Юрій Пойта: “Опозиції в Казахстані фактично не існує. Ті партії, які навіть позиціонують себе таким чином, на думку місцевих експертів, є наближеними так чи інакше до влади”

Світ
5 Січня 2022, 20:57

Протести в Казахстані почалися із економічних причин, але тепер видається, що все набагато глибше. Якими є причини протестів у цій країні на Ваш погляд?

– Існує декілька причин, які впливають на формування протестного потенціалу. Ви згадали, що мітингувальники в Казахстані висували спершу економічні вимоги, а далі було висунуто також і політичні. Панує таке бачення, що бідність населення може призводити до протестів. В одних країнах це діє, а в інших – ні. Наприклад, в Киргизстані – бідність населення призводить до протестів. В Таджикистані – ні. Це все дуже залежить від політичного режиму в країні. Авторитарні держави стримують протести. В демократичних політичних системах, як правило, протести проводяться набагато частіше. Їх особливість у тому, що вони не призводять до зміни політичної системи. Завдяки цим протестам, частина суспільства намагається комунікувати з владою. В авторитарних системах, хоч вони проводяться рідше, але можуть бути направлені на кардинальну зміну політичного ладу в країні. Це ми бачили у Білорусі і це ми можемо бачити зараз в Казахстані.

Триґером протестної активності стали економічні причини. Частина населення вважала, що збільшення ціни на газ є невиправдано високою, хоча ціна на газ, яка була, – 50 теньге (це приблизно 3 грн). В Україні ціна на газ для автомобілів у 6 разів вища – 18 грн. Уряд Казахстану хотів збільшити ціну удвічі – до 120 теньге (7 грн) і це все одно удвічі менше. Ціни на енергоресурси, на бензин, в Казахстані удвічі дешевші ніж в Україні. Це при тому, що доходи населення (якщо брати ВВП на душу населення) – вищі. З моєї точки зору, причиною тут були не тільки економічні фактори, бо люди можуть користуватися автомобілями, що використовують газ як паливо, і за нової ціни, а незадоволення реальною політичною системою країни і владою, яка нині перебуває в Казахстані вже близько 30 років. Це моя гіпотеза. Я на цьому наголошую, тому що, аби знати це напевне треба мати соціологічні опитування. Однак в Казахстані немає відкритих соціологічних даних у цьому питанні. Ті соцопитування, які там проводяться, мають закритий характер. А ті, які публікуються, скоріш за все не мають реального підґрунтя, зокрема ті, що стосуються політичних переконань, підтримки першого та другого президентів, правлячої партії.

 

Читайте також: Казахстан: масові протести, надзвичайний стан, арешти та перші жертви – ОНОВЛЮЄТЬСЯ

 

Свою гіпотезу я формую за тією інформацією, яку ми маємо на даний час, за тими лозунгами та вимогами, які можна почути на протестах та за своїм досвідом перебування у Казахстані (зокрема, спілкуванням із місцевими експертами). Тому збільшення протестної активності відбувається у зв’язку з посиленням незадоволення частини суспільства владою. Воно вважає її корумпованою. Хоча в Казахстані є начебто всі необхідні механізми впливу суспільства на владу, як вибори, однак вважається, що вона залишається в руках першого президента Нурсултана Назарбаєва. Він та його оточення контролює як політичну систему, так і найбільш прибуткові сектори економіки: доступ до енергетики, природних ресурсів. Це створює незадоволення і відчуття несправедливості серед людей. Такий висновок можна зробити, бо навіть коли було оголошено, що уряд йде у відставку, зменшується ціна на газ, протести на вщухли. Незадоволення не зменшується і спрямовується на першого президента. Зокрема, це можемо бачити у таких лозунгах, як «Шал Кет», яке перекладається із казахської мови як «Старий, іди!». Це досить образливий лозунг, оскільки перший президент є, за законом, лідером нації з 2010 року і публічна образа його чи членів його сімʼї карається законом. Ми бачимо, що суспільне незадоволення спрямовується на зміну особливостей політичного режиму. 

Ще один аспект – надзвичайно низьким є авторитет місцевої влади. Акіми – керівники міст та сіл не обираються, вони призначаються по-вертикалі з адміністрації президента. Тільки зараз ввели виборчу систему акімів (мерів) в селах, а в містах та районах до цього часу залишаються ті, кого призначають. Що це означає? Це означає, що влада відірвана від суспільства, бо воно не делегує своїх представників до управління регіонами і вони їм не довіряють. Авторитетом користується адміністрація президента, але не місцеві органи. Ми ж зараз бачимо, коли акіми намагалися вести діалог з протестувальниками, у них нічого не виходило, бо вони, на думку населення, не є легітимними.

 

Чи є політичні лідери у цих протестів?

– Опозиція в Казахстані намагалася формуватися протягом 30 років незалежності країни, але їй це не вдавалося, зокрема, через особливості політичного режиму. Їй просто не давали набратися сили. Опозиційних лідерів переслідували, або змушували покинути країну через кримінальні переслідування. Наприклад, Мухтар Аблязов, ексолігарх та в минулому наближена до першого президента особа, зараз знаходиться у Франції. Він позиціонує себе опозиціонером, намагається через соцмережі закликати людей до мітингів. Його партія – «Демократичний вибір Казахстану» (ДВК) –оголошена в Казахстані екстремістською організацією. Про неї заборонено поширювати будь-які матеріали. Не зважаючи на те, що періодично Мухтар Аблязов намагається проводити акції закордоном, вони малочисельні і він не має підтримки населення. Опозиції в Казахстані фактично не існує. Ті партії, які навіть позиціонують себе таким чином, на думку місцевих експертів, є наближеними так чи інакше до влади, певного роду політичними проєктами і не мають ніякого відношення до опозиції. Щоправда, є один із лідерів, який зараз знаходиться в Казахстані – це Жанбулат Мамай. Він керівник Демократичної партії Казахстану, але вона не зареєстрована, оскільки їй не дають такої можливості. Є низка вимог для реєстрації партій і у цій країні це дуже складно зробити. Зокрема, однією із вимог є зібрання 20 тис. членів, але таку кількість осіб просто не пускають на зустріч. На разі Жанбулат Мамай періодично проводить мітинги з критикою чинної влади в м. Алмати, але він не має серйозної підтримки. Складно сказати, чи це 1% чи менше. Його ні разу не допускали до участі у виборах. Тому опозиційних лідерів у цих масових протестах поки що немає. І так само на разі не видно тої людини, яка могла б очолити цей протест.

 

Яке ставлення казахів до чинної влади  в Росії? Ви вже згадали, що немає відкритих опитувань, але чи є якісь тенденції?

– Немає опитувань, які легітимізують або делегітимізують перебування при владі чинної політичної еліти. Стосовно ставлення до росіян, китайців та американців, то такі опитування існують, є підстави їм довіряти. В Казахстані також є політична еліта, яка позитивно ставиться до відносин з РФ. Є еліта, яка ставиться негативно, але вони все одно розуміють, що забезпечення стабільності безпеки Казахстану може бути тільки в умовах позитивних, дружніх, прогнозованих відносин з Росією.  Не зважаючи на те, подобається їм влада у Москві чи ні, вони поділяють із РФ кордон довжиною понад 7 тис. км, це ядерна державна, велика військова потуга, яка дозволяє собі втручатися у справи інших країн. Казахські політичні еліти це розуміють і намагаються підтримувати дружні відносини з Москвою такого формату, щоб не спровокувати Кремль, як це, на їхню думку, відбулося в Україні.

Попри те, що Нурсултан загалом веде компліментарну політику щодо Москви, у внутрішній політиці країни відбувається також певне формування системи національної стійкості, яка зменшила б можливості Росії проводити гібридні операції проти Казахстану. У цій країні відсутні проросійські політичні партії. Наприклад, правлячу партію під керівництвом Нурсултана Назарбаєва – «Нур Отан» складно назвати проросійською. Це партія, яка забезпечує власні інтереси. Зараз їй вигідно дружити з Росією. Інший приклад, це те, що в Казахстані поступово переходять на латинську абетку казахської мови. Це дуже не подобається російській стороні.

 

Читайте також: Казахстан затвердив перехід з кирилиці на латиницю

 

 

В Казахстані також зростає роль і статус казахської мови. Це відбувається в державних органах, суспільстві, закладах освіти, зростає кількість казахських шкіл і зменшується кількість російських. Це тому що кількість етнічних росіян поступово зменшується. Щоправда казахи також розуміють, що статус казахської мови – це один із елементів національної безпеки. Вони намагаються це робити плавно, щоб нікого не дратувати.  У них державна мова – казахська, російська має статус офіційної. Вона офіційно використовується у державних органах, деякі документи навіть двомовні, але для того щоб працювати в органах державної влади, треба знати казахську. Це дратує Кремль. Окрім того Казахстан активно розвиває відносини не лише із РФ, але й з Китаєм на противагу Росії. Окрім того із Заходом – ЄС, США, НАТО, Туреччиною. Казахстан є членом Організації тюркських держав і це викликає серйозне занепокоєння Москви, тому що це, на її думку, може стати причиною серйозного збільшення ролі Туреччини в Казахстані і Центральній Азії та витіснення РФ з цієї зони впливу. 

Отже, серед політичної еліти є різне ставлення. Гадаю, що чинна влада, буде намагатися підтримувати дружні зв’язки з РФ. В Казахстані вважають малоймовірним, що Кремль розпочне проти них гібридну операцію. Вони вважають, що оскільки Нурсултан є важливим партнером Москви і якщо РФ почне ще й проти казахів військову операцію, то з ким вона тоді залишиться. Але все одно вони розуміють, що є і військові, й економічні ризики. Зокрема, з боку Кремля є спроби посилити свій політичній вплив  через Євразійський економічний союз, утворити органи наднаціонального управління, заволодіти стратегічними підприємствами Казахстану. 

На рівні суспільства ж тенденції ставлення до Росії змінюються. Загалом суспільство бачить цю країну партнером, хорошим другом. Частина ж населення вважає, що Москва несе загрозу, але ця частина є набагато меншою, ніж ті, хто бачить РФ партнером. Проте зараз змінюється тенденція. Згідно з нещодавніми опитуваннями, РФ вперше не була на першому місці серед зовнішньополітичних пріоритетів казахстанців. Уперше цей перелік очолив напрямок щодо розвитку зв’язків із країнами Центральної Азії та Туреччиною. Це стало певним чином відкриттям для соціологів, адже це означає, що збільшується кількість населення, яке вважає тюркський вектор більш пріоритетним. Зокрема, причиною такої зміни можуть бути і минулорічні події в Нагорному Карабаґу, коли Туреччина продемонструвала готовність країнам регіону до захисту свого союзника в надзвичайно складних обставинах. У той час, як РФ фактично відмовилася їх виконувати щодо Вірменії.