Фінансовий крах у Росії, здешевлення нафти і зміцнення долара, нова золота лихоманка у Кремнієвій долині й відновлення американської економіки, ослаблення Німеччини та Японії, обвал валют нових ринків, проблеми демократа в Білому домі. Це прогноз світу на 2015 рік чи портрет кінця 1990-х?
У новітній історії економіки фінансова криза 2008–2009-го зайняла стільки місця, що про давніші труднощі й не згадати. Але озирнутися років на 15 назад вельми повчально, аби знати, що робити, а чого уникати.
Тоді, як і сьогодні, США йшли в авангарді цифрової революції. Інтернет породив вибух інноваційних технологій та ейфорію із приводу їхніх перспектив. До 1999-го ВВП Америки зростав більш ніж на 4% щороку, майже вдвічі обганяючи середній темп багатих країн. Показник безробіття знизився до рекордних за останні три десятиліття 4%. Від закордонних інвесторів не було відбою, і вони стимулювали як курс долара, так і ціни на акції.
Тоді оптимізм у США контрастував із песимізмом деінде, як і сьогодні. Японська економіка 1997 року скотилася в дефляцію. Німеччина була «інвалідом» Європи, її компаніям заважали суворе регулювання ринку праці та високі витрати на ведення бізнесу. Нові ринки спочатку вирвалися вперед, а затим їх охопила криза: з 1997 по 1999 рік від Таїланду до Бразилії місцева валюта обвалювалась, іноземний капітал утікав, а борги в доларах стали непідйомними.
Зрештою, проблеми почалися і в сполучених штатах. Бульбашка доткомів луснула на початку 2000 року, обваливши ціни на акції. Інвестиції в бізнес, зокрема в технології, зменшилися; цінні папери подешевшали, а споживачі заповзялись економити. До початку 2001-го США, як і більшість багатих країн, з’їхали в рецесію, хоч і помірну.
Найбільше змінилося становище Китаю: бувши другорядною економікою ще у 1999 році, він вирвався на друге місце у світі, яке утримує і дотепер. Але три тенденції дестабілізували глобальну економіку тоді – і можуть зробити те саме зараз.
Перша – це розрив між США, де зростання швидшає, і рештою країн, де воно сповільнюється. На 2015 рік команда прогнозистів The Economist передбачає зростання в Америці на рівні 3% (для порівняння: в Японії та єврозоні – 1,1%). Темпи динаміки Китаю можуть знизитися приблизно до 7%. Американці, не виключено, втішатимуться у 2015-му тим, що в них робочі місця створюються найшвидше від 1999-го, дешевий бензин викликав сплеск споживчих видатків, а інвестиції в бізнес набрали обертів. Хоча є і погані новини: через обвал цін на нафту можуть збанкрутувати численні американські розробники сланцевих родовищ, а зміцнення долара й ослаблення іноземних валют завдаватиме збитків експортерам, як і 15 років тому. Британія теж може постраждати від проблем єврозони.
Друга тенденція – це похмурі перспективи двох інших великих економік багатого світу. Німеччина зростає приблизно на 1% щороку і має глибокі проблеми через роки недофінансування, катастрофічну енергетичну політику й уряд, надто одержимий планами економії та страхом перед електоратом, щоб проштовхувати структурні реформи. А Японія повторила помилку 1997 року: не уникнула стагнації, передчасно піднявши споживчий податок.
Третя – небезпека на нових ринках. Тоді проблемою були фіксовані обмінні курси й великі валютні борги. Нині борги менші, валютні курси плавають, а більшість держав накопичила резерви. Проте спостерігається дедалі більше тривожних сигналів, особливо у Росії. Але й інші сировинні експортери бачаться слабкими, зокрема африканські. У Нігерії на нафту припадає 95% експорту й 75% доходу держави. Гана вже звернулася по підтримку до МВФ. Проблема інших країн – у корпоративному секторі. Багато бразильських компаній мають великі борги в доларах. Епідемія дефолтів у бізнесі може стати не такою видовищною, як низка суверенних боргових криз в Азії в 1990-х, але інвестори почнуть нервувати, а долар – зростати.
Страшніші будуть наслідки
Якщо скласти все це разом, то 2015 рік обіцяє бути нелегким. Біржові песимісти битимуться об заклад, що підйом долара в поєднанні з апатією єврозони і кризою кількох нових ринків зрештою спричинить спад економіки США. Із позитивного: фондові біржі справляють солідніше враження, ніж у 1990-х – співвідношення ціни акції до дохідності серед компаній S&P 500 дорівнює 18, що не перевищує середнього історичного значення. Багато великих технологічних фірм мають цілком пристойний баланс. Світова фінансова система менш залежна від кредитів, а відтак і не настільки уразлива до криз. У 1998 році дефолт Росії обвалив великий американський хеджевий фонд LTCM. Сьогодні такий ефект доміно менш імовірний.
Але якщо світова економіка таки захитається, то відновити стабільність цього разу буде важче, бо в політиків дуже мало простору для маневру. У 1999 році відсоткова ставка ФРС була в межах 5%, що залишало достатньо можливостей для її зниження, коли економіка сповільнювалася. Сьогодні відсоткові ставки в усьому багатому світі близькі до нуля.
Не в кращий бік відрізняється і політична арена. Наприкінці 1990-х більшість населення багатого світу насолоджувалася плодами економічного буму: медіанна зарплата у США впродовж 1995–2000-го зростала щороку на 7,7% у реальному вираженні. Від 2007-го в вона залишалася там на одному рівні, а в Британії та більшості країн єврозони знизилася. У всіх державах багатого світу виборці вже нарікають на владу, і це видно з низької явки та підтримки протестних партій. Якщо наступного року їх затискатимуть надалі, невдоволення переросте в обурення. Економіка 2015-го, може, й буде схожа на ту, що була наприкінці 1990-х, але політична ситуація, очевидно, видасться набагато гіршою.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com