– Я прямо не знаю, що ще їм принести на зустріч до потягу. Може, вони голодні? Давай замовимо їм піццу!, – Настя Сніжна вже купила повітряних кульок для своїх приятелів-добровольців, але вважає, що необхідно їх зустріти «чимось серйознішим».
Після дзвінка Володимиру Назаренку з батальйону «Київська Русь», який саме їде в потязі, виявляється, що хлопці ситі і усіляко відмовляються від пропозицій нагодувати. Настя в роздумах – може чогось солоденького?
До прибуття ще є трохи часу, а людей перед центральним входом до залізничного вокзалу вже немало і вони продовжують підходити.
– От що фейсбук животворящий робить, – посміюються хлопці, які зустрічають бойових побратимів. – Казали дівчата, що, поки їхали, навіть по радіо в авто чули оголошення типу «всі кияни – на вокзал».
Нарешті оголошують прибуття. Сьогодні потяг вирішили урочисто прийняти на першому пероні. Поки поїзд їхав, Назаренко на прохання зустрічаючих пройшовся вагонами, і тепер люди знають, біля яких вагонів чатувати бійців.
– По всьому перону розходимось, по всі довжині потягу, бо бійці практично в кожному вагоні їдуть, – координує присутніх хлопець.
Настя Сніжна
Кількасот людей рушають на перон. Дуже багато квітів та повітряних кульок. Хтось несе цілі ящики солодощів. Дівчата домальовують плакати і біжать усіх наздоганяти.
На перон підтягуються і військові. Хтось сьогодні їде на Схід, хтось в Києві на ротації чи в госпіталі і прийшов зустріти побратимів.
До одного з таких військових, Богдана з львівського батальйону територіальної оборони, підходить дівчина і просить дозволу пригостити кавою з молоком – у неї її ціла батарея, придбана для бійців у найближчому закладі. Посміхаючись, роздає стаканчики з духмяним напоєм хлопцям в камуфляжі. Інша дівчина просить Богдана дозволу обійнятись. Він лише каже бути обережніше з рукою – нещодавно поранений.
– Осколками посікло. Я в останній момент розвернувся так трохи вбік, то дісталось менше. Я в шпиталі лежав, але приїхав на один день в Київ до сестри, бо вже цілих чотири дні пролежав, не годен вже. Чи можна мені вже їздити? Та можна-можна, – розповідає Богдан.
Пізніше він признається, що дренажі звісно ж повитягав сам, і ніхто його не виписував – але на один день в Київ до сестри «то не страшно». Сам він в АТО з травня. Зголосився ще в березні, але «у військоматі щось довго тягнули, аж в травні пішов».
– Як вирішив? Хіба можна якось інакше рішити? Чоловік мусить йти захищати свою країну, коли на неї напали, що тут вирішувати?
Читайте також: Говорить Небо
Богдана вже потихеньку беруть в кільце дівчата, раз-по-раз хтось намагається вручити квіти. Боєць спершу відмовляється – нема куди покласти, «та і не з Дебальцевого я, я в шпиталь вертаюсь».
– Ну ви даєте! І яка різниця звідки ви? Ви для нас усі герої, – обурюється жіночка і змушує його взяти квіти. Поки одні дівчата його обіймають, інші заправляють ще одну квітку за лямку рюкзака.
Олег у новій українській формі нетерпляче виглядає поїзд на самому краєчку платформи. Питаю, чи не друзів-побратимів раптом зустрічає.
– Ні, я батька зустрічаю, він військовий.
– Ви обидвоє в армії?
– Ну так. Спершу я поїхав в АТО на тиждень, потім він, потім знову я, отак і їздимо, – сміється.
Настя Сніжна, почувши такі сімейні розклади, одразу просить передати одну з повітряних кульок його батьку. А жіночки поруч, почувши розповідь Олега, першим ділом питають, чи одружений він та бажають йому найгарнішу і найкращу у світі дружину.
Богдан, Львів, тероборона
…Потяг № 711712 повільно причалює до перону під привітний гудок машиніста. Пасажири не змовляючись першими випускають на перон військових. Їх, розгублених, тут же кидаються обіймати незнайомі люди, й дуже швидко завалюють квітами.
– Аню! Аню! Де моя дружина? – гукає один з них, коли його нарешті відпустили з обіймів.
– А-ня! А-ня! А-ня! – з готовністю скандує натовп, допомагаючи знайти дружину.
Тут же поруч дзвінке дівчаче гукання до бійця з позивним «Чорнота», його шукають бойові побратими.
Читайте також: Зниклі безвісти й військовополонені: про реальну ситуацію
– Я просто не знаю, що я можу ще для них зробити. Прийшла пообіймати усіх і сказати їм «дякую». Вони ж навіть не уявляють, скільки людей їм вдячні за їх мужність, – каже киянка Віка. Її подруга Світлана примчала зустрічати незнайомих бійців з Черкас – ледве встигла. Тепер обіймається з військовими за двох: «що, дарма так гнала трассою?», – сміється.
Окрім квітів, бійцям тицяють пакунки зі смаколиками, поють чаєм, запрошують вечеряти, хто без транспорту – розбирають по машинам. Одного з військових наполегливо умовляють не соромитись скористатись автівкою, він сміючись махає рукою: «та у Вінницю я, у Вінницю, потяг чекаю, ви вже десяті, хто питає».
Алла Федорченко
У холі вокзалу жінка просить Аллу Федорченко з батальйону «Січ» записати її номер.
– Я все одно тут поруч, наберете мене обов’язково, коли зберетесь їхати – відвезу.
Алла дякує і з охапкою квітів йде шукати побратимів, яких вже розтягнули навсебіч фотографуватись.
Хтось з бійців дістає карту, щоб показати журналістам у більш звичний для нього спосіб, що і де відбувалось. Каже, що бачили по той бік чеченців. Розповідають про відхід і спалену техніку.
Утім, більшість намагається оминати цю тему.
Читайте також: «Збройні сили Новоросії». Проти кого ми ведемо війну?
– Давайте краще не про це, – стомлено посміхається боєць у відповідь на питання, як довго виходили з Дебальцевого.
Група вояків прямує до виходу, їх проводжають оплесками і скандуванням «герої!».
– Не робіть з нас зірок, ми робимо те, що маємо робити, – майже обурюється один з бійців.
Володимир Назаренко, його бійці-побратими та друзі
Тим часом хлопці з «Київської Русі» шикуються з прапорами для фото. Володимир Назаренко звертається до людей, які обступили бійців зі всіх сторін:
– Друзі, ми щиро дякуємо за таку зустріч! Будь ласка, проявіть таку ж увагу та небайдужість до поранених бійців, які приїждають в п’ятницю в Ірпінський шпиталь. Їх буде досить багато і їм потрібна ваша допомога.
Хлопці кажуть, що хочуть якнайшвидше відновити боєздатність та повернутись на передову.
А на найближчий час плани прості:
– Додому і пити чай, розвалившись у м’якому кріслі!
– Виспатись!
– Відпочити і вранці в шпиталь до хлопців.
– А на вихідних – на рибалку!
-… А я в спецназ хочу перевестись. У понеділок піду дізнаватись що і як.