В Україні будь-які антикорупційні заходи ніколи не мали на меті власне боротьбу з корупцією (суб’єктивне судження), а лише боротьбу з політичними або бізнес-опонентами або й те, й інше. Про це у своїй колонці на сторінках Тижня пише Юрій Макаров.
«Може здатися, що західні партнери, від яких залежать подальші кредити й наближення до Європи включно зі збереженням безвізу, надто наївні. Вимагаючи створення антикорупційного суду, САП, НАЗК, НАБУ etc., вони нібито вважають, що правильне створення правильних інституцій дорівнює їхньому успішному функціонуванню. Ключові гравці українського ринку політичних послуг, навпаки, вірять, що це ілюзія: будь-яку структуру можна спотворити або пристосувати до особистих інтересів. Власне, це й ілюструє поточна сварка між САП і НАБУ, різницю між якими навряд чи можуть чітко пояснити 99% співгромадян», – пише він.
Макаров пояснює, що політичний клас захищається, він не може не те що дозволити, а навіть припустити, що якийсь «лівий» орган — ФБР, Воланд чи архангел Гавриїл — діятиме незалежно від вертикалі влади. Будь-який носій повноважень має бути частиною піраміди й перебувати «під кимось», тоді з ним можна домовлятися, на нього тиснути, ним керувати. Складна конструкція стримувань і противаг, яка є породженням західної політичної культури й запроваджувана представниками цієї культури, на нашому ґрунті не приживається, бо сама ідея розподілу влади між незалежними одна від одної гілками нам глибоко чужа.
«Чому звинувачення в усіх наших негараздах летять у бік Порошенка? Не лише тому, що він чи то сам, чи то за допомогою своєї адміністрації намагається підпорядкувати собі наявних гравців, а ще й тому, що в очах аб-со-лют-ної більшості влада має бути персоналізована в одній-єдиній особі царя. Це такий постравматичний синдром несприйняття й невідчуття демократії не лише як ефективного, а й як безпечного для кожного громадянина інструменту. Саме цього наші західні партнери й не розуміють, тобто геть-чисто не розуміють», – наголошує він.
За словами Макарова, вони розуміють інше: можливість кримінального переслідування будь-якого непокірливого агента рептилоїдів означає звуження інституційної бази громадянського суспільства. Іноземні грантодавці (а більшість проектів «третього сектору» існують саме на гранти) штучним способом, у пробірці вирощують або гадають, що вирощують, вільних українців. Вирощують не без трагікомічних конфузів, але послідовно й невпинно.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»