"Мюнхен 2.0, тобто заочна стратегічна поразка України в зіткненні сторонніх гігантів, залишає простір для деяких змістовних висновків, особливо після аналізу відгуків у міжнародній пресі. З формулою Штайнмаєра все зрозуміло: це звичайна європейська ницість із позірним збереженням обличчя, яка лише частково пояснюється нашим лузерством останніх двох років на європейському напрямку — така думка ще не мейнстрім, але вона хоча б існує. Що ж до Північного потоку-2, тут аргументи категоричніші: нещасні хохли намагаються нажитися на територіальній ренті, що навіть гірше, ніж сировинна рента. Змиріться. І тут постає несподіване питання нашої моральної правоти", – зазначає Юрій Макаров.
Автор підкреслює, що під час розпаду СРСР українці "проґавили" один момент – внесок УРСР у загальносоюзну галузь газовидобування. Зокрема, журналіст наводить приклад газогону Дашава-Москва потужністю 2 мільярди кубічних метрів на рік, який запустили 1951 року.
Читайте також: Польські ЗМІ про угоду щодо Північного потоку-2: Польща та Україна тепер роблять ставку на ЄС
"Тобто й газ, і нафта в Україні були в цілком достатній кількості для власного споживання й постачання до Росії. 1956 року почалося промислове видобування на Шебелінському родовищі в Харкові. Звісно, не весь газ ішов на схід, це було би спрощення, значна частина потрапляла до підприємств «великої хімії» та металургії республіки. Але в тому, що Україна й на цьому напрямку теж була не утриманкою, а донором, немає сумніву", – підкреслює Юрій Макаров.
На думку автора, внесок України спорудження експортного газогону Уренгой-Ужгород також належним чином не оцінений (харцизькі труби, компресорні станції Сумського ВО ім. Фрунзе, робоча сила), як і внесок у розробку самих сибірських родовищ, адже досвідчені кадри, крім випускників московського інституту імені Губкіна, підкреслює Юрій Макаров, були лише в Україні та Азербайджані.
"Йдеться про нашу (ну радше наших батьків-дідів) конкретну роль у спільній роботі з перетворення Росії як такої на "бензоколонку Європи", водночас на сировинну імперію та загальноєвропейського шантажиста", – зазначає журналіст, підкреслюючи, що нині залежність Європи від російського газу складає 43%, а по окремих країнах сягає 60-70%.