У.Т.: Чому Ви допомагаєте Україні, підтримуєте нас?
– Усе моє професійне життя стосується трансформації, економічних реформ. Я розпочав працювати в цьому напрямку уже майже 25 років тому, у 1990-му році, після провалу комунізму в Чехословаччині. Мене призначили радником віце-прем’єр-міністра, відповідального за проведення економічних реформ. Після цього я очолював один із департаментів в уряді, потім був міністром із приватизації у 1991-1992 роках. Згодом у 1992-му я створив і очолив дослідницьку організацію (think tank), яка підтримувала економічні реформи у Словаччині. У періоди 1998-2006 та 2010-2012 я був віце-прем’єр-міністром Словаччини.
Відтак усе моє життя стосується реформ та економічної трансформації. Протягом 12 років я був членом чотирьох словацьких урядів, які провели дуже багато перетворень у країні. Тому я дійшов висновку, що мій досвід у цьому напрямку може бути дуже корисним для України, яка дуже потребує реальних перетворень після того, як було змарновано так багато часу. Це змусило мене відкликнутися на пропозиції, які я отримав від української сторони.
Уперше я приїхав сюди навесні минулого року після Майдану. Тоді відбулася перша велика конференція, що її організував тодішній міністр економіки Павло Шеремета, на якій обговорювали питання, пов’язані з реформами в Україні. Відтоді я приїжджаю суди регулярно.
У.Т.: Днями вас призначили радником міністра фінансів. Що входитиме у ваші обов’язки?
– Мені запропонували і міністр фінансів, і міністр економіки стати їхніми радниками. Я погодився тому, що маю досвід реформування якраз тих напрямків, які стоять на їхньому порядку денному. Передусім ідеться про державні фінанси (консолідацію бюджету), податкову реформу, приватизацію та координацію державної економічної політики. Власне, я почав займатися цими питаннями ще тоді, коли домовленості стосовно мого призначення радником ще не були затверджені офіційно.
У.Т.: На сьогодні органи влади, зокрема Кабінет Міністрів, міністерства, Нацбанк та інші, масово шукають якісних професіоналів, які будуть реалізовувати перетворення у країні. У цьому ключі виникає дві проблеми – низькі зарплати і дефіцит кваліфікованих кадрів у країні. Чи були подібні проблеми у Словаччині, та як, на вашу думку, їх можна подолати?
– Передусім треба сказати, що саме в цьому напрямку ситуація в Україні краща, ніж була у Словаччині, наприклад у 1998 році (у багатьох галузях вона гірша, у деяких подібна). Бо ви маєте більше освічених, а також досвідчених людей, що працюють у бізнесі. Хоча за останні 25 років в Україні не проводилися необхідні реформи, але ви все одно мали відносно якісні університети, багато людей навчалося за кордоном, працювало на іноземні компанії та організації тощо. Тому я не думаю, що Україна на сьогодні має дефіцит кваліфікованих кадрів.
Однак проблема таки існує. Вона полягає в тому, що все держуправління перенасичене робочою силою, неефективне та не дає належного результату. Тому необхідно провести зміну поколінь, реструктуризувати органи влади, усунути надлишкову зайнятість.
Читайте також: Слідами вивезеного капіталу
Ви також згадали про низькі зарплати, рівень яких або знизили, або обмежили зверху за останні кілька місяців. Це серйозна проблема, яку, на мій погляд, потрібно вирішувати. Знаєте, ви можете вмовити людей з бізнесу приходити працювати міністрами, заступниками міністрів і керівниками державних підприємств на безоплатній основі протягом кількох місяців. Але це тимчасово рішення. Я переконаний, що Україна має достатньо грошей у системі, щоби забезпечити високі зарплати у довготривалому періоді. Якщо ви усунете надлишкову зайнятість, реструктуризуєте державні інституції, закриєте багато органів влади, які є не просто зайвими, а погіршують інвестиційний клімат та є полем для корупції, то матимете достатньо грошей для того, аби платити значно вищі зарплати меншій кількості кваліфікованих працівників.
Це саме те, що ми зробили у Словаччині. Коли я був міністром фінансів, то зменшив чисельність працівників на 30% і використав більшу частину зекономлених грошей для того, аби підвищити зарплати в міністерстві. Це збільшення не було однаковим для всіх, але ті, хто виконував дуже важливу роботу, почали отримувати значно вищу платню. Відтак на сьогодні міністерство фінансів Словаччини може собі дозволити винаймати найкращих людей на ринку праці, конкуруючи з банками та успішними приватними компаніями.
У.Т.: Але як ви вирішували проблему кадрів на той час?
– Немає необхідності змінювати всіх працівників органів влади. Це навіть не можливо. Найважливішим є те, щоб міністри мали право вибирати і змінювати своє найближче оточення, тобто заступників міністрів, керівників апарату тощо. А тоді разом із ними призначати директорів департаментів, керівників управлінь тощо. Останні, будучи відповідальними за результати роботи очолюваного ними підрозділу перед заступниками міністра, самі добиратимуть собі людей для того, аби їхня робота була ефективною, а її результати конкурентоспроможними на фоні інших підрозділів.
Ця реструктуризація передбачає те, що ми зробили у Словаччині, – аудит працівників і процесів. У нас він зайняв майже один рік, після чого ми змінили структуру міністерства фінансів. У результаті вивільнилося 30% працівників, яким ми, звичайно, допомогли у подальшому працевлаштуванні. Тобто ідеться не про те, щоби рівномірно звільнити 10-20-30% працівників. А про те, скільки робочої сили потребує нова організаційна структура, налаштована на ефективне виконання завдань у майбутньому.
У.Т.: Сьогодні на конференції заступник Голови Адміністрації Президента Дмитро Шимків сказав, що головною реформою в Україні є забезпечення верховенства права. Без цього жодна інша реформа не матиме успіху. Чи була подібна проблема у Словаччині і як із цим боролися?
– Дуже важко сказати, яка з реформ є найважливішою. Бо нині ніщо в Україні не працює так, як треба. Але, згідно із соціологічними опитуваннями, корупція є однією з найбільших проблем країни та перешкод для її майбутнього розвитку. І, звичайно, верховенство права – суттєва передумова відсутності корупції. Але тут є нюанси. Річ у тому, що в реформуванні будь-якої галузі деяких результатів можна досягти відносно швидко, а інші потребують довготривалої роботи. Якщо ми говоримо про судоустрій та забезпечення законності, то в кожні країні, яка пережила трансформацію, реформування цих галузей було тривалим процесом. Тому я не думаю, що в цьому напрямку ви можете очікувати швидких результатів, що, однак, не означає, що його реформування не є важливим.
Але ці довготривалі перетворення повинні йти пліч-о-пліч з іншими заходами. Наприклад, створенням ефективно Антикорупційного бюро, яке б забезпечило справедливе покарання корупціонерів. Однак найбільш ефективним та швидким способом зменшити корупцію є дерегуляція, лібералізація та приватизація. Я глибоко переконаний у цьому завдяки своєму власному досвіду.
Чиатйте також: Полювання на гривню
Наприклад, найбільшим джерелом корупції у Словаччині були великі державні банки та підприємства, які надають комунальні послуги. Думаю, це стосується й України. Коли ми реструктуризувати і приватизували ці підприємства – звичайно, за допомогою відкритого міжнародного тендеру з пошуку стратегічного інвестора, – корупція звелася до мінімуму.
Інша сфера – дерегуляція. Якщо ви маєте регульовані ціни, наприклад тарифи на газ та тепло для населення, вони становлять величезне джерело корупції. Не випадково, що найнижчий рівень корупції в енергетичному секторі серед перехідних економік має Естонія. Після отримання незалежності ця країна відразу лібералізувала й дерегулювала енергоринок. Відтак у них навіть не було простору для появи олігархів. Україна не зробила цього до сьогодні, тому протягом останніх 25 років саме на цьому полі багато нинішніх олігархів заробили свої статки та політичний вплив. А тепер вони протистоять лібералізації та дерегуляції, бо регульовані ціни – одне з найбільших джерел їхнього збагачення.
Власне, регульовані ціни є джерелом не тільки корупції. Низькі ціни на енергію усувають стимули для зміни структури економіки. За таких умов немає мотивів зменшувати споживання газу й тепла домогосподарствами. Немає стимулів збільшувати внутрішній видобуток енергоносіїв, бо неможливо прибутково це проінвестувати.
Отже, дерегуляція, лібералізація та приватизація – найкращий метод зменшення простору для корупції. Це важливо. Не тільки боротьба з самими проявами корупції, верховенство права, ефективна судова система, але й зменшення простору для корупції є важливими.
У.Т.: Успіх Словаччини головним чином завдячує прямим іноземним інвестиціям, приплив яких відбувся завдяки лібералізації, дерегуляції та приватизації, які покращили інвестиційний клімат. Ці прямі інвестиції безпосередньо змінили Словаччину. Якщо взяти Україну, то через її розмір для того, аби її змінити, потрібні космічні суми інвестицій, отримати які практично неможливо. Відтак ми повинні розвивати бізнес зсередини. Чи потрібно для цього проводити так звані вертикальні реформи, тобто вибирати на державному рівні конкретні пріоритетні галузі та займатися їхньою підтримкою?
– Проста відповідь – ні, не робіть цього. Бо це стане черговим джерелом корупції та економічних дисбалансів. Якщо говорити про розмір країни, то Польща є порівнянною. Не тільки маленькі країни, але і Польща залучила багато інвестицій, значно більше, ніж Словаччина в абсолютних значеннях. Прямі інвестиції стали одним із стовпів успіху. У Словаччині це також була не єдина причина стрімкого розвитку. Головним фактором були реформи, і саме через них відбувся притік прямих іноземних інвестицій. У Польщі так само.
Україна навіть зараз має перевагу в тому, що володіє конкурентоспроможним сільським господарством. І має всі порівняльні переваги для розвитку цієї галузі, зокрема клімат, розмір країни та кількість сільгоспугідь тощо.
Тобто це не питання вибору між іноземними інвестиціями чи розвитком із внутрішніх джерел. Ідеться про покращення бізнес-клімату для всіх, великих і маленьких тощо. Після цього для справді великих стратегічних підприємств ви повинні запропонувати певні окремі, спеціальні стимули. Ми також цим займалися. 25 років тому Словаччина не виробляла жодного автомобіля. На сьогодні ми перші у світі за рівнем виробництва автівок на душу населення. Коли ми починали реформи, то не говорили, мовляв, ми хочемо бути світовими лідерами у виробництві автомобілів. Ні. Ми зробили макроекономічну стабілізацію, фіскальну консолідацію, глибокі структурні перетворення, покращили інвестиційний клімат. У результаті великі інвестори – не лише три автомобільні компанії, а й Samsung, US Steel та інші – прийшли працювати в нашу країну. Що стосується запропонованих стимулів, то вони не були вирішальними, а лише мінімально необхідними, але не достатніми умовами для залучення великих інвесторів. У підсумку виявилося, що ми боролися за ці інвестиції з іншими країнами Вишеградської четвірки, Польщею, Угорщиною та Чехією, кожна з яких хотіла залучити цих автовиробників до себе. Ми запропонували однакові стимули. Вони були найвищими з того, що дозволяє законодавство ЄС. Відтак щось інше мало ключовий вплив на рішення інвесторів. На мою думку, це був бізнес-клімат, який у Словаччині був кращим, бо ми провели перетворення, зокрема у 2002-2003.
Читайте також: Слово на літеру «Д». Що таке дефолт і чим він загрожує Україні?
Отже, справді стратегічні інвестори потребують стимулів. Але для малого та середнього бізнесу дуже важливо мати хороші умови для ведення бізнесу, однаково сприятливі для всіх. Але чим цікаві стратегічні інвестори? Вони служать своєрідним анкером. Почавши працювати, вони приводять разом із собою багато дочірніх компаній та підприємств, які виробляють комплектуючі. Наприклад, найстаріший автомобільний завод у Словаччині (Volkswagen) на початку займався лише складанням автомобілів, імпортуючи усі комплектуючі. На сьогодні 70-75% комплектуючих для автомобілів цього заводу виробляють у Словаччині.
У.Т.: Чи можете ви назвати кілька таких стимулів, які б не стали приводом для корупції?
– Передусім ви повинні мати певні правила для надання таких стимулів і преференцій. Першим правилом, як я вже згадував, був максимальний рівень, дозволений ЄС. Зрозуміло, що всі проситимуть таких преференцій. У Словаччині ми вирішили надавати їх лише стратегічним інвесторам, встановивши для них мінімальну суму інвестицій (наприклад, 100 млн. євро), необхідну для того, аби отримати преференції. Далі можна сказати, що преференції отримають лише ті, хто інвестуватиме в депресивні регіони, де високе безробіття тощо. Тобто ви повинні мати набір чітких правил розподілу преференцій. Тільки тоді ви зможете зменшити ризик появи корупції на переговорах із стратегічними інвесторами про преференції. На мій погляд, найкраще надавати преференції тільки стратегічним інвесторам. Бо інакше виникне проблема, що ви даєте стимули одним, а не даєте іншим – це створює простір для корупції.
Однак найважливіше – загальні умови, тобто верховенство права, низькі податки тощо. Найбільшою конкурентною перевагою у Словаччині була здатність складати автомобілі високої якості у порівнянні з Німеччиною, Францією та іншими, але із значно нижчими витратами, передусім завдяки значно нижчому рівню зарплат. У цьому контексті поточна ситуація в Україні після інфляції та девальвації гривні є, звичайно, дуже складною, але дає вам порівняльну перевагу низького рівня витрат на оплату праці. При цьому здатність населення що-небудь виробляти не зникла. Тобто ви маєте відносно кваліфіковану, а при цьому дешеву робочу силу. Це важливо, але цього мало. Потрібно мати ще хороший бізнес-клімат, стабільність, прогнозованість, низькі податки, ефективне держуправління тощо. Це причина того, чому реформи настільки важливі. Якщо ви, провівши перетворення, покращите інвестиційний клімат, а разом із цим запропонуєте інвесторам кваліфіковану, дешеву робочу силу, тоді залучення капіталовкладень стане неминучим.
Що стосується конкретних видів преференцій, то існує багато варіантів. Податкові канікули, земля в індустріальних парках з усією інфраструктурою, допомога в підвищенні кваліфікації робочої сили. Але найважливіше – чіткі правила і надання преференцій по можливості лише стратегічним інвесторам.
У.Т.: Минулого року НАК "Нафтогаз України" мав величезний дефіцит. Для його подолання МВФ наполягає на тому, щоби підняти ціни на газ для домогосподарств. Яку модель підняття цін ви вважаєте оптимальною?
– Найкращий спосіб з технічної точки зору – підняти ціни на блакитне паливо до ринкових одним кроком. Звичайно, це вимагає надання компенсації населенню. Але не для всіх, а лише для тих найменш захищених, які справді значно постраждають від збільшення вартості газу.
Робити це за три кроки також можна. Але такий підхід відтермінує позитивний ефект цього заходу, натомість матиме негативні політичні й соціальні наслідки тричі замість одного разу. Тобто, звичайно, це рішення вже ухвалено й воно політичне. Але у багатьох контекстах, навіть у політичному, краще було б піднімати ціни одним махом. Звичайно, як я уже сказав, слід паралельно впроваджувати часткову компенсацію.
У.Т. Беручи до уваги рівень доходів українців та знецінення гривні, дехто стверджує, що 77% населення потребуватиме допомоги, якщо підняти ціни на газ до ринкових. Це нібито призведе до колапсу системи соціальної допомоги. Як подолати цю проблему?
– Я розумію логіку відтермінування запровадження ринкових цін на газ для населення і розбиття його на три етапи саме завдяки вашому аргументу. Але уряд очікує, що якщо паралельно проводити інші реформи, то підвищення цін на блакитне паливо матиме не тільки негативні, але й позитивні наслідки. Тобто якщо ви зекономите багато грошей, оптимізуючи чисельність чиновників, борючись із корупцією, не марнуючи грошей на державних закупівлях, то матимете значно більше коштів для адресної соціальної допомоги.
Але головний інструмент – економічне зростання. Якщо внаслідок проведення реформ економіка почне зростати і залучати інвестиції, то створюватимуться нові ефективні робочі місця, зарплати зростатимуть. Це не просто теорія, а те, що сталося у Словаччині після того, як ми провели реформи. І не тільки у Словаччині, а також у країнах Балтії, Польщі та інших країнах, де проводилися економічні перетворення.
Читайте також: З миру по нитці
Проблема полягає в тому, що на початку суспільству справді необхідно заплатити певну ціну. Але не за те, щоб робити реформи, а за те, що їх не проводили дотепер, за їх відтермінування. Бо тарифи на газ стали регульованими не рік тому, вони такими були понад 20 років. Тому ви накопичили всі негативні ефекти від цього. Ідеться не лише про корупцію, а, як я зазначав, і про структуру економіки, її надмірну енерговитратність, недорозвинуте внутрішнє виробництво енергоносіїв тощо.
У.Т.: Часто ви говорите про те, що Україна передусім потребує фіскальної консолідації. При цьому наполягаєте, що видатки сектору держуправління слід скоротити з понад 50% від ВВП до 40% і нижче. Якщо це зробити, то чи не матиме це негативних наслідків для економічного зростання у короткотривалому періоді й чи не доведеться закривати численних державних організацій?
– Я переконаний, що частка видатків сектору держуправління у ВВП – дуже важливий показник того, чи є перерозподіл національного продукту адекватним. На сьогодні в Україні він неадекватний. Цю частку необхідно скоротити. Але ви це можете зробити двома шляхами: або зменшити чисельник, або збільшити знаменник цієї пропорції. У цьому вся суть. Це неможливо зробити за один рік. Але за кілька років, після проведення реформ це можливо. Це те, що ми зробили у Словаччині, мабуть, за 3-4 роки. Ми зменшили цей показник із понад 50% до менш, ніж 40%. Для цього ми, звичайно, скоротили бюджетні видатки, зокрема марнування грошей у держсекторі. Але головним фактором було зростання ВВП. У результаті реформ в абсолютному вимірі ми фіксували приплив грошей, зокрема надходжень до бюджету. Але номінальний ВВП виріс значно більше, відтак зазначена частка знизилася.
Однак слід наголосити, що перший крок у цьому напрямку – зменшення видатків в абсолютних показниках, чи принаймні у пропорції до ВВП.
У.Т.: Левова частка міжнародного фінансування, яку Україна сьогодні отримує, іде на погашення старих боргів. Цих грошей явно бракує для того, аби фінансувати економічне зростання. Коли ви очікуєте, що приватні іноземні інвестиції почнуть приходити в Україну?
– Усе залежить від упевненості. Якщо перетворення пройдуть, ситуація покращиться, тоді, мабуть, через 1-2 роки можна очікувати приплив іноземних інвестицій. Погляньте на приклад Словаччини. У 2000 році рейтинг агентства S&P для моєї країни був на 4 позиції нижчий, ніж у Чехії та Угорщини та на 3 позиції нижчий, ніж у Польщі. У 2005 році ми мали найвищий рейтинг серед країн Вишеградської четвірки. Він був на позицію вищий, ніж у Чехії та Угорщини та на 2 позиції більшим, ніж у Польщі. Тобто протягом 5 років ми пройшли шлях від найгіршої позиції до найкращої. Усе це відбулося завдяки реформам.
Отже, все, про що ми говоримо, – чи може щось змінитися, коли відбудуться зміни – залежить від дій України. У цьому контексті програма МВФ дуже важлива, бо без неї нині приватні інвестори не дадуть грошей вашій країні. Але дуже важливо проводити перетворення не через те, що цього вимагає МВФ, а тому, що Україна сама потребує їх. Вимоги МВФ потрібно розглядати лише як необхідний мінімум. Кожна країна повинна робити значно більше й докладати тривалих зусиль, щоби досягти успіху. Бо для кращого життя українців необхідною передумовою є проведення ринкових перетворень.
У.Т.: Уряд часто говорить про те, що потрібно зменшити кількість податків і годин, які витрачають бухгалтери на подачу звітності у податкову. Які податки Україна повинна скасувати?
– Я поки не маю детальної інформації стосовно теперішньої податкової системи України. Але думаю що ваша система подібна до того, що було у Словаччині до реформ. Тому розповім, що ми зробили у моїй країні. У 2003 році ми підготували нове законодавство, і з 1 січня 2004 року запрацювала повністю нова податкова система. Головної ідеєю було провести справжню радикальну реформу, отримати зовсім нову систему, а не робити частковий косметичний ремонт того, що не працює.
Це важливо в кожній сфері. Я глибоко переконаний, що половинчасті реформи значно гірші, ніж їх повна відсутність. Бо вони потребують затрат, але не приносять результату. Ось чому я схиляюся до реальних радикальних перетворень.
Що ми зробили в податковій системі? І це найголовніше. Ми почистили систему від пільг, винятків та особливих режимів та ставок оподаткування. До реформи Словаччина мала дуже складну систему з багатьма спеціальними податковими ставками для окремих видів діяльності тощо. Ми скасували майже усі ці винятки. Це призвело до розширення бази оподаткування. Потім ми зменшили ставки оподаткування. І впровадили плоскі ставки, тобто однакові граничні ставки (19%) податку з доходів фізичних осіб та податку на прибуток підприємств. До реформи загальний рівень ставок податку на прибуток підприємств становив 25%, але було багато винятків, наприклад для сільгоспвиробників тощо. Для податку на доходи з фізичних осіб 19% було граничною ставкою. Тобто ми збільшили неоподатковуваний дохід (відтак багато людей не платили цього податку взагалі), а люди платили 19% з різниці між їхнім і неоподатковуваним доходами. Тобто насправді нова податкова система залишалася прогресивною, адже люди з низькими доходами не платили нічого. Але вона значно спростилася в порівнянні з попередньою версією, коли ми мали для різних груп доходів 5 ставок від 10% до 38%. При новій системі ті, хто раніше платив 10%, не повинні були сплачувати нічого, а ті, хто раніше платив 38%, повинен був вносити в бюджет лише 19% з меншої податкової бази. Відтак загальний податковий тиск було суттєво зменшено.
Також ми скасували 4 податки: податок на дивіденди, на подарунки, на спадщину та на відчуження нерухомості. Крім цього, ми уніфікували податок на додану вартість. При старій системі ми мали 20% і 14%, при новій – лише 19% без жодних винятків. Також ми збільшили ставки акцизного податку (на споживання тютюну, алкоголю, палива). Ми змушені були піти на цей крок, бо ЄС має мінімальний поріг ставок для акцизів.
У результаті ми отримали нейтральну, просту систему, яка не створювала викривлень. База оподаткування суттєво розширилася. Система створила стимули для інвесторів – робити капіталовкладення, робітників – заробляти, тобто у людей з’явилися мотиви бути активними. Крім цього, система знизила мотивацію до ухилення від податків, бо ставки оподаткування стали нижчими. Та й перелік можливостей для уникнення оподаткування суттєво звузився. Бо якщо система складна, то для податкових консультантів досить легко знайти лазівки для мінімізації оподаткування. Але якщо вона проста, то це зробити не так уже й легко.
На мій погляд, приклад такої реформи може бути корисним і застосовним для України.
У.Т.: Чи можете ви сказати, на скільки виросла база оподаткування в результаті податкової реформи у Словаччині? Річ у тім, що в Україні багато говорять про те, що тіньова економіка становить 50% від офіційної. Чи може податкова реформа дати 50% приросту бази оподаткування?
– Звичайно. У той же час ви маєте зменшити рівень податкових ставок. Тобто загальний обсяг податкових надходжень може не змінитися. Але їх структура буде повністю іншою, новою. Вона створюватиме мотиви для того, щоб бути більш активними, інвестувати, займатися бізнесом, працювати.
Нова податкова система в нашому випадку була хорошим стимулом для припливу прямих іноземних інвестицій. Але крім цього воно допомогла покращити бізнес-клімат, подолати корупцію, зменшити тіньову економіку, як ви сказали.
У.Т.: Дехто стверджує, що головна проблема податкової системи в Україні – це не податкові ставки чи кількість податків, а вседозволеність у податковій та митниці. Вони є одним із найбільших джерел корупції та відстоюють високопоставлені інтереси. Як їх реформувати?
– Їх реформування є частиною загальних змін, бо податкова і митниця – частини держуправління. Як я уже говорив, у держуправлінні на загал працює занадто багато людей, які не мають мотивації, займаються корупційними діями тощо. Тобто ці інституції слід реорганізувати так само, як і решта органів влади.
Податкова реформ є дуже помічною в цьому контексті, бо вона зменшує простір суб’єктивного втручання і трактування податковим інспектором законів на власний розсуд. Тобто і в цьому напрямку ідеться суто про системні перетворення. Зміна податкової системи, реформа держуправління, забезпечення верховенства права, залучення висококваліфікованих кадрів і гідна оплата їхньої праці. Якщо середньомісячна зарплата податківця становить 150 євро, то це величезна проблема. Бо якщо він має справу з підприємцями, які володіють мільйонами, тож його інтереси тут зрозумілі.
У.Т.: В Україні багато людей нарікає, що МВФ вимагає реформ, які допомагають стабілізувати фінансову ситуацію. Але їх замало для того, щоб змінити економіку з боку пропозиції, стимулювати її розвиток. Ось чому суспільство не довіряє подібним програмам від МВФ. Щоб ви сказали таким людям?
– Погоджуюся з такою постановкою питання. Я уже зазначав, що вимоги МВФ є необхідними, але недостатніми. Тобто це мінімум, який слід виконати, але цього справді замало. Також необхідно додати структурні реформи, які б змінили народне господарство з боку пропозиції. Макроекономічна стабілізація та фіскальна консолідація – це немов перша невідкладна допомога. Але для того, щоби збільшити ВВП, темпи зростання та конкурентоспроможність, потрібно зробити значно більше зокрема реалізувати комплексний пакет структурних реформ.
У цьому контексті дуже важливим є те, наскільки свідомим є рішення проводити перетворення. Їх треба робити не через тиск з боку МВФ. Ми зараз на прикладі Греції бачимо, наскільки небезпечно це може бути. Якщо політики кажуть, мовляв, ми повинні це зробити, бо – у грецькому випадку – "Тройка" (МВФ, ЄК, ЄЦБ) від нас цього вимагає, то тих, хто вимагає перетворень, починають ненавидіти, а популісти приходять до влади.
З іншого боку, найбільш успішні країни, Польща, Словаччина, країни Балтії, є прикладами того, як можна зробити значно більше, ніж вимагає МВФ. Ба більше. У деяких сферах вони зробили те, що Фонд не рекомендував робити. У Словаччині, коли у 2003 році я підготував податкову реформу, місія МВФ застерегла нас, мовляв, не робіть цієї реформи, бо це занадто ризиковано для бюджету. Подібний досвід мав грузинський уряд у 2004 році, коли проводив податкову реформу, та уряд Латвії у 2008 році з їхньою стабілізаційною програмою.
Тобто програма МВФ – це необхідний мінімум. Але ви маєте зробити значно більше. Що стосується структурних реформ, то часом зміни повинні бути значно радикальнішими, ніж радять МВФ чи інші міжнародні організації.
Це, звичайно, несе політичні ризики. Але на противагу нинішній ситуації у Греції ті партії, які проводили реформи у країнах Балтії значно радикальніше, ніж пропонував МВФ, були вибрані на повторний термін. Тож необхідно бути чесними й відкритими перед людьми, пояснювати їм, мовляв, ми повинні це зробити не тому, що на нас хтось тисне, а тому, що уся наша країна цього потребує.
У.Т. Проблема в тому, що цей необхідний мінімум, запропонований МВФ, забирає занадто багато уваги суспільства та зусиль уряду. Складається враження, що влада зайнята лише виконанням вимог МВФ…
– Не зовсім погоджуюся. Наскільки я знаю з ключових документів, зокрема з Коаліційної угоди, Програми уряду, Стратегії-2020, ідеться про значно ширший перелік реформ. У тому числі мається на увазі структурні реформи, забезпечення верховенства права, боротьба з корупцією, реформа держуправління та податкової системи.
Інша річ – як це доноситься суспільству. Уряд повинен доносити людям інформацію про реформи, пояснювати їх, бути постійно присутнім у медіа. У цьому й полягає політичне лідерство. Президент, парламент, коаліція мають дуже сильний мандат від народу. Що вони обіцяли на передвиборчих кампаніях? Європейську інтеграцію та всеосяжні реформи, радикальну зміну країни. І вони мають мандат на реалізацію свої обіцянок. Звичайно, люди хочуть мати європейські стандарти життя негайно, і з огляду на це можуть не підтримувати деякі кроки влади. Але єдиний спосіб змінити країну на краще – провести реформи. Оскільки влада має на це мандат, то вона зобов’язана це зробити, відповідальна за перетворення у країні. Ніхто, крім неї цього не зробить.
Ось чому я говорю про політичне лідерство, вміння повести за собою. Неможливо досягти загального консенсусу із приводу кожної реформи, тому влада повинна вести за собою, робити те, що необхідно країні, на свою відповідальність. Навіть якщо попервах люди будуть незадоволені, їм буде важко тощо. Подібне траплялося в кожному аналогічному випадку. У країнах Балтії, Польщі та Словаччині також було нелегко, а подекуди дуже важко. Реформи в цих країнах були сповнені конфліктів. Але влада повинна вести за собою, бо цього потребує країна і народ.