Із Віктором Медведчуком завжди так: хоче одного, добувається протилежного. Ось і тепер: хотів показово покарати судовою забороною документальної книжки Вахтанга Кіпіані про Василя Стуса, натомість забезпечив опонентам вражаючу хвилю вдячності й підтримки звідусіль. Про це у своїй авторській колонці на сторінках Тижня пише Юрій Макаров.
Він зауважив, що Медведчук сподівався знищити образливі згадки про себе, а отримав нечуваний розголос. Схоже, ображений юрист психологічно перебуває в доцифровому світі чи в добі початку своєї кар’єри: нині неможливо припинити обіг будь-якого небажаного тексту, тим більше запроторити кривдника в Сибір, либонь не в Росії живемо.
«Стосовно Віктора Володимировича, то особисто питань немає: це специфічний тип свідомості й екзотичний різновид моралі, вивчати весь можливий антропологічний діапазон на його прикладі мені шкода часу. Стосовно ж його як активного учасника поточного політичного процесу, цікаво було б дізнатися, яку частину впливу й грошей йому забезпечує тіньова бізнес-імперія, сформована ще за Кучми, а яка обумовлена субвенціями з держави-агресора, проте це вже давно питання не журналіста, а, перепрошую, СБУ (смайлик)», — сказав Макаров.
Він додає, що одне зрозуміло: попри необмежені ресурси наш герой є персонально другим за ефективністю фактором гуртування українців (перший — його кум), і в цьому сенсі він, безумовно, комічний персонаж.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»