Чи є в нас шанси все ж таки розпочати спільне виробництво з іноземними компаніями в авіагалузі? Адже саме про це ще рік тому казав нам в інтерв’ю генеральний директор Укроборонпрому Романов, наприклад, щодо луцького заводу.
— Треба розуміти, що луцький «Мотор», як і львівський, як і запорізький заводи, — це підприємства з ремонту техніки. До того ж техніки радянського виробництва, тобто МіГ чи Су. То яка нам користь від Boeing чи тим більше Boeing від нас? Про таку співпрацю може йтися, якщо ми створюватимемо під старим фюзеляжем в усіх інших сенсах нову машину. Так, як це, наприклад, зробили грузинські колеги. Під час глибокої модернізації можна буде піти на заміну авіоніки. За такого розвитку подій ми зможемо співпрацювати з провідними авіавиробниками.
А які перспективи виробництва нової української бойової авіації? Адже старі запаси радянської техніки зменшуються, нові літаки купувати дорого. Може, варто нарешті будувати свої?
— Моя думка — Україна має спроектувати й поставити на потік виробництво нової авіації. Наприклад, Державне підприємство «Антонов» спроможне виконати таке завдання. Наша команда в Укроборонпромі пропонує Міністерству оборони включити в розробку проект нового літака, який за класом нічим не поступатиметься світовим зразкам. Нам треба відновити свій потенціал і крок за кроком усім довести, і собі зокрема, що ми здатні робити нову хорошу бойову авіацію й узагалі нову зброю. А не тільки розпродавати старі запаси. У нас для цього все є: можемо зробити свій двигун, можемо зробити якісний планер, авіоніку й засоби ураження. Все це варто випускати в Україні, передусім свою нову штурмову армійську авіацію. А є ще й безпілотні авіаційні комплекси. Ми запропонували тактичні та оперативно-тактичні комплекси. Сподіваємося, колись дійдемо й до стратегічного рівня. Вже зараз закінчуємо розробку комплексу, який виконуватиме завдання не тільки з рекогносцирування, а й з ураження бойової техніки та сил противника. Думаю, все закінчимо цього року. Згідно з нашими планами з другої половини 2017-го він має з’явитися у військах.
Читайте також: Роман Романов: «За друге півріччя 2014-го ми поставили у військо більше зброї, ніж за всі роки існування Укроборонпрому»
То якщо ми все можемо робити, чому ж досі тільки ремонтуємо та модернізуємо радянські літаки? МО саботує це питання? Чи, може, проблема в тому, що ми й досі не позбулися критичної залежності від Росії?
— Не хочу критикувати Міністерство оборони, тим більше що воно діє в межах визначеного бюджету. Я не військова людина, але думаю, що вони дуже хочуть нові літаки, проте кажуть, що не можуть. Вважаю, що держава мала б це питання виділити в окрему програму, профінансувати її й створити свої літаки. Чомусь переконаний, що така програма буде реалізована. Щодо залежності, то скажу, що ми її позбулися майже всюди, тобто маємо чималі успіхи. Однак проблеми є (див. «Потреба в імпортозаміщенні за галузями ОПК»). 
Ви згадали про ДП «Антонов». Яка нині ситуація там? Держава не може повністю перекрити замовленнями виробничі потужності, тому в нього так багато контрактів з іноземцями?
— Раніше «Антонов» будував щонайбільше один літак за рік. Тепер тільки на сьогодні вже є контракти на майже 30, а 9 із них уже підтверджені реальними грошима. Ми, як і раніше, поміж лідерів у галузі транспортної та військово-транспортної авіації. А щодо перекривання потужностей, то скажу так: «Антонов» — частина самого Укроборонпрому. Тому все, що від нас вимагає держава, — це безумовний пріоритет. Нам ніхто не дозволить продати за кордон машину, якщо її потребує держава. На жаль, не маю права вам казати, скільки абсолютно нових літаків за останній рік завод передав Збройним силам. Повірте, чимало.
А чи здатні ми будемо в перспективі конкурувати зі світовими грандами на ринку озброєнь, у тій-таки авіаційній техніці? У бойовій авіації?
— Відповім вам анекдотом. Ідуть чукча з росіянином у похід у тундру, і чукча бере із собою маленькі лижі. Росіянин питає: «Навіщо вони тобі?». Той відповідає: «Бо там білі ведмеді водяться». «Невже ти сподіваєшся бігти швидше за ведмедя?» — сміється росіянин. А чукча йому: «Ні, але я бігтиму точно швидше, ніж ти». Це до того, що нам треба конкурувати з тими, з ким на певному етапі це реально. От, наприклад, із китайським L-15 чи російським Як-130. У світі не тільки американські чи французькі бойові машини. Є й інші виробники, інші ринки збуту.
Читайте також: Житомирський бронекорупційний. Як працюють тіньові схеми в оборонці
Не можу не запитати наостанок про те, чим невдовзі стрілятимуть ЗСУ. Адже, як відомо, на території України був тільки один завод, що випускав боєприпаси, — Луганський патронний. Але наразі він на окупованій території й нічого не виробляє.
— Відкрию велику таємницю: він і до війни вже давно нічого не виробляв. Тому від того, що підприємство не працює зараз, нічого не міняється. Скажу одне: наразі радянських запасів вистачає. І вистачить ще на кілька років активного використання. Але, звичайно, проблему треба вирішувати. Тому ми вже порушили питання про необхідність побудувати нове відповідне виробництво. Є певні домовленості щодо матеріальної допомоги з нашими західними союзниками. Держава опікується й питаннями ракетних та артилерійських боєприпасів. Поки що не можу всього розповідати, але проблема вирішується.