Лідерів перегонів у номінації на кандидата в президенти Сполучених Штатів від Республіканської партії Карлі Фіоріну й Дональда Трампа об’єднує не лише взаємна неприязнь. Обоє вважають, що роки, проведені в директорських кабінетах за командуванням підлеглими, позуванням для обкладинок глянцевих ділових видань і укладанням контрактів на мільярди доларів, можуть вважатися підготовкою до президентства. Філософія у стилі «бізнесмен — значить, розумний» уже давно популярна серед республіканців. Мітт Ромні, який балотувався на президента у 2012 році, твердив, що його успішне керівництво приватною інвестиційною фірмою Bain Capital — доказ здатності очолювати державу.
Ділові люди, які створюють компанії з нуля або підіймаються до найвищих кар’єрних вершин, часто вважають, що можуть впоратися з будь-чим, зокрема й вировинням сучасної політики. Однак, хоч і Фіоріна, і Трамп керували компаніями, їхні кар’єри не були такими блискучими, як вони нам розповідають. На Трампа, котрий починав у Нью-Йорку з нерухомості перед тим, як його золотий логотип став відомий у всьому світі, колеги по цеху дивляться зі скептицизмом, тому що він надто перебільшує власну роль у забезпеченні деяких угод, а кілька його фірм оголосили про банкрутство. Фіоріну, яку 2005 року звільнили з посади генерального директора Hewlett-Packard, бізнесмени Кремнієвої долини вважають приблизно такою самою актуальною, як BlackBerry 2005 року випуску.
Це не завадило Фіоріні здобути потужну хвилю підтримки після блискуче проведених дебатів між претендентами на номінацію від Республіканської партії 16 вересня. Вона любить наголошувати, що свою кар’єру починала секретаркою в приймальні й піднялась аж на вершечок корпоративної драбини. Ця історія посідає таке важливе місце в її кампанії, що вона навіть купила інтернет-домен FromSecretaryToCEO.com («від секретарки до гендиректора»). Її сходження і справді було стрімким. Працюючи в телеком-фірмі AT&T, вона виявилася здібним і наполегливим агентом із продажів. Відтак її запросили допомогти налагодити роботу в Lucent, дочірній фірмі AT&T, що займалася виробництвом обладнання й була на той час найбільшою компанією за обсягом акцій, із якими вийшла на первинну публічну пропозицію.
Читайте також: Ексцентричні мільярдери, яким начхати на вашу думку
Але більше впадає в око не швидкий кар’єрний злет Фіоріни, а те, що він тривав, незважаючи на кілька великих помилок. Намагаючись будь-що забезпечити зростання, вона сприяла укладенню кількох угод, які підірвали акціонерну цінність компанії та знищили робочі місця. Один із прикладів — спільне підприємство з голландською технологічною компанією Philips, яке вилилось у серйозні збитки. У 1999 році вона виступила за злиття фірми Lucent із конкурентом — Ascend Communications, однією з найуспішніших компаній на ринку. Вартість угоди становила $24 млрд. Незабаром Фіоріна пішла з Lucent, щоб очолити HP. Якби вона не поквапилася, то, швидше за все, ніколи не здобула б цієї посади. У 2004 році дев’ять керівників вищої ланки компанії Lucent виявилися втягнуті у фінансовий скандал, пов’язаний із неправдивим відображенням у бухгалтерській звітності програми «фінансування покупців» своєї продукції (на загальну суму $1,1 млрд): фірма кредитувала нерентабельні стартапи й відразу подавала ці контракти як продажі. Фіоріні звинувачень не висували, але відомо, що вона підтримувала цю модель фінансування, працюючи в Lucent.
Фіоріна, яка колись у Стенфордському університеті вивчала філософію й середньовічну історію, прийшла у НР із бойовим запалом справжнього хрестоносця. Не в змозі розворушити компанію зсередини, вона взяла на приціл нову велику оборудку. У 2001 році НР оголосила про злиття з Compaq, пішовши ва-банк у період, коли ціни та прибутки в індустрії персональних комп’ютерів падали. Контракт став величезним розчаруванням, і під керівництвом Фіоріни НР відставала від конкурентів. Після звільнення у 2005 році жодна інша компанія більше не пропонувала їй керівних посад. У 2010-му вона балотувалася на вибори до Сенату, але не пройшла.
Трамп може зловтішатись із прорахунків Фіоріни, але його бездоганний професійний імідж не більше, ніж оптична ілюзія. Він також не раз спотикався, набираючи забагато боргів і переживши банкрутство щонайменше чотирьох компаній та казино. Ці невдачі тим помітніші, що на початку Трамп мав фору — підтримку батька, власника будівельних компаній. Дехто вважає, що якби він просто вклав свої статки у фондовий ринок, то був би багатший, ніж зараз.
Читайте також: Місце для дам
Тож якщо Фіоріна і Трамп — найкраще, що бізнес може запропонувати політиці, то акціонерам, як і виборцям, варто починати хвилюватися. І навіть якби кар’єри цих двох були успішніші, можна небезпідставно припустити, що перейти працювати в політику їм буде важко. Зрештою, управлінські навички не настільки портативні, як комусь хотілося б вірити, навіть у підприємництві. Професор Гарвардської школи бізнесу Боріс Ґройсберґ досліджував кар’єри «зоряних» директорів General Electrics, яких переманили в інші компанії. Ті з них, хто очолив фірми в інших галузях або зіткнувся з відмінними проблемами, у середньому допрацювалися до падіння річних доходів своїх нових компаній на 40%.
На кожного Блумберґа кілька Берлусконі
В Америці бізнесмени давно подеколи обіймають високі посади (зокрема, видавець Воррен Гардінґ, який був президентом США в 1921–1923 роках), але традицією це не стало. Політика вимагає інших навичок, ніж бізнес. Політикам треба шукати консенсусу, а директори можуть його просто вимагати. Першим потрібно вмовляти супротивника; другі можуть його просто звільнити. Керувати великою компанією складно, та це аж ніяк не порівняти з роботою очільника уряду, в якому різні конкурентні інтереси мають бути врівноважені й примирені для загального добра. На кожного Майкла Блумберґа, успішного й у бізнесі, й на посаді мера Нью-Йорка, знайдеться кілька таких, як Сільвіо Берлусконі, спритний медіа-магнат, який блискуче перемагав на виборах, але став катастрофою на посаді прем’єр-міністра Італії, не спромігшись керувати країною по-діловому, як обіцяв.
Виборцям, як і акціонерам, потрібен той, хто зможе працювати продуктивно. Але інколи, надто в умовах слабкої економіки, легко збурити популістські, ворожі до бізнесу настрої, які можуть знищити навіть найбільш поміркованого кандидата з-поміж топ-менеджерів. Якості хорошого боса (наприклад, готовність скоротити кількість робочих місць для підвищення продуктивності фірми) не надто надаються для політичного лідера. Й опоненти бізнесменів-політиків гратимуть на цьому, не шкодуючи зусиль. Можете просто запитати Трампа, який охоче рахує кожне робоче місце, закрите колись Фіоріною.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com