255 років тому народився Іван Котляревський. Його називають зачинателем нової української літератури. Він не лише написав перший літературний текст, виданий народною українською мовою, а й започаткував новий український театр. На додачу Котляревський заклав у своїх творах архетипні образи українців – як чоловічу, так і жіночу рольові моделі. Літературознавець Ростислав Семків коментує внесок Івана Котляревського так: якщо «Енеїда» пропонує нам типовий образ козирного українця, котрий з будь-якої біди вибереться, смерті уникне й успіху досягне, то п’єса «Наталка Полтавка» індукує такий же зразковий образ української героїні, котра й себе скривдити не дасть, ще й коханого порятує.
Доля Котляревського показова для свого часу. Тоді центром суспільного життя регіону була Полтава, яку російська імперська влада активно розвивала після Полтавської битви – тріумфу Пєтра І і краху самостійницьких прагнень українців під проводом гетьмана Івана Мазепи в союзі зі шведським королем Карлом ХІІ. Влада посилювала адміністративно-чиновницький апарат та будувала казарми, тим часом місцеві культурні діячі, користуючись нагодою, розвивали мистецтво.
Читайте також: Сміх першого класика. Чому «Енеїда» Котляревського зараз популярніша за поему Вергілія?
Внутрішній вигляд театру в Полтаві
Так у Полтаві постав перший український професійний театр. Його директором був Іван Котляревський, саме для Полтавського вільного театру він написав п’єси «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник» (1819). Трупа виступала з гастролями по різних містах України і Російській імперії й мала великий успіх. Одним з головних акторів і помічником режисера був талановитий актор Михайло Щепкін – колишній кріпак, якого, як і пізніше Тараса Шевченка, викупили з кріпацтва, розгледівши його талант. Іван Котляревський відіграв у здобутті волі Щепкіним провідну роль.
Читайте також: Мандри Енея: яких утілень зазнала поема Котляревського протягом 225 років свого існування
Марія Заньковецька в ролі Наталки Полтавки
Дехто з літературознавців вважає головним твором Івана Котляревського саме «Наталку Полтавку», що адаптує загальноєвропейську модель комедії ситуацій до українських реалій початку ХІХ століття й демонструє класичні українські характери, зокрема жіночі: матері Терпилихи, котра втратила чоловіка і маєток, тож тепер мусить долати життєві випробування, та співочої і вродливої дівчини Наталки, що лишається відданою своїм ідеалам і не погоджується на шлюб з розрахунку. Обидві – у минулому заможні містянки, а тепер, після збанкрутування і смерті батька родини, змушені стати вбогими селянками, що, однак, не втрачають почуття гідності. Тим часом чоловіки колонізованої нації – Возний і Виборний – асимілюються, стаючи частиною бюрократичного апарату і втрачаючи мовне обличчя. Ця ситуація сприймається як метафора політичного становища України початку ХІХ століття: після ліквідації Гетьманщини та руйнування Запорозької Січі колишні вільні козаки потрапили у кріпацьку залежність, а старшина мусила обрати шлях політичної лояльності та розбудови Російської імперії.
Більшість таки визнає за Magnum opus Івана Котляревського бурлескно-травестійну поему «Енеїда» – саме її перші розділи вийшли друком 1798 року, і від цієї дати веде відлік нова українська література. Щоправда, літературознавці визнають, що в українській літературі відбулася не революція, а радше еволюція: ще за сто років до Котляревського, у XVII столітті, живою розмовною мовою писав свої проповіді Йоаникій Ґалятовський, архімандрит Єлецького монастиря в Чернігові. А друга половина XVIIІ століття позначена гумористичною творчістю барокових авторів – від жартівливих віршованих привітань на Різдво і Великдень до комічних інтермедій у виставах. Тож Котляревський радше підсумував творчі напрацювання минулої епохи українського бароко. Його новація – героїчно-комічна поема на козацьку тематику, в якій зачин – це трагедія втрати державності (Трої), що римувався для української еліти з нещодавнім занепадом Гетьманщини. Однак в «Енеїді» це не кінець, а лише початок історії, бо «Еней збудує інше царство».
Поема Котляревськоого продовжує традицій мандрівних дяків, що єднали суспільство сміхом. До того ж це шифр, зрозумілий українцям: решта тогочасних жартівливих переробок «Енеїди» різних авторів демонструвала цілковиту зневагу травестаторів до стрижня Вергілієвої поеми – патріотичних ідей. Натомість для Котляревського і його читачів вони становили саму суть. Тому-то більшість віршованих травестій «Енеїди» давно забуті й не належать до літературного канону національних літератур, на відміну від української «Енеїди».
Читайте також: Друге цвітіння бароко в Гетьманаті Павла Скоропадського
Український і американський літературознавець Григорій Грабович пояснює бурлескну складову творчості Котляревського бажанням висміяти пихатий, штучний, холодний світ нормативного імперського суспільства та «нормальної», канонічної літератури. Адже центральний підхід у боротьбі з імперським мисленням – смішною мовою говорити про серйозне.
Садиба Котляревського в Полтаві, малюнок Тараса Шевченка, 1845 рік
Тож Котляревського заслужено називають батьком української літератури. Тарас Шевченко присвячує йому рядки «Будеш, батьку, панувати, / Поки живуть люди, / Поки сонце з неба сяє, / Тебе не забудуть!». «Наталка Полтавка» в етнографічно-побутовому театрі ХІХ століття стає найбільш репертуарним спектаклем. 1918 року, за Гетьманату Павла Скоропадського, художник Георгій Нарбут зобразив величне козацьке лицарство на чолі з отаманом Енеєм. Під час хвилі репресій 1960-70-х років в СРСР дисидент Євген Сверстюк пише трактат «Іван Котляревський сміється». 1991 року, зі здобуттям Україною незалежності, першим повнометражним мультфільмом стала саме «Енеїда». І 2023 року, під час повномасштабного вторгнення, в Україні відбулася низка подій, присвячених 225-літтю «Енеїди» Котляревського.
Еней зі своїм військом, малюнок Георгія Нарбута, 1919 рік