Нещодавно НС-НУ порадувала нас новинами партбудівництва. Спершу в секретаріаті президента створили «Єдиний Центр». Потім про власний партійний проект оголосив Юрій Луценко – він вирішив капіталізувати «Народну самооборону» з громадянської сили у повноцінний суб’єкт великої політики. А потім і депутат від НУ-НС Олександр Омельченко пообіцяв створити собі щось нове замість відібраної його партайгеносами (партійними товаришами) «Єдності».
Отже, до існуючих 144 партій з назвами типу «Партія «Третя сила» чи «Партія радикального прориву» скоро додасться ще три. А у пропрезидентському проекті «Наша Україна» де-факто залишається В’ячеслав Кириленко з кількома десятками соратників.
Найбільша небезпека, яка чекає на всі три новоутворення (як і на рештки «НУ») – стати мертвим організмом. Ця хвороба наразі характерна для більшості українських «партій». Ідеться про те, що крім партійного офісу з персоналом і такої-сякої фракції у Раді, ці тусовки не мають живої крові, яка перетворює адмінресурсний проект на повноцінну партію – тобто живих, щирих і переконаних активістів на місцях.
І ця небезпека загрожує у першу чергу Віктору Ющенкові. Президент, який на усіх виборах позиціонував себе патріотичним лідером, може розчинитися у безликому адмінресурсі.
Не секрет, що «ЄЦ» створюється для переобрання Ющенка. До новоствореної «партії Балоги» мають приєднатися «помірковані» регіонали – щоб за рахунок виборців зі Східної України обрати Андрійовича на другий термін.
Навіть якщо ця авантюрна задумка вдастся, Ющенко опиниться в хиткому становищі. По-перше, треба буде розраховуватися з великим «регіональним» бізнесом за підтримку. По-друге, президент не матиме мандату від виборців і далі втілювати свій проект України. Він опиниться в ситуації Кучми, якого Східна Україна спочатку обрала від безвиході, а потім ненавиділа. Ющенкові буде ще важче, адже його бачення України кардинально відрізняється від кучмівського.
Віктор Андрійович – якщо він має волю вийти із перманентного стану нірвани – мав би не шукати підтримки у колишніх партійних опонентів, а повернутися обличчям до власних виборців, які голосували за нього як за правоцентриста. І піти на вибори без популізму. Й дохідливо з врахуванням останніх досягнень політ технологій, нормальною мовою розповісти про те, чому треба радикально реформувати державну систему пільг або присвоїти Героїв України Мазепі та Шухевичу.
Так, важко зібрати гроші з такою програмою під виборчу кампанію, зате це буде чесно. Так, виграти президентські вибори з такою програмою буде ще важче. Зате відновити серйозний правий рух у країні – цілком можливо, як і залучити до лав такого руху тисячі простих українців, які після Майдану вступили до Нашої України, але згодом розчарувалися і вийшли. Зрештою, це обов’язок цієї партії, бо саме вона умудрилася розсіяти ентузіазм безлічі людей і перетворилася в аморфний провладний конгломерат. І ще один момент. Коли в умовах повного хаосу хтось починає рухатися у певному напрямку цей хаос поступово перетворюється у потужний тренд. І створення такого тренду принесе не менше користі для держави ніж просте утримання влади «свідомим» президентом.
Якось один китайський імператор сказав: «Якщо втратиш країну, її можна повернути, якщо втратиш себе – то вже ніколи не повернеш». Заграючи із «регіональним» виборцем, Ющенко ризикує втратити себе.