Вони вийшли на брифінг у тбіліському районі Авлабарі втрьох – Міхеїл Саакашвілі, прем’єр Ніка Ґілаурі та міністр внутрішніх справ Вано Мерабішвілі. За лічені хвилини в ефір полетіла сенсаційна звістка: останнього призначено керівником уряду. Глава держави потиснув соратникам руки, по-дружньому поплескав їх по спинах і вони разом зникли під склепінням президентського палацу.
Цим неочікуваним ходом Саакашвілі змішав усі стратегії виборчої кампанії, яка де-факто вже йде. Це не просто пересування вагомої фігури на шахівниці, це частина інтригуючої партії, яка завершиться не восени 2012-го, коли оберуть новий парламент, а в січні 2013 року, коли добіжить кінця другий, і останній за Конституцією, президентський термін Міхо.
Читайте також: Грузія розпрощалася із радянським минулим
Так сталося, що два тижні тому я був у Тбілісі, маючи намір записати інтерв’ю з міністром Мерабішвілі для каналу ТВі. Прочекавши три дні, повернувся ні з чим: Іване Сергійович був зайнятий, вічно у справах і поза службовим кабінетом у модерновому прозорому приміщенні МВС – візитці нової Грузії.
Не гаючи часу, я спілкувався з політиками, журналістами та експертами. Серед іншого розпитував: «А хто буде кандидатом-спадкоємцем, хто прийде на зміну Саакашвілі?». На це навіть дуже поінформовані співрозмовники щиро відповідали: «Звідки ми знаємо, мовляв, сам запитай у Міші». Президент нікому не дає авансів, розуміючи, що стати «кривенькою качечкою» за півроку до виборів – це зупинити реформи й відчинити скриньку популістичної Пандори. І він цього не подарує – ні друзям, ні ворогам.
Саакашвілі неповних 45. Дитячий вік для політика й політики. Звісно, він піде із президентської посади. Хоч би що казали. Міхо не стане бавитись у третій термін і маніпулювати законами. Два роки тому парламент змінив Конституцію, і ці правила гри залишатимуться: Грузія буде прем’єрською державою з обмеженими повноваженнями президента. Це рішення, до слова, не було частиною сценарію «відходу». Це опозиція і євробюрократи сильно хотіли обрізати повноваження «диктатора» – ну й обрізали, «узурпаторська» партія зробила те, чого очікував Захід. Тепер, щоправда, критики кажуть, мовляв, Міша всіх обдурив-обіграв, віддавши всю владу уряду.
Він може стати депутатом, а в перспективі – й спікером парламенту чи залишитись просто лідером Єдиного національного руху (таку назву має правляча партія), чи справді очолити уряд (хоча навряд, бо тоді паралелей із рокіровкою імені Путіна – Мєдвєдєва не уникнути)… У пресі промайнув і зовсім екстравагантний варіант: Саакашвілі може очолити Верховний суд, незалежну гілку влади, опанувавши яку, реально впливати на життя країни.
Хай там як, але в контексті наступних президентських перегонів звучать імена мера Тбілісі Ґіґі Угулава, спікера парламенту Давіта Бакрадзе, секретаря Ради національної безпеки Ґіґі Бокерія… Чи може таким кандидатом № 1 стати Вано Мерабішвілі? Тепер – так.
Новому грузинському прем’єрові 44 роки, і він католик за віросповіданням (такого в понад тисячолітній історії держави ще не було). Випускник Тбіліського політехнічного інституту до середини 1990-х і не мріяв про політику, працюючи лаборантом у виші. 1995-го створив і очолив Товариство захисту прав землевласників. За чотири роки був обраний до парламенту. Разом із однодумцем Міхеїлом Саакашвілі та іншими вихідцями з NGO пішов в опозицію до «сивого лиса», авторитетного у світі політика та дипломата Шеварднадзе, правління якого було суцільним жахом.
Читайте також Ґіорґі Барамідзе: «Росія вважає, що фактор Грузії має бути однозначно усунутий»
Голод, громадянські конфлікти, бунти зеків та військовослужбовців, тотальна корупція, відсутність світла, газу й будь-яких перспектив – такою запам’яталась тодішня Сакартвело. Чиновники, судді й політики, втім, не надто страждали в цій реальності. В їхній Грузії все продавалося й купувалося. «Злодії в законі» були такими самими звичними персонажами суспільного життя, як лікарі, священики чи вчителі.
Влада фальсифікувала парламентські вибори 2003 року, давши відлік Революції троянд. Після її перемоги Мерабішвілі дістав призначення на найважчу ділянку – в МВС, де і працював на посаді міністра майже вісім років. Наберіть у рядку пошуку в інтернеті два слова – «Грузія» і «поліція» – і ви переконаєтеся, щó вдалося зробити небагатослівному Вано. Про ефектні й, що важливо, успішні реформи написано чимало, згадаю лише банальне: про нульову толерантність до злочинності і, як результат, безпрецедентний рівень довіри до правоохоронців (до 90%).
Представляючи Мерабішвілі, президент поставив йому конкретне завдання: побороти безробіття, ментальну та соціальну проблему, яка дісталась у спадщину від попередників. Це виклик, і від його здійснення залежить життєздатність реформаторського проекту.
І ще один суттєвий момент. Мерабішвілі – це «привіт» проросійській опозиції та її новому кумирові Бідзіні Іванішвілі. Використовуючи можливості спецслужб та бюджетної політики, можна ефективно не дати російському мільярдеру, акціонерові Газпрому, такому собі грузинському Черновецькому й Березовському в одному флаконі, скупити гуртом і вроздріб голоси найбідніших. Символом «купівлі душ» у Грузії стала не гречка, а… сателітарні антени, які бізнесмен «продавав» виборцям за символічну ціну в 1 ларі (близько 6 грн). Фінансові можливості олігарха, який створив партію «Грузинська мрія», майже необмежені, а плани щодо майбутнього країни «космічні». Він уже встиг заявити, що це Саакашвілі почав у 2008 році війну з Росією. Це точка неповернення: Кремлю є на кого робити ставку в грузинській виборчій кампанії.
Прагматик і водночас ідеаліст Вано Мерабішвілі – це найсильніший козир президента Саакашвілі та його команди. І він уже в грі, ставка в якій – незалежність Сакартвело.
Читайте також: Операція «Троянський кінь» у Грузії провалилась