«Парадоксально: серед нинішніх патріотів – патріотів без лапок – мало не більшість становлять ті, хто в далекому 1991-му були або відносно індиферентними до теми незалежності, або надто юними, щоб робити свідомий вибір, або взагалі ще не народилися», – пише Макаров.
Він відзначив, що уважно відстежує еволюцію багатьох своїх друзів і знайомих, які 22 роки тому не вважали себе українцями і ними й не почувалися.
«Хтось перейшов на українську, хтось просто вивчив, хтось залишився принципово російськомовним, проте їхні реакції, їхня повсякденна поведінка свідчать, що назад до імперії їх уже не загнати за жодних обставин. Їх уперше можна було роздивитися в масі на Майдані, вони були біля Українського дому після прийняття «мовного» закону, але навіть якщо вони не виходять на акції, можна не мати сумніву щодо їхнього вибору (як узагалі, так і в критичний момент). Важлива обставина: аж ніяк не всі з них – етнічні українці, але вони почуваються українцями політичними – це і є база майбутньої нації», – пише Макаров.
Детальніше читайте у матеріалі «Від чого» чи «заради чого»? у №34 «Українського тижня».