"Неупередженість годиться для сталого суспільства з вибудованими демократичними механізмами, до того ж у стабільний час. Щойно починається війна, про спостережний майданчик над битвою доводиться забути. Країна починає захищатися, в тому числі, перепрошую, тимчасовими обмеженнями різних громадянських свобод, включно зі свободою слова", – пише Юрій Макаров, – "Так, небезпечно, бо щойно дозволиш державі щось забороняти, потім дуже важко повернутися до попереднього порядку. Так, неприємно, але так влаштований сучасний світ. Той факт, що так звані розвинені країни давно не вдавалися до такої практики є лише результатом відсутності відповідних загроз упродовж останніх майже семи десятиліть, ну й ми так само до цього морально не готові. То, може, почати себе готувати? До чого конкретно? Наприклад, до припинення трансляції та розповсюдження ворожих ЗМІ.І чіткого усвідомлення різниці між власне журналістом і бійцем ідеологічного фронту, причому з ворожого боку".
Він також намагається визначити межу між агітацією, шпигунством і власне журналістикою у виконанні російських репортерів: "Чи можна вважати представника чужої преси, навіть без зброї, комбатантом? Залежно якого. Якщо репортер бере участь у допитах бандитами полонених, якщо він виступає фактично в якості розвідника, даючи бойовикам наводки на ціль (не приховуючи цього, а, навпаки, вихваляючись публічно), тим більше якщо він співпрацює зі ворожими спецслужбами, та просто якщо він бере участь у інформаційній війні, то формально ніякі посилання на фах не можуть вважатися індульгенцією. Якби Путін не видавав ордени журналістам за участь в анексії української території, можна було б іще сумніватися".
Стаття Юрій Макарова "À la guerre comme à la guerre, або про свободу слова й репортерів без кордонів" є свого роду відповіддю засудження деякими українськими ЗМІ затримання репортерів російського каналу Life news українськими спецслужбами.