27 грудня 2017 року відбувся найбільший за час конфлікту на Донбасі обмін полоненими: з окупованої території повернули 73 українських заручників, серед яких були як військовослужбовці, так і цивільні. Більшість із них були в полоні понад рік, зазнали тортур і жорстокого поводження, втратили здоров’я і постраждали від психологічного тиску. Відповідно, у таких людей є проблеми, які держава зобов’язалася вирішити.
Прогрес у роботі з колишніми бранцями
В’ячеслав Лiхачов, координатор відділу документування порушень прав людини на Донбасі благодійного фонду «Восток-SOS», розповів на прес-конференції 29 березня, що, порівняно з 2014-15 роками відбулися певні позитивні зміни в роботі з такими звільненими. «Якщо в 2014-15 році навіть військовополонені, які виходили на свободу, за винятком надання медичної допомоги, і то не завжди, не отримували ніяких соціальних гарантій, психологічного супроводу, не отримували адекватної компенсації. У багатьох виникали проблеми з місцем працевлаштування, особливо враховуючи те, що в 2014 році багато військовополонених перебували в місцях незаконного позбавлення волі, ще не будучи офіційно оформленими у ЗСУ, у них виникали проблеми з отриманням статусу учасника бойових дій тощо», – зазначив він. Із цивільними особами, каже Ліхачов, ситуація була ще гіршою, тому що юридично держава не мала перед ними жодних обов’язків, категорії таких людей просто не існувало. «Починаючи з 2016 року почалися деякі зміни. Перший відомий нам випадок – звільнення журналістки Марії Варфоломєєвої, цивільної заручниці, якій після виходу на волю держава забезпечила медичну допомогу. Це було точково, конкретне рішення в конкретному випадку, тоді ж відбувалися звільнення, після яких люди не отримували жодної допомоги чи супроводу. Після цього довгий час в принципі не було обмінів, але до великого обміну держава все таки почала розуміти, що це люди зі специфічною ситуацією, люди, які вимагають допомоги і підтримки, і деякі заходи були вжиті», – каже правозахисник.
Читайте також: Валентина Бучок: «Мене змушували зізнатися у вбивстві Мотороли»
Заручники, які були звільнені наприкінці 2017-го, отримали можливість медичної допомоги та реабілітації, зокрема, у лікарні «Феофанія». Серед таких звільнених був і активіст Володимир Фомічов. За його словами, медична допомога від держави була дуже доречною в тому стані, в якому він повернувся з полону. «Наприклад, у мене лікарі діагностували черепно-мозкову травму, проблеми з зубами, це дуже недешеве лікування, тому за це державі потрібно подякувати», – каже він. Крім того, за словами Ліхачова, держава взяла до уваги необхідність психологічної підтримки та супроводу колишніх полонених. «Цей досвід (перебування в полоні – Ред.) вкрай травматичний в плані подальшої ресоціалізації та повернення в нормальне життя. Держава провела спеціальну підготовку з урахуванням міжнародного досвіду, залученням міжнародних спеціалістів, які мали досвід роботи зі звільненими, наприклад, колишніми заручниками, які перебували в полоні терористів. Держава провела підготовку психологів, здатних працювати з такими людьми. Держава надавала психологічну підтримку, і це було важливим фактором, зокрема тому, що держава усвідомила таку необхідність», – зазначив Ліхачов.
Неврегульованість соціального статусу
Утім зараз основним питанням є неврегульованість соціального статусу осіб, що перебували в місцях незаконного позбавлення волі в ОРДЛО. За словами Ліхачова, насамперед це стосується не військовополонених, а цивільних осіб. «Для української держави із законодавчої точки зору незрозуміло, що це за люди, як з ними працювати, яку допомогу держава може їм надати, тому що законодавство України мирного часу не пристосоване до ситуації, коли тисячі людей опиняються в місцях незаконного позбавлення волі в бойовиків. Суспільство і держава дуже довго звикали до цієї думки», – каже правозахисник. І якщо питання з медичною допомогою держава взяла на себе, то подальше вирішення проблем колишніх заручників опинилося на їхніх же плечах. Тому що відбувся розрив між обіцянками і їх втіленням. Наприклад, 31 січня 2018 року Кабінет міністрів ухвалив постанову №38 про соціальну підтримку осіб, яких було незаконно позбавлено особистої свободи. Вона стосується виключно заручників, звільнених 27 грудня і 24 січня і передбачає виплату таким людям одноразової допомоги в сумі 100 тис. грн. «Це одразу породило деяку напругу в колі людей, які перебували в полоні раніше, тому що багатьом здалося несправедливим, чому люди, які вийшли зараз із полону, повинні отримувати фінансову допомогу від держави, а люди, які вийшли раніше, мають долати свої проблеми самі», – коментує Ліхачов. Проте цю допомогу, за даними «Восток-SOS», ніхто так і не отримав через бюрократичні перепони. Так само, як не отримали допомоги із забезпеченням житлом, яку мали б надавати облдержадміністрації, як передбачає постанова. «Допомогу, яку обіцяв Кабмін, так ніхто й не отримав. Була обіцянка допомоги з житлом. Ми робили запити в різні обласні управління, запам’яталася одна відповідь із Києва чи Київської області, де нам сказали: «Вибачте, але в законодавстві в списку людей, які мають право на житло, такої категорії немає». Є проблема з тим, що Камбін може точково ухвалювати певні рішення щодо конкретних людей, але в загальну законодавчу систему це не вписується», – каже Ліхачов. Також з боку держави немає гарантій збереження місця роботи чи стажу для людей, які перестали працювати, бо потрапили в полон.
Читайте також: Володимир Фомічов: «На мене написав донос мій давній приятель»
За його словами, є окремі випадки допомоги на регіональному рівні – деяким людям сплачувалися кошти з бюджетів Донецької, Луганської областей, але це не можна назвати системним рішенням. Володимир Фомічов, який жив у Києві ще до полону, підтвердив, що КМДА надала йому невелику матеріальну допомогу після звільнення. Але шукати житло та роботу доводилося самостійно і з допомогою волонтерів.
«Після великого резонансу у ЗМІ (який спричинила постанова – Ред.) деякі люди, що звільнилися з полону, звернулися до управлінь праці та соціального захисту з тим, щоб заявити про свої права на допомогу. У результаті їм відмовили у прийнятті заяви, тому що не було роз’яснень від Мінсоцполітики щодо того, яким чином із цією категорією осіб працювати, не було затверджено ні зразків заяв, ні строків, у які вони будуть розглядатися», – розповіла Олександра Дворецька, виконавча директорка «Восток-SOS». Крім того, за її словами Служба безпеки досі не передала до служб соціального захисту повного списку осіб, звільнених у результаті цих двох обмінів, тому Мінсоцполітики не змогло сформувати відповідний бюджет. При цьому постанова передбачає, що колишні заручники мають шість місяців з моменту звільнення, щоб звернутися по таку допомогу. «Виходить, що вже в червні цей термін спливе. Зараз деякі управління соціального захисту почали приймати такі заяви, але гарантувати, коли і яким чином будуть оформлюватися ці документи, сказати не можуть», – говорить Дворецька. Єдиним способом отримати допомогу з житлом для колишній бранців є довідка переселенця, у якій вже має бути вписана адреса проживання. «Тобто виходить, що цим людям хочуть допомогти з проживанням, але вони спочатку мають отримати довідку, в якій вкажуть інше місце проживання, щоб держава знала точно, що людина відноситься до цієї області чи міста. Вийшла така колізія, на сьогодні це просто бажання деяких адміністрацій, які допомагають. Але досі не було затверджено єдиної процедури. На жаль, люди, які зверталися до державних органів, отримували часто дуже непрофесійні відповіді. У нас є загальна рекомендація до органів державної влади: приймаючи рішення, треба подумати і про його імплементацію, щоб національне свято, яким було звільнення в кінці грудня, не перетворювалося на зраду, а люди з полону на Донбасі не поверталися в бюрократичний полон, де вони повинні щось доводити», – каже Дворецька.
Читайте також: Ключ не в Путіна
Усі ці проблеми «Восток-SOS» виклав у публічному зверненні до президента, прем’єр-міністра, Мінсоцполітики та МінТОТ 16 лютого. За словами Дворецької, поки що жодної відповіді чи реакції немає. За словами Володимира Фомічова, також необхідно сформувати спеціальні групи при Уповноваженому з прав людини, або при МінТОТ, які б підтримували контакт із колишніми полоненими, тому що проблеми в цих людей виникатимуть і через певний час після повернення, наприклад, психологічні. «Коли я приїхав додому, то спілкувався з колишніми звільненими: вони розповіли, що психологічні проблеми почали виникати десь через півроку після звільнення. Тому з цим треба працювати постійно. На мій погляд, потрібно визнати, що в країні триває війна, і розробити таку нормативну базу, щоб це стало реальністю, системно працювати з людьми, які брали участь у конфлікті чи постраждали від нього», – каже активіст.
Закон про правовий статус
Напередодні, 27 березня, у Верховній Раді зареєстрували законопроект №8205 про правовий статус і соціальні гарантії осіб, які незаконно позбавлені волі, заручники, або засуджені на тимчасово окупованих територіях України та за її межами. 29 березня текст законопроекту опублікували на сайті парламенту. За словами Дворецької, документ потребує суттєвого доопрацювання, проте потенційно він може системно змінити ситуацію з особами, які звільнилися з полону.
Автори законопроекту вважають, що його ухвалення дасть заручникам на окупованих територіях правовий статус та соціальні гарантії, також він охопить категорію політв’язнів, які утримуються в Росії та Криму. «Законопроект визначає правовий статус незаконно утримуваних і певні соціальні гарантії, як то разова грошова виплата, яку має визначати КМ після звільнення людини (враховуючи можливості українського бюджету, тобто, ми не фіксуємо цю суму, вона залежить від бюджетних можливостей і є разовою). При цьому дезертири, інші особи, хто співпрацював з окупаційним режимом (якщо це встановлено спеціальними службами , військовою прокуратурою), не матимуть права на отримання соціальної разової виплати й інші соціальні гарантії», – написала у Facebook Ірина Геращенко. За її словами, законопроект далекий від досконалості, але до другого читання його буде «допрацьовано й позбавлено певного популізму».
Що пропонує законопроект:
- Вводить поняття «особи, які незаконно позбавлені волі на тимчасово окупованих територіях України або незаконно засуджені за її межами» – особи, які незаконно утримуються у місцях позбавлення волі або у будь-яких інших місцях внаслідок їхнього затримання незаконними збройними формуваннями або правоохоронними органами іноземної держави, у період з 20 лютого 2014 року.
- Закон не поширюється на осіб, які сприяли окупації українських територій, співпрацювали з незаконними органами чи збройними формуваннями, порушували норми міжнародного гуманітарного права.
- Поширюється на осіб, які були звільнені з полону на момент набрання чинності законом.
- Служба безпеки видаватиме довідку про незаконне позбавлення волі. Право звернутися по таку довідку має сам заручник чи особа, незаконно позбавлена волі, її родичі, прокурор та інші особи, якщо вони мають достовірні дані. Якщо СБУ відмовить у наданні такого статусу, його можна отримати через суд.
- Держава гарантує таким особам правову допомогу, компенсації, пільги, реабілітацію, соціальний захист. Вона має щонайшвидше встановити місцезнаходження таких осіб, повідомити родичів, вжити заходів щодо звільнення, забезпечити розслідування і притягнення до відповідальності винних.
- Колишнім заручникам та політв’язням безплатно видаватимуть посвідчення особи, постраждалої від незаконного позбавлення волі, для цього треба звернутися до органу соціального захисту за місцем реєстрації.
- Звільненим заручникам та політв’язням гарантується безоплатне лікування, реабілітація, психологічна допомога після захворювань, отриманих під час утримання.
- Звільненим гарантується тимчасове забезпечення житлом за умови оплати комунальних послуг.
- Незаконно позбавленим волі (крім засуджених, військовослужбовців та правоохоронців) гарантується компенсація у розмірі однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування у полоні. Засудженим судами іноземної держави гарантується правова допомога в міжнародних судах щодо отримання компенсації.
- Заручники й незаконно засуджені на період утримання звільняються від штрафних санкцій перед підприємствами, установами, банками, від процентів за кредитом, мають право на кредитні канікули. Про таке можуть клопотати родичі особи, керівники та прокурор, якщо вони вже отримали довідку про незаконне позбавлення волі.
- Колишній заручник, політв’язень має бути поновлений на колишній роботі або забезпечений іншою з боку служби зайнятості.
- У разі смерті заручника членам сім’ї сплачується одноразова грошова допомога, її розмір визначає Кабінет міністрів. Така допомога не виплачується, якщо смерть заручника є наслідком вчинення ним злочину або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, який доведений судом).
- Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Кабінет міністрів має забезпечити його виконання протягом трьох місяців.