Тиждень.ua: Юріє Івановичу, як відреагували на рішення суду щодо Вашої книжки?
– Я сприйняв це досить спокійно, тому що на відміну від багатьох коментаторів розцінюю це як частину операції зі знищення української бібліотеки в Москві. Я не побачив у цьому мотивів більш принципових чи широких, тому що це – дурниці. Очевидно, що наша книжка не є екстремістською, як і інші книжки про Голодомор, які вказані в тому списку. Це частина лінії, яка направлена на те, щоб помножити на нуль цю бібліотеку, скандал довкола якої всім добре відомий.
Втім, найбільш цікаве у всій цій історії – на якій підставі Міщанський суд Москви виносив рішення. Я запитував про це у колег з московського «Меморіалу». Найцікавіше – прочитати цей документ і з’ясовувати більш принципові, ґрунтовні мотиви.До речі, знаю, що «меморіальці» хочуть боронитися і захищати нас в суді.
Тиждень.ua: Ви будете брати участь в цьому процесі?
– Я не вважаю, що ми пишемо антиросійські чи екстремістські книжки. Звісно, право влади іншої держави реагувати на це. Але якби це була розумна реакція, я би прислухався. А в даному разі – це нонсенс. А тому в «меморіальців» є всі шанси виграти судовий процес. Я в це втручатися не буду, оскільки це виглядатиме, що надаю великого значення цій ситуації. Думаю, нам варто продовжувати свою справу, а не витрачати на це життєвий час.
Тиждень.ua: Як Ви загалом можете оцінити ситуацію довкола українців в Росії, зокрема, щодо ліквідації Об’єднання українців?
– Абсолютно як вияв ворожості до українців і до України як держави. І це частина того російського проекту, спрямованого на відродження певних імперських традицій в Росії. Насправді це достатньо агресивна лінія нинішнього керівництва, і я не думаю, що її реалізація матиме великий успіх. Ті люди, котрі сповідують справжній екстремізм, зокрема в політиці, соціум від себе, як правило, відштовхують. Можуть його підкорити, поставити в певні рамки, але ніколи не зможуть перемогти. Це ми бачимо на десятках прикладів такого роду режимів. Тому, звісно, що я різко негативно оцінюю те, що відбувається довкола українських організацій (в Росії – Ред.). Я не вважаю, що вони (українці в Росії – Ред.) відігравали таку суттєву роль в Росії, що були носіями ворожнечі чи націоналізму до росіян. Це – організації, котрі обстоюють інтереси українців.
Читайте також: Сергій Грабовський: Ми – екстремісти
Тиждень.ua: Раніше прослідковувалася така політика щодо українських організацій в Росії?
– Ні, раніше такого не було. Це певна реакція на існування України як держави, бо все таки те, що ми маємо свою понад 20-річну традицію, викликає величезне роздратування. Це спроби довести, що всі ми – єдиний народ. Всі ми –«славянє». Це те, чим закінчуються всі розмови з росіянами. А дехто включно з Путіним ще й Шевченка може почитати, але змінити свою точку зору щодо України не можуть. Вони бачать Україну частиною своєї території і в різні часи ця тенденція посилюється, пом’якшується, але вона ніколи не зникає з політичного середовища. Нинішній стан – це продовження старої тенденції, на превеликий жаль.
Тиждень.ua Чи можна розцінювати таку тактику Росії як продовження протиріччя між керівництвом держав?
– Я так не думаю. Є політична риторика і політичні дії. Те, що влада зробила на догоду агроному Колесніченку з Черкащини з мовою, свідчить, що вона або безголова, або антиукраїнська. Я скоріше схиляюся до другого. Мало того, що ця влада напівкримінальна, так ще й плутається в певних ідеологічних полюсах і не може вибрати з елементарних речей! Хто буде рубати гілку, на якій сидить?! Якраз це вона й робить з мовою.
У цієї влади є одна риса. Майже унікальна. Вона нікого не боїться. Ні суспільства, ні думки людей, я вже не кажу про політичних«фіглярів»типу Ющенка, зрозуміло, що вони – «кишенькові» фігури. І в цьому сенсі вона й Росії не боїться. А це накопичує негативний потенціал в суспільстві в ставленні до цього політичного класу, потенціал нерозуміння того, що робить ця влада.
Тиждень.ua:Розкажіть про заборонену книжку.
– Книга містить нариси про чотирьох впливових чекістів. Два з них – з наркому внутрішніх справ в сталінську добу:Всеволод Балицький та Ізраїль Леплевський. Видання складається з унікальних на той час документів. Дотепер слугує джерелом для багатьох дослідників. Зокрема, містить біографії чекістів. Видання не має оцінок. Є просто біографії, але, як кажуть,«sapientisat» – «розумному досить». Він вичитає те, що потрібно, і зрозуміє роль цих людей. І нарешті – документальна частина книги закінчується законом про Службу безпеки України. Ми з погордою відзначаємо, що нарешті в Україні є закон про спецслужбу, бо в Радянському Союзі такого закону ніколи не було. Спецслужба діяла фактично поза законом, на підставі певних закритих постанов.
Не можу не відзначити своїх співавторів:Вадим Золотарьов – викладач і багаторічний дослідник історії спецслужб з Харкова. А також Володимир Пристайко (покійний) – це колишній заступник голови Служби безпеки, генерал, який до речі служив в КГБ свого часу і був юристом.
Передмову до цієї книжки написав колишній міністр юстиції Сергій Головатий. Післямову – відомий правозахисник Семен Глузман. Зокрема, вони відзначили, що ця книжка – нестандартна і дає значну кількість інформації.
Тиждень.ua:Над чим працюєте нині?
– В інституті (Інститут політичних і етнонаціональних досліджень НАН України) ми розробили книжку«Політична енциклопедія». Цей проект тривав чотири роки. Залучили до його реалізації понад 300 авторів. Можливо, поширимо це видання в інтернеті, оскільки був невеличкий тираж.
А зараз розпочинаємо новий проект, присвячений історії змін України за часи Незалежності. Я думаю, що це буде дуже цікава робота.
Також збираємося видати книжку, присвячену проблемам історичної пам’яті, її формуванню в Україні, сутності знаковим речам. Думаю, також буде цікаво.
Довідка Тиждень.ua.
Юрій Шаповал – український історик, доктор історичних наук (з 1994 року), професор (з 2000 року), керівник Центру історичної політології та завідувач відділу політології Інституту політичних і етнонаціональних досліджень Національної академії наук України. Лауреат премії імені Миколи Костомарова НАН України (1995).