Не тільки в Україні й не тільки у ХХ столітті каталізаторами потужних суспільних змін були протестні селянські рухи. Про паралелі між Хмельниччиною та революцією Олівера Кромвеля, про фермерство Тараса Бульби та перспективи відродження вітчизняного села – розмова з доктором історичних наук, співавтором дослідження «Україна і європейський світ: нарис історії від утворення Старокиївської держави до кінця XVI ст.» Юрієм Терещенком.
У. Т.: Наскільки правомірно казати, що умови життя середньовічного українського селянина мало відрізнялися від тих, які мав угорський, німецький, польський?..
– Що відбулося? Перші Рюриковичі вели, по суті, кочовий спосіб життя. Дружина становила найближче оточення князя, жила при ньому, переймалася його інтересами. Приблизно так само, як в імперії Карла Великого, де лицарі весь час супроводжували монарха… Однак це співіснування дружини й князя згодом починає руйнуватися. У добу Володимира та Ярослава вона щораз більше віддаляється від нього й починає осідати на землі. Заводить своє господарство, ставить у залежність від себе сільську громаду. Селянин – учорашній вільний общинник – опиняється дедалі більше під впливом феодала.
У. Т.: Чи можливі паралелі між суспільними трансформаціями в Європі та Україні?
– Соціальна еволюція перетворила козацтво на стан, який виявився провідником нових, буржуазних відносин. У цьому контексті воно наділене багатьма спільними рисами із джентрі – новим дворянством Англії, яке мало такі самі хронологічні межі формування (ХV–ХVІІ століття). Обом станам, на противагу кастовій замкнутості доби феодалізму, притаманний широкий універсалізм: поєднання військової та господарської діяльності, активна участь у політичному й культурно-національному житті. Війна з Іспанією та морські експедиції відкрили широкий простір для рухливого й войовничого елементу в середовищі джентрі. Аналогічну заповзятливість виявили козаки, чиї морські походи, військова майстерність узагалі спричинили широкий резонанс у Європі. Досить згадати про вступ Петра Сагайдачного з Військом Запорозьким до Ліги християнської міліції, участь козацтва у битвах Тридцятилітньої війни, відділів на чолі з Богданом Хмельницьким у складі французької армії від проводом Людовіка Конде в облозі Дюнкерка тощо.
У. Т.: Ви погодитеся, що козацтво починалося із селянського протестного руху?
– Так! Посилення шляхетського визиску, заведення фільваркового господарства – все це характерно для Центральної Європи. З одного боку, розвиваються товарно-грошові відносини, пов’язані з великими географічними відкриттями, із другого – в центрі Європи дедалі більше виявляється закріпаченим селянство. Панщина в Речі Посполитій доходила на деяких теренах до п’яти-шести днів на тиждень. Селяни в країнах Західної Європи втікають у місто, де стають вільними.
Чиатйте також: Село не люди? Чим живуть Семполки після справи Запорожця
В Україні з її слабше розвиненим міським життям люди діставалися до вільних чи малонаселених місць у прикордонних зонах. Перебиралися туди поодинці й навіть цілими селами. Після Люблінської унії 1569 року значні прошарки військової служилої верстви, якої було чимало в прикордонних містах та фортецях, не зуміли підтвердити своє аристократичне походження й мусили перейти до нижчого соціального ряду. Частина дрібних зем’ян, панцирних і путних бояр злилася з козацтвом, прищепивши йому лицарські ознаки свого стану, світоглядні особливості. Значною мірою саме козакам слід завдячувати й поширенням нового етноніма «Україна», «український» замість «Русь», «руський», пов’язаного з давньою феодальною елітою.
У. Т.: Отже, козаки були верствою і воїнів, і хліборобів?
– На якомусь етапі селянин-утікач заводить власне скотарсько-землеробське господарство. З одного боку, він вирощує хліб, а з другого – захищає свою власність зброєю. Так військовий і продуцент поєдналися в одному соціумі. Згадаймо Тараса Бульбу, реєстрового полковника, який мав потужне господарство. Але там трудилися не кріпаки, праця була вільнонайманою, що означало прорив у майбутнє, який здійснило українське козацтво. Фактично це було фермерство. Саме в господарській діяльності козаків Арнольд Тойнбі побачив «деякі ознаки, що швидше належать майбутньому, ніж минулому». Ось чому козацьке об’єднання нагадувало англійському мислителю колоніальні володіння сучасного йому західного світу.
В Англії XVI століття утверджують свої суспільні позиції вже згадані нами джентрі. Кожен фригольдер, вільний держатель землі, якщо він мав 20 фунтів річного доходу, міг перейти в цей стан. Отже, заповзятливість відкривала нові можливості, не властиві феодальному світові. Якщо у Франції та Німеччині дворянство – це замкнута каста, то в Англії джентрі – відкритий стан, який формує нову аристократію. В цьому контексті абсолютно доречне порівняння діяльності Богдана Хмельницького та Олівера Кромвеля, а також проведення паралелей між Англійською революцією і Хмельниччиною як сучасниками тих подій, так і новітніми дослідниками. Зокрема, П’єр Шевальє (ХVІІ століття) писав, що в його книжці читачі знайдуть «образ мужа», подібного до Кромвеля, «який удруге з’явився на Русі, який був не менш честолюбний, хоробрий та спритний, ніж Кромвель в Англії».
У. Т.: Чи вдалося Росії зруйнувати національну ідентичність, яку втілювали козацтво й українське селянство у ширшому розумінні?
– Є всі підстави стверджувати, що, попри асиміляційні заходи Російської імперії, застосування нею розмаїтого арсеналу національного гноблення, українці зберегли у своїй суспільній свідомості відчуття окремішності, пам’ять про історичне минуле. Важливим фактором збереження цієї життєдайної духовності було село, яке спиралось на вироблені багатьма поколіннями особливості матеріального та духовного існування. Воно стало творцем однієї з найдавніших землеробських цивілізацій, сформувало стійкі підвалини національного існування, які дожили до новітніх часів, попри всі примхи історичної долі.
Українське село суттєво відрізнялось від російського способом землекористування, наявністю європейських культурних і правових впливів, ефективнішою організацією праці, особливостями побуту, соціальної психології тощо. Суттєвим соціально-економічним підґрунтям окремішності бачилося домінування подвірного землекористування в Україні, тоді як Росія була майже виключно общинною.
Централізм дореволюційних часів так і не зміг подолати прірву між «общинною Росією» та «подвірною Україною». Більше зробили комуністи, загнавши нашого селянина в колгоспи й радгоспи, застосувавши безпрецедентний у світовій історії геноцид, який мав зрештою подолати активний і пасивний спротив українців асиміляційному наступу імперії. Утім, слід пам’ятати, що опір асиміляції чинило не лише селянство, а й так звані експлуататорські класи, серед них нащадки козацько-старшинської верстви. У цьому зв’язку варто навести високу оцінку В’ячеславом Липинським «родових землевласників», їхнього внеску в громадсько-політичний і культурний рух в Україні.
У. Т.: Стосовно Голодомору: чи можна сказати, що ця нелюдська жорстокість і геноцид знадобилися, бо українська ідентичність не переформатовувалася під стандарти червоного імперіалізму?
– Однозначно. Російський центр намагався подолати традиційне тяжіння економіки України до Заходу. Буржуазія, незалежно від національного походження, прагнула експортувати сільськогосподарську продукцію та сировину в Західну Європу, тоді як російський уряд намагався спрямувати потік товарів у Центральний регіон, Москву й Петербург. Отже, об’єктивно економічний розвиток України сприяв формуванню територіального патріотизму, концепцію якого всебічно розвинув В’ячеслав Липинський. У Росії в землекористуванні домінувала община. І щоразу в тій частині, яка належала сільській громаді, через якийсь час відбувався чорний переділ. А у нас, в Україні, існувало подвірне землеволодіння. Коли сформувалася так звана Новоросія, імперський центр роздавав поміщикам землі, куди ті хотіли перенести російські форми общинного господарювання. Але вони не прищепилися. Зрештою, радянська влада остаточно ліквідувала тільки поміщицьку власність, а із селянським одноосібним господарством їй довелося вести тривалу й жорстоку боротьбу, яка, зрештою, вилилась у геноцид українців. Але селянин навіть після страхіть 1932–1933 років не втратив своєї перспективності. Радянська система спричинилася до трагедії, якої не дозволила собі царська Росія. Такий злочин проти людства могли скоїти лише декласовані елементи під більшовицькими гаслами.
У. Т.: Нині Україна тяжко й важко намагається відродитися….
– На жаль, більшовики відбили в селянина бажання працювати на землі. Він її віддає в оренду латифундистові, а той, пануючи на ній безконтрольно, платить людям копійки. Це фактично трансформована більшовицька система, яка позбавляє селян реальної власності. Вони люмпенізовані й відчужені від землі. Але відродитися, думаю, Україна зможе тільки через землевласника. Щоправда, не через монополіста-латифундиста, якого культивує нинішній режим, а способом передачі наділів одноосібно селянам та їхнім самоврядним громадам.