У. Т.: 14 листопада Росія утрималася в Раді Безпеки Організації Об’єднаних Націй від голосування за продовження стабілізаційної місії в Боснії. Відтак знову залунали заяви, що вона проектує українське питання на інші, які розглядає Радбез. Чи можливі найближчим часом якісь кроки у трансформації ООН?
– Питання реформування всієї системи ООН не нове, йому вже кількадесят років. Активізувалося воно в цьому тисячолітті, особливо активна фаза саме зараз. Треба реформувати не тільки Раду Безпеки, а й механізми Генеральної Асамблеї. РБ є найскладнішим елементом усієї цієї системи, бо саме там ухвалюють рішення, обов’язкові для виконання всіма країнами-членами, тоді як прийняті в Генасамблеї рекомендаційного характеру. Маю відчуття, що наступного року триватимуть активні пошуки рішень, як зробити Раду Безпеки дієвішою і обмежити блокувальні механізми, тим паче в умовах відкритих конфліктів, коли є загроза життю людей. Таку позицію щодо обмеження права вето вже висловила Франція, яка є його носієм. Оце все й буде предметом дискусії, причому непростої, бо система досить забюрократизована. Передбачаю активність, однак сумніваюся, що рішення ухвалять так швидко.
У. Т.: Під час голосування резолюції «Територіальна цілісність України» в лютому цього року 58 держав утрималися. Як Києву співпрацювати з тими, хто обрав нейтральну позицію щодо цього документа?
– Важливо, що в системі ООН утримання від голосування сприймається як дія на користь резолюції, а не проти неї. Оскільки за його результатами численні заяви зробили й ті, хто утримався, й ті, хто був проти, наш висновок такий: резолюцію не сприйняли тільки Росія та дрібна групка держав. Інші хіба що розмірковували із приводу ситуації. Уряди порівнювали її зі схожими реаліями свого регіону; хтось потребував додаткових аргументів. Останні з’явилися вже пізніше, і ми розуміємо, наприклад, чому висловитися на нашу користь не була готова частина африканських країн. Вони утрималися, бо їх шокувала перспектива правових наслідків того, що відбувалося в Україні, для їхніх регіонів. Утім, щоб зрозуміти виклики, які поставали перед ними, їм потрібні були додаткові консультації – на рівні як національному, так і регіональних структур та африканської спільноти.
У. Т.: Чи можливо, що ці держави згодом підтримуватимуть нашу?
– Ми відчували й відчуваємо розуміння і сприяння цих держав, які зараз спільно з нами виступають проти маніпуляції міжнародним правом для досягнення таких цілей, як анексія Криму, окупація території чи захоплення її будь-яким іншим способом. Їм стало очевидно, що Росія нечесно користалася правом, яке записано в Статуті ООН, а саме правом націй на самовизначення. Зрозуміли вони й інше: що таке його застосування є викликом їхній національній безпеці. Африканські країни побудовані на етнічному принципі. Те, що діється нині, скажімо, в Малі чи Лівії, де окремі регіони вимагають незалежності й де маніпулюють саме цим правом, є підказкою багатьом країнам, що наша ситуація становить загрозу і для них. Тепер вони переходять на бік захисників міжнародного права, де перебуває Україна, і ми разом категорично виступаємо проти використання будь-якого положення Статуту ООН задля заперечення іншого положення (а саме територіальної цілісності, якої всі мають дотримуватись і захищати її).
Читайте також: Півострів близький і далекий
Отже, в різних регіонах були свої причини, чому утриматися, як трактувати ту чи ту ситуацію, і тепер усі ті країни відверто виявляють до нас симпатії, тож думаю, що на цих засадах, захищаючи міжнародне право, у зв’язку із цією агресією ми консолідуємо весь світ не тільки довкола себе, а й довкола тих цінностей, котрі були так ганебно розтоптані Російською Федерацією. Це стосується і Латинської Америки, і Азії… Так, у тих країн є певні моменти, пов’язані із власною історією, коли їхні території теж захоплювали з порушенням міжнародного права, але вони зрозуміли, що ми стали жертвою. Вони також були жертвою, тому зараз переступили через свої національні амбіції, і я відчуваю, що в нас є ширша моральна та політична підтримка.
У. Т.: Усі держави БРІКС, окрім, звісно, Росії, також утрималися під час голосування щодо резолюції «Територіальна цілісність України». Як із цими важливими партнерами? Вони теж у перспективі здатні нам посприяти?
– Так, і я це відчуваю. Ми розуміємо, чому вони утрималися. До речі, їхні уряди зробили відповідні заяви. Сприяння є. Понад те, ми на цій сесії вже стали співавторами багатьох резолюцій, внесених або ними, або кимось іншим. У нас багато спільних заходів, які заплановано з кожною із цих країн на поточний і наступний роки, зокрема й неформальних. Із Індією Україна проведе цікавий шаховий захід за підтримки генерального секретаря ООН. Це наша двостороння ініціатива. Між нами та членами БРІКС, окрім Росії, немає цивілізаційної проблеми, бо ж Індія, Південна Африка та Бразилія мають в основі свого державотворення повагу до прав людини й міжнародного права. Саме цього бракує РФ. Тобто в нас зі згаданими країнами є те спільне, про що можна говорити і що слід захищати. І не тільки з ними, а й з іншими державами світу, де панує повага до базових прав і свобод, у нас вироблена солідарна позиція, і ми можемо розбудовувати з ними співпрацю.
У. Т.: На саміті G20 ми бачили, що Росію дипломатично ізолюють. Чи відбувається те саме з її представництвом в ООН?
– Росія залишається членом Організації Об’єднаних Націй, тож проблема в тому, наскільки адекватно поводитиметься вона сама. Її керівництво розуміє: статутні документи прописані таким чином, що постійного члена Ради Безпеки неможливо виключити ані з РБ зокрема, ані з ООН узагалі. Все так зав’язано, що носії права вето можуть багато чого блокувати. Утім, відчуття не те що ізоляції, а швидше втрати поваги до Росії присутнє. Воно, сказати б, кружляє в атмосфері, тож Москва повинна думати, як повернути довіру.
Читайте також: Українські уроки G20. Ініціатива в удушенні
А нам слід перейматися іншими речами. Поки не зникнуть усі ці кризові явища, пов’язані з агресією Росії, поки ми не повернемо Крим і не покладемо край агресії на Сході, для нас позиція консолідованого світу в підтримці законних інтересів України важливіша за позицію РФ. Саме тому нам потрібна дальша консолідація і солідарність країн Європейського Союзу, членів ОБСЄ, окремих держав, таких як США, Канада, Австралія, Японія. Нам бажана згуртованість регіональних структур в Африці, як-от Африканський Союз, щоб, захищаючи свої національні інтереси, ми допомагали світові зрозуміти, що вся система міжнародної безпеки опинилася під загрозою. Після того як Росія відмовилася виконувати свої обов’язки в межах так званого Будапештського меморандуму, основу міжнародної безпеки в сенсі нерозповсюдження ядерної зброї підірвано. Тепер увесь світ має усвідомити, що Україна, захищаючи свої національні та безпекові інтереси, насамперед прагне створити коаліцію для захисту інтересів нашого регіону – Європи. Фактично ми консолідуємо довкола себе всі держави задля зміцнення заходів довіри й безпеки у світі – оце те, що для нас зараз принципово важливо. Усе це допоможе нам здобути підтримку для вирішення внутрішніх проблем (і фінансових, і економічних, і безпекових), на яке ми сподіваємося. Звичайно, ми не хотіли б мати такі відносини з Росією. І, щодня звертаючись до неї офіційно, ми промовляємо до всього тамтешнього суспільства, з яким нам жити в сусідстві: «Схаменіться». Це те, чим ми починаємо й закінчуємо будь-який наш виступ у Раді Безпеки й Генеральній Асамблеї.