Юрій Макаров журналіст, телеведучий, ексголовред «Тижня»

Юрій Макаров: «Владімір Путін є породженням російського плебсу»

Світ
4 Березня 2022, 13:02

Реалії нашої війни змушують звернутися до словника психопатології. Це не порожній інтерес заради того, щоби чимось себе зайняти або вихлюпнути злість, це те, що дозволяє оцінити ймовірний розвиток подій: на що розраховувати й до чого готуватися.

Вже зрозуміло, що найближчими днями напір російської армії не захлинеться. РФ – це монстр, який впродовж усієї своєї короткої історії (можливо, крім епізоду на початку 1990-х, коли голодне населення із вдячністю приймало «ніжки Буша») за успадкованою традицією нарощував військову потугу. Неефективно, з «відкатами» й зловживаннями, крадінням і криворукістю, але Росія накопичила гігантську кількість зброї, а також певний досвід – як у локальних війнах по периметру (в тому числі й на нашій території), так і далеко від дому, в тій же ж Сирії. Це утворення готувалося до війни, це утворення вело війну практично безперервно, воно її вестиме, доки є ресурс, бо не вміє не вести.

Воюють вони погано, це вже очевидно, але розмір, на жаль, має значення. Техніка в них, як і очікувалося, теж, м’яко кажучи, російська, але її достобіса. Ну й найсумніше, що вони нічого не навчаються. Їх попереджали, що квіти й хліб-сіль їх тут не чекають, але масової адекватної реакції на неприємний сюрприз я не бачу. Тобто контакт із реальністю вочевидь порушений, когнітивні здібності теж. У когось із туристів-екстремалів не витримують нерви, хтось дезертує або відмовляється виконувати злочинні накази, але їх замало, щоби в цілому бачити в них людей. Це немов таргани: їх труять, а вони лізуть. Якщо хтось скаже, що це дегуманізація ворога, не гідна сучасної мислячої людини, дозволю собі проігнорувати. Після перемоги, після ретельної детоксикації й сепарації на агнців і козлищ я, можливо, колись у далекому майбутньому буду здатен дискутувати з кимось із них про Тарковского, Лотмана й Бахтіна, наразі ж така перспектива не розглядається. Нецікаво.

Читайте також: З чого починати стягнення репарацій з Росії? – пояснює правник

Вже зрозуміло, що нинішня війна – не злочин однієї-єдиної, хай божевільної чи дефектної, людини. Не, вибачте на слові, Путін і не Шойгу давав їхній арті цілевказання на житлові квартали Маріуполя, Харкова й Житомира, це робили конкретні полковники, капітани й молодші лейтенанти, ім’я їм легіон. Отже йдеться про колективного ворога й колективний стан мізків.

Антропологи кажуть, що концепція «ментальності» або «менталітету» (культурних особливостей і цінностей певної спільноти, певного народу) застаріла й не є науковою, але в практичних цілях є сенс нею скористатися. Ментальність сучасного росіянина дефектна. Окремі прояви гідності й сміливості викликають повагу і вдячність, але, перепрошую: в Росії гвинтять практично кожного, хто виходить на антивоєнні демонстрації, за минулий тиждень таких нарахували близько семи тисяч. 7 тисяч на 145 мільйонів населення — це 4 тисячні відсотка. Позавчора російська державна соціологічна служба ВЦИОМ поміряла температуру по палаті стосовно «військової операції»: стверджують, що 68% опитаних її «радше підтримують», не підтримує кожен п’ятий. Звісно, що відповіді в них рахують, як у Білорусі голоси, але схоже таки, що більшість простих росян схвалюють наше вбивство. За що? Ясно, що їм промили мізки, але ніхто не змушував їх вірити місцевим Геббельсам і не забороняв дивитися інтернет, либонь не СРСР. Якщо вони вважають, що ми їмо малих діточок на сніданок, це їхній вибір і їхня відповідальність.

А тепер нарешті до психопатологї. Є таке поняття: «звинувачення жертви (англійською «victim blaming», це стійке словосполучення) — це коли розбійник або ґвалтівник перекладає відповідальність за свій злочин на жертву. Відбувається це за сценарієм, який, у свою чергу, позначається терміном DARVO (це абревіатура від англійських deny, attack, reverse victim and offender — тобто «заперечувати», «атакувати», міняти місцями  жертву та агресора). Це не Путін вигадав, що в нас вішають російськомовних, йому це підказала колективна російська свідомість, точніше, підсвідоме. Не Путін вирішив, що проти нього весь «агресивний блок НАТО» (я цей вираз запам’ятав зі свого далекого дитинства), він лише взяв у шухляді готове, чим живе російська політична думка останніх 200 років: Алєксандр Пушкін, Фьодор Достоєвскій і Йосиф Сталін разом із московською шпаною заповідали йому, що «вся Европа против нас» і «англичанка гадит». Я всього лише хочу довести, що не Путін вигадав всюдисущу колорадську стрічку як чіткий сигнал «можем повторить», він сам є породженням російського плебсу, а його особисті фобії, його манії, його ресентимент — вичерпний зміст психіки тих самих умовних 68 відсотків. Ось чому ми – «нацисти», в нас «геноцид» і нас треба «демілітаризувати», а не навпаки.

Читайте також: Як закрити небо над Україною? – пояснює експерт

Я не вірю в нещасних, забитих, надурених російських хлопчиків, яких погнали на заклання підступні генерали. Я навіть не співчуваю їхнім матерям, які вірять, що «політики посварили наші народи». Вони не отямляться, або отямляться не скоро. Боюся, що нам доведеться зчепити зуби, битися, підтримувати одне одного й чекати, доки в Росії не закінчаться таргани.