Ще у квітні економний міністр фінансів Словаччини Петер Кажимір різко поставив на місце профспілкових активістів, які вимагали щорічної «тринадцятої» пенсії. Через кілька днів на зустрічі міністрів фінансів єврозони в Ризі він обурено диспутував на ту саму тему з упертим грецьким колегою Янісом Варуфакісом. Домагаючись полегшення умов отримання фінансової допомоги для обтяженої боргами Греції, Варуфакіс ратував за відновлення «тринадцятої пенсії», яку Афінам довелося скасувати на попередньому етапі кризи. Ще не охолонувши після суперечки зі словацькими профспілками, Кажимір пояснив Варуфакісу, що відповідальні міністри фінансів пропонують пільги своїм громадянам тільки тоді, коли мають на це гроші. До розмови пристав і колега зі Словенії, який зауважив, що його країна обійшлася без санації у 2013 році лише завдяки непопулярним заходам, котрих Греція сьогодні уникає.
Рішення щодо майбутнього Греції в єврозоні чи поза її межами залежатиме від найбільших кредиторів, особливо Німеччини, яка вимагатиме. скажімо, урізання пенсій в обмін на те, що послабить вимоги до допустимого первинного профіциту бюджету. Але менші й бідніші країни можуть виконувати тут роль «поліції моралі», стежачи за дотриманням правил, які Греція, на їхню думку, грубо порушує. Країна скотилася в серйозну рецесію – почасти через режим суворої економії, нав’язаний кредиторами. Але скарги її жителів на важке життя не викликають співчуття, скажімо, у Словаччині, де ВВП на особу становить 85% грецького, а пенсіонери мають набагато менше доходів. Кілька місяців центрально- і східноєвропейські члени єврозони закликали чиновників почати офіційне планування виходу Греції з валютного союзу. В середині червня на зустрічі вищого керівництва у Братиславі їм це вдалося.
Ці країни пам’ятають власні труднощі, що були не простішими, ніж грецькі, й не тільки за комуністичної епохи. Від 2008 до 2010 року, коли Латвія провела жорстку внутрішню девальвацію для відновлення конкурентоспроможності, її ВВП впав на 25%. Політики цих держав надзвичайно шанобливо ставляться до фіскальних правил. Словаччина, наприклад, має найкрутіші «боргові гальма» в єврозоні: вони передбачають замороження міністерських окладів, якщо державний борг перевищує 53% ВВП (так було протягом двох років. Утім, сукупний показник єврозони становить 92%). У Словаччині й Латвії спостерігається помірне зростання економіки та скорочення дефіциту бюджету, що перетворило їх на поборників сприятливої для зростання суворої економії (проти цього давно виступає Варуфакіс). Якщо спитати в німців про їхній категоричний підхід до Греції, у відповідь вони часто скажуть, що справжні прихильники жорсткої лінії живуть далі на схід.
Сьогодні Словаччина зовсім не така, як була у 2010–2011-му. Тоді її уряд спочатку відмовився від участі у фінансовій допомозі Греції, через що інші члени єврозони закидали словакам несолідарність із постраждалою країною, а потім пішов у відставку в зв’язку з рішенням про внесок до Європейського фонду фінансової стабільності. Частково така поведінка викликана тим, що грецький уряд ізолював сам себе. Але вона, окрім того, свідчить (через 11 років після «великого вибуху» Європейського Союзу на схід) про посилення дипломатичної самовпевненості й компетентності країн, які, за висловом одного словацького міністра, перестали бути «об’єктом політики ЄС».
Звісно, в нинішній ситуації на користь Братислави грає те, що вона по один бік барикад із Берліном. Просуваючись до центру Європи, Словаччина міцно трималася за свого найбільшого торгового партнера і європейського скарбника. Але в чомусь східноєвропейці хочуть – і можуть – помірятися силами зі Старою Європою. Вони вже перемагали в питаннях кліматичної політики та «інтеграційних фондів» Євросоюзу (коштів на вирівнювання доходів для бідніших країн Європи). А ще «східний клуб» на чолі з Польщею затято опиратиметься одній із ключових вимог Британії щодо перегляду умов членства в ЄС – урізанню соціальної допомоги незаможним мігрантам.
Читайте також: Час покласти край балачкам
Іще яскравішим прикладом протистояння стали проблеми з іммігрантами у ЄС. За останні тижні Словаччина, зокрема, стала на чолі коаліції східноєвропейських держав, обурених планами Європейської комісії змусити кожного члена Союзу прийняти певну кількість біженців з Еритреї та Сирії. За словами одного європейського дипломата, інколи дискусії ставали дуже неприємними. Але з погляду східноєвропейців вони виявилися дуже результативними. На зустрічі міністрів внутрішніх справ минулого тижня план не підтримали, тож Єврокомісія спіймала облизня.
Вишеград не мертвий, він відпочиває
У серці східноєвропейської дипломатії лежить Вишеградська група, до основного складу якої входять Чехія, Угорщина, Польща та Словаччина (хоча інколи приєднуються й інші країни). Цей формат постав під час зустрічі в одному з угорських замків іще в 1335 році; у своєму сучасному вигляді він допоміг відкрити учасникам четвірки шлях до НАТО і ЄС. Сьогодні на ній, можливо, позначається вік: 2014 року її ослабили розбіжності щодо санкцій проти Росії (поляки обрали позицію «яструбів», інші сприйняли ідею без ентузіазму). Це не має жодного стосунку до дискусій із приводу єврозони: ніхто з решти трьох членів групи не перейде на євро вслід за Словаччиною в найближчому майбутньому. Але чутки про смерть Вишеградської четвірки, за словами політиків, дуже перебільшені.
Читайте також: Шантажуючи лідерів ЄС, Греція марнує шанс уникнути колапсу – The Economist
Можливо, це добре. Але сварки із приводу близькосхідних біженців оживили старі страхи інших європейців: що «східняки» – друзі тільки в радості й повернуться спиною, щойно почують неприємні вимоги. Свої відмовки вони прикривають риторикою про відповідальність за Європу: словаки заявляють, що бояться за Шенген на випадок, якщо біженців посилатимуть до країн, із яких ті намагатимуться негайно виїхати. Регіональний велетень Польща, схоже, ніяк не може прийняти одностайне рішення. Але риторика внутрішніх дискусій у деяких країнах, особливо Угорщині, інколи межувала із ксенофобією. Альтернативних пропозицій вони теж не мають. Словацький соціолог Міхал Вашечка каже, що висока популярність ЄС на його батьківщині відразу різко впаде, якщо раптом туди пришлють кількасот біженців.
Незабаром це можна буде перевірити на практиці: зараз комісія сподівається, що країни таки добровільно погодяться із квотами на мігрантів, близькими до початкових. Крім того, вимальовується можливість іще й третього пакета фінансового порятунку для Греції – а це страшенний головний біль для словацького уряду, на який у травні наступного року чекають вибори. Щоб зберегти свій вплив, східноєвропейцям потрібно знайти обережні способи казати «так» і дієві казати «ні».
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com