про імміграцію, щоб розблокувати приплив талантів, таких потрібних Америці.
«Влада» означає «відповідальність»
Але, навіть якщо оптимісти мають рацію, на Америку чекає цілий букет болячок, проти яких нинішня політика безсила. Законодавство про податок на доходи фізичних осіб не можна спростити, не закривши лазівок для середнього класу. Медичне обслуговування й пенсії для населення, що старіє, пожиратимуть бюджет, аж поки влада уріже видатки й збільшить пенсійний вік. В будь-якому разі довгострокові реформи боляче вдарять по великих групах виборців. Реформи можливі тільки тоді, коли над ними працюватимуть обидві партії. Якщо одна сторона намагатиметься щось зробити самотужки, друга звинуватить її в знущаннях із найменш захищених категорій громадян. Холодні голови в обох партіях знають, що масштабні соціальні програми, які збільшуються автоматично, потрібно відрегулювати. Але навіть у Конгресі, готовому до співпраці, сторони уникатимуть цього питання і вважатимуть натомість за краще гризтися через ті 15% бюджету (без оборони), які він повторно ухвалює щороку.
Тепер Америка вже не та, що за часів Рональда Рейґана та Білла Клінтона. Гроші тринькають на вибори й, на думку багатьох, це розбещує законодавчу владу. Партії набагато поляризованіші і ставляться одна до одної з більшою підозрою. Частково проблему зумовлює політична архітектура США, і пояснень цьому два. Перше з них таке: виборча система винагроджує екстремістів. Багато членів Палати представників представляють хитро перекроєні округи, де їхня партія не може зазнати поразки. Єдине, чого вони бояться, це програти на партійних праймериз суперникові, який звинуватить їх у м’якотілості перед конкурентами. Тож вони всіляко догоджають фанатикам, які голосують на праймериз і сприймають ідею компромісу таким чином, як, скажімо, пропозицію спалити зоряно-смугастий прапор.
Читайте також: Якщо республіканці виграють вибори…
Друге пояснення: федеральна система влади має стільки стримувань і противаг, що вона вже майже паралізована. Обструкціонізм у Сенаті дає змогу 41 зі 100 його членів блокувати будь-які ініціативи, крім бюджету (теоретично вони можуть представляти лише 11% населення). Спроби обмежити видатки на кампанію зазвичай провалюються, що порушує гарантоване Конституцією право на свободу слова. Максимум, на який реально сподіватися, – те, що доведеться відкрити обличчя спонсорам партій. Більшого можна досягнути реформами, які дають повноваження центру й усувають перешкоди з дороги, не вимагаючи внесення поправок до федеральної Конституції. Тут є три пропозиції.
По-перше, покінчити з обструкціонізмом у Сенаті. По-друге, припинити практику перекроювання виборчих округів.
У чотирьох штатах контроль над змінами їхніх меж уже передали незалежним комісіям. Каліфорнія зробила це у 2010-му. Від 2002-го до 2010-го члени Палати представників від цього штату в 99,6% випадків зберігали за собою своє місце; у 2012 році чверть із них пішли у відставку або втратили мандат. Реформи, крім того, вдосконалили законодавче зібрання Каліфорнії. Якщо раніше там задавали тон затяті члени Демократичної партії, то минулого року депутати відхилили 39 із 40 законопроектів, які, за оцінкою Торгової палати, знищили б робочі місця. Якщо пощастить, то колись межі виборчих округів визначатимуть комп’ютери, яким байдуже до партійних преференцій.
По-третє, інші штати повинні запозичити каліфорнійську практику відкритих праймериз. Замість того щоб давати тільки-но зареєстрованим республіканцям обирати кандидата-республіканця, а демократам – демократа, Каліфорнія зараз проводить праймериз, на яких можуть голосувати всі. Два кандидати з найбільшою кількістю голосів виходять на загальні вибори, навіть якщо належать до однієї партії. Це спонукає висуванців від початку триматися ближче до центристських позицій у політиці.
Жодна з цих реформ не буде проведена найближчим часом, бо за них потрібно терпляче агітувати на місцях. Але якщо американці хочуть кращої влади (за що й голосували минулого тижня), то їм потрібно змінити механізм обрання лідерів.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com