Іван Козленко зауважує, що кіно в нових політичних реаліях запропоновано нову роль: не задоволення художніх амбіцій авторів і не виконання прямого політичного замовлення на "патріотизм", а впровадження політики постправди, що камуфлює ґанджі реальності. "Вдавання тотально успішної держави, ідеальної до пластмасового лиску, потребує тотального ж медійного покриття. Розвиток такої держави відбувається у віртуальній реальності теле- та кіноекрану, тому мій прогноз на наступні 10 років – на екрані все менше й менше залишатиметься простору для реальності, а отже, для авторського кіно", – пише кінодослідник.
На його думку, авторському кіно, зважаючи на колишні заслуги, буде виділено невеличке гетто та обмежений бюджет. Решта фінансування йтиме на кіно постправди, яке з задоволенням поглинатимуть глядачі. "Це призведе до перетворення кіновиробництва на справжню індустрію, де обертаються великі інвестиції та генеруються великі статки (кінохвиля 2012 – 2019 років так і не перетворила виробництво кіно на самодостатню індустрію). Нарешті постане інститут вітчизняних зірок. Кіновиробництво стане прибутковим бізнесом і дедалі менше потребуватиме підтримки держави", – переконаний Іван Козленко.
За його словами, таке кіно зі зрозумілих причин не буде зацікавлене в розвитку кіномови, а отже, буде художньо вторинним. "Критичний потенціал кінематографу перекочує в неігрове кіно, незрозуміле та далеке як для влади, так і для масового глядача. Реальні мистецькі процеси відбуватимуться там. З огляду на те, що завдяки цифровим технологіям кіновиробництво дешевшатиме, можливо, саме в цій галузі виникнуть синтетичні жанри та отримає потужний розвиток експериментальне кіно. Авторському – ігровому та неігровому – кіно доведеться самотужки розширювати межі власного гетто", – йдеться у матеріалі.