«У проблеми десовєтизації є, як мінімум, два аспекти: інституційний – де можна користуватись чужим досвідом, аж до того, щоб просто буквально брати випробувані в симетричних умовах технології та їх впроваджувати… Символічний аспект, який весь час змушує нас вступати в ту саму колію. Незалежно від суб’єктивних намірів тієї чи іншої людини. Незалежно від того, як ця людина сама усвідомлює свою роль та свої наміри. Просто є умови та мотивації, які диктують от ці символічні точки координат, звички, якісь ментальні символи», – сказав Макаров.
На його думку, частина радянської символіки та частина російської культури в певному аспекті є нерозривні. «Існує певна ілюзія, що є велика російська культура, в якої є багато різних боків – трохи світліший, трохи темніший, потім розрив у 17-му році, все було почато заново, і той совєтський тоталітарний режим та політична диктатура, вони, так би мовити, не мають багато спільного з цією власною культурною традицією. Слід заперечити. Я не знаю, де сьогодні знаходиться та частина російської культури, яка представлена, скажімо, Чеховим чи Толстим. Я не знаю, в якому стані сьогодні перебуває та частина новітньої російської культури, яка представлена, скажімо, академіком Сахаровим, Мерабом Мамардашвілі, братами Стругацькімі, Грегорієм Померанцем», – пояснив публіцист.
«Але той російський дискурс, який сьогодні проникає в Україну, він представляє зовсім іншу, домінуючу тенденцію в середині російської культури. Це спадковість від Алєксандра Пушкіна (слід почитати «Клеветникам России» ), Тютчев (слід почитати його публіцистику та листування), Достоєвський (з його закликами «На Константинополь!»)», – додав він, зацитувавши текст пісні «Куликово поле», який спричинив скандал у Росії.
«Розриву культурного все одно не минути. І певні правила, стосовно переформатування ментального простору, безумовно, доведеться впроваджувати, так само, як і люстрацію», – підсумував він.
Читайте також: Шанс за розкладом