В Україні величезна пастка для кожного політика полягає в тому, що електорату не потрібен менеджер, лідер, навіть диктатор, йому потрібен «чарівник», і це особливість нашої політичної ментальності. Про це у своїй авторській колонці на сторінках Тижня пише Юрій Макаров.
Водночас він зауважує, що окремий випадок — проросійські прорадянські ностальгійні сили, бо вони апелюють до зовсім інших рецепторів виборця, світоустрій якого ніяк не пов’язаний ні з проєкціями майбутнього, ні із сигналами з теперішнього часу — тільки з минулого. Тому й немає особливого значення, хто саме очолює «ватний» проєкт, усе одно за ним угадується символічна постать або Андропова, або відразу Путіна.
«Що ж до решти, то очікування саме такі: Ґудвін Великий та Могутній, володар країни Оз. Що більший рівень посадової особи, то більші вимоги стосовно магічної сили до нього висувають», — пише Макаров.
За його словами, для більшості нинішніх українців влада, по-перше, — щось окремішнє від них і в принципі недосяжне, а по-друге, незрозуміле з погляду механізмів дії та закономірностей. Представник влади не мусить системно вирішувати проблеми, створювати правила, будувати проєкти завтрашнього дня, він має постати з лантухом, немов Санта-Клаус, Гаррі Поттер, Ґудвін, і винагороджувати кожного, хто поводився слухняно, згідно з його забаганками.
«Якщо для оцінки місцевого депутата досить спортивного майданчика й пакета з гречкою, для схвалення великого боса потрібне диво й саме диво. Немає дива — немає довіри, немає підтримки на наступний термін. Так ми стикаємося з феноменом «одноразового президента», що для більшості країн, зокрема сусідніх, екзотика, де два терміни керівника держави — нудна норма», — пише Макаров.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»