Із Пафосом

ut.net.ua
19 Березня 2010, 00:00

Літак повільно хилиться на бік, закладаючи віраж до міжнародного аеропорту Ларнаки, і починає круто знижуватися над морем. Щось схоже на величезну акулу проглядається під водою – довга тінь приблизно за кілометр від берега. Чверть століття тому тут затонув шведський вантажний пором «Зенобія». Так він і лежить на дні, а навколо розкидані, немов кісточки доміно, багатотонні автофургони. Я не дайвер-пірналь­ник, хоча на Кіпрі мистецтва професіонала-аквалангіста навчають за п’ять–сім днів. Але мені відомий секрет давнього острова Кіпр, завдяки якому я до «Зенобії» все-таки спущуся, залишившись сухим.

Фото: Adrian Haisan.  На фото: СУБМАРИНА «САДКО».Оглядовий підводний трамвай для туристів

Скоряємо глибини

Сезон дайвінгу, морських прогулянок і купання триває на Кіпрі з квітня по грудень – він найдовший у Середземноморському регіоні. Субмарини я раніше бачив хіба що тільки в Севастопольській бухті – війсь­кові. А тут, у Ларнаці, успішно трудиться підводний човен «Сад­­ко», побудований на верфях Санкт-Петербурга спеціаль­­но для туристів. Саме це чудове суденце на 40 пасажирів, за розмірами не більше від річкового трамвайчика, і доправляє нас майже до борту «Зенобії».

Крісла «Садка» розташовані по ходу боком, і всі сидять навпроти вікон, видивляючись у величезні ілюмінатори, немов у плазмові монітори.

Ідемо на невеликій глибині. Зовні ллється світло, добре проглядається й дно, порослі водоростями камені, безліч риб. Раптом бачимо кількох дайверів з аквалангами за плечима, вони чимось інтенсивно зайняті й рухаються, тримаючи невеликі контейнери в руках.

Хтось з екіпажу човна «Садко» пояснює, що це зовсім не туристи, а професійні водолази. Їхній обов’язок – годувати риб, щоб ті гуртувалися у місцях мандрівок підводних туристів і тішили людей своїм різнобарв’ям.

Корпус «Зенобії» вже вигулькує, й саме з мого боку, тому що наша субмарина підпливає до об’єкта навскіс.

А ось і справжні дайвери: вони спускаються з якогось іншого судна, що туманиться десь угорі. Три фігурки застигли, ніби висять на півшляху до затонулої «Зенобії». «Це так треба під час занурення, – каже екскурсовод, – трохи повисіти на глибині близько п’яти метрів, щоб адаптуватися до тиску. Потім ці дайвери проникнуть усередину «Зенобії», в напівзруйновані каюти або машинне відділення».
Хоча й іменують затонулий гігант «Титаніком» Середзем­­номор’я, однак унаслідок катастрофи цього величезного порома жодна особа не загинула, тому похмурих емоцій він не викликає. За підводну про-
гулянку довелося заплатити близь­­ко $60.

Догори дриґом плюс десерт

Водні розваги можна продовжити й урізноманітнити в аквапарку. Їх на Кіпрі кілька: у Лімасолі, Пафосі, Айя-Напі. Більшість із них літні, як у нас у Криму або в Бердянську, однак вони починають приймати людей вже з квітня – це навесні дозволяють температура води й повітря, а надто яскраве середземноморське сонце.

У Лімасолі працює найбільший – Watermania. Одна з тутешніх звивистих гірок називається «Камікадзе», з неї я й почав. Після кількох стрімких заїздів і падінь пірнаю в океанські хвилі (штучно згенеровані, але ілюзорно такі ж) у величезному басейні.

Забігаючи наперед, зазна­­чу, що кіпріот, із яким я заприятелював, купив мені квиток зі знижкою (€15 замість €28), і це тут звичайна практика для охочих заощадити, тобто корисна дружба з кіпріотами, між іншим, досить компанійським народом. Мій кіпріот виявився, щоправда, не зовсім типовим – грек родом із Маріуполя. Семен купив трикімнатний апартамент у курортній зоні Лімасола («дешевше, ніж в Одесі чи Ялті!») і тепер здає його через київську фірму. Разів три-чотири на рік прилітає сюди й сам як законний власник нерухомості… 

Кіпрська кухня розрахована переважно на хижаків, хоча й вегетаріанцям також є що пожувати. Її особливість у тому, що не все тут завалено свининою, оскільки частина мешканців – мусульмани, тому в застіллях беруть участь ягнята й молоді кури. Щоправда, будь-яка кіпрська печеня – свиняча або куряча – щедро приправлена тим’яном, корицею й перцем, кмином і часником.

Коронна страва, яку за бажання тут всюди скуштує кожен турист (якщо зможе пройти шлях трапези до кінця), називається мезе. Насправді це не одна, а 20 страв, які офіціант нестиме й нестиме у міру поїдання. Подають спочатку салати, потім м’ясо і знову м’ясо – смажене, пряне, копчене… Скінчиться все це грибами й сиром із козячого молока.

Дивно, але чомусь деякі ресторани в столиці Кіпру Нікосії закриті по неділях. Вибір ресторанів у Лімасолі, другому за розміром місті острова, величезний. І поряд із національною м’ясною екстрим-їжею лег­ко можна знайти загальноєвропейську й американську, наприклад у кафе Frіday’s. У середньовічній фортеці в місті Ларнаці розташовані одразу дві таверни з традиційним кіпрським меню.
І останнє, на десерт. Ніде я не куштував такого солодкого винограду, як на Кіпрі. Суть у тому, що на благодатному острові Кіпр на рік припадає понад 300 (!) сонячних днів, а сухі кам’янисті ґрунти сприяють тому, що виноград виз­ріває нудотно-солодким. Такою ж запаморочливою цукристістю славляться й кіпр­­-
ські вина.


ФОТО: rex.features.fotobank.  На фото: ВОІСТИНУ ВОСКРЕС.Храм посталого з мертвих Святого Лазаря у Ларнаці

Винний тур і фест

Відверто кажучи, я не розумію, чим винний тур відрізняється від простого. Бо кожен мандрівник може будь-якої миті перетворити свій маршрут на алкогольний. Вино тут продається повсюдно й коштує недорого – від двох євро за пляшку, причому дешеве у кіпрському випадку ніяк не означає погане.

Якщо мова заходить про ґатунки, то в усіх на вустах виникає «Коммандарія» – назва найзнаменитішого кіпрського вина. Воно чудове тим, що має багату історію, яка йде в глибини тисячоліть, – ним, за

легендою, причащалися ще апостоли Христа. Й робиться не зовсім із винограду, а, можна сказати, з родзинок, оскільки виноград, перед тим як покласти його під прес, попередньо підсушують. Винний же тур – це така заздалегідь оплачена поїздка місцевими селами, де чи не кожна оселя має статус винодавильні, а її продукт хоч трохи чимось відмінний від інших. Окрім вина, там пригощають і зиванією, тобто виноградною горілкою на кшталт ракії або чачі.

Перебороти зваби винного туризму мені допоміг той самий життєрадісний кіпріот Семен, який запросив на найближчий винний фестиваль до Лімасола. За його словами, у Муніципальному парку розташовані павільйони найбільших виноробів і стенди приватних виробників. У дні фестивалю в Лімасолі танцюють і співають, улаштовують театральні вистави – цілком прогнозований наслідок дегустації.
І хоча я на фест не потрапив, це не завадило мені у межах індивідуального туру, не кваплячись, куштувати кіпрські напої у всій їхній розмаїтості.

ФОТО: PHIL KI. На фото: ЦИТАДЕЛЬ.Фортеця середньовіч­них лицарів-хрестоносців під Лімасолом

Асоль із Лімасола

Попервах, тільки-но прибувши до Лімасола, я довго не міг позбутися враження, ніби десь уже бачив ці міські пейзажі з грядою гір над дахами будинків. Якийсь гібрид Криму з Прибалтикою. Лімасол, Лімасол… Асоль! У якийсь момент зрозумів: ці картини мені знайомі з новел феодосійця Олександра Гріна.

У доброму настрої, очікуючи чогось надзвичайного, я поїхав до містечка Айя-Напа, щоб подивитися венеціанський монастир ХVI століття, а також побачити шовковицю, що примудрилася дожити до 600 років. Треба сказати, що 600-річна дивина виявилася схожою на дуб, і не просто дуб, а той, з острова Хортиця. Або зі Святогір’я: таке саме широке, горбисте й віковічне древо.
У монастирі зустрів у всій красі невеличкий весільний кор­теж. Ось він, тисячолітній місцевий звичай, і зараз я долучуся до нього! Наречений і наречена саме виходили з церкви, щойно обвінчані. Наблизившись, почув рідну мову.

Виявилося, що молодята – харків’яни Ганна Карпухіна й Володя Пилипенко. Але вінчатися вирішили саме тут, у скельній церкві венеціанського монастиря в Айя-Напі. Поспілкувалися. Туристичне весілля на Кіпрі – поширений тренд останніх років. Мотивується така мода тим, що саме на тутешньому березі, неподалік міста Пафос, народилася з піни морської богиня краси Афродіта. Хтось затримується на Кіпрі й на весь медовий місяць…

Початок світів

Різні старожитності представлені на Кіпрі в щедрому асортименті. Є християнські монастирі, фортеці, мечеті. Неподалік Лімасола розташо­ваний археологічний музей, у якому представлені предмети старовини, знайдені на Кіпрі. Греки, римляни, венеціанці, турки – багато народів пройшли цією землею, змінюючи один одного, залишаючи на острові свої сліди. Тут можна знайти чудові мозаїки й ікону Божої Матері, написану самим євангелістом Лукою. А ще купальні, де Афродіта приймала ванни зі своїми давньогрецькими бойфрендами. Й вежу, у якій нібито Отелло задушив Дездемону.

Але фішка ще й у тому, що Кіпр зручно розташований. Звід­­си недалечко до Єгипту, Лівану та Сирії. Популярні й міні-круїзи з Кіпру на Священну Землю або грецькими островами.

 

Острів спокою

Рівень злочинності на Кіпрі вшестеро нижчий, ніж у Європі. Тут не прийнято замикати будинки на ніч, зачиняти дверцята автомобілів. Подейкують, щоправда, буцімто інколи в обмінниках збувають туристам фальшиві євро

Варто побачити

Храм Святого Лазаря в Ларнаці – православний, зведений за велінням візантійського імператора Лева VІ Мудрого над могилою Лазаря, який після воскресіння Ісусом Христом прожив ще 30 років і став єпископом на Кіпрі.

Купальня Афродіти – мальовничий грот неподалік Пафоса. За давньогрецькою легендою, богиня краси воліла купатися голою в затишних куточках острова.

Затонулий пором «Зенобія» – об’єкт завдовжки 170 м для екскурсій на туристичній субмарині й для індивідуального дайвінгу.

Замок лицарів-хрестоносців під Лімасолом – фортеця з підвісним мостом. Після своїх походів лицарі осіли на острові, перейшовши на мирне виноробство.

НОТАТКИ ТУРИСТА

Стосовно тваринного світу Кіпру слід урахувати дві ймовірні неприємності: комарі й морські їжаки. Об їжака, звісно, можна вколотися. Цю проблему цілковито вирішують гумові тапки, які корисно носити із собою під час прогулянок уздовж узбережжя: раптом захочеться викупатися в мальовничому куточку. Комарів на Кіпрі теж вистачає, особли­­во навесні й уночі. На щастя, всілякі засоби від комах продаються в місцевих аптеках, але краще прихопити заздалегідь.