Тетяна Чорновол — кістка в горлі для всіх, хто проти вільної, незалежної й чистої від корупції України. Серед її особистих ворогів Віктор Янукович, Віктор Медведчук і Андрій Портнов, не кажучи вже про дрібнішу рибку на зразок Онищенка, чи Насірова, або деяких кримінальних авторитетів, або «сявок» на кшталт Шарія. Про це у своїй авторській колонці на сторінках Тижня пише Юрій Макаров.
«У січні до них додався й перший заступник директора ДБР, колишній адвокат Януковича Олександр Бабіков. Саме під час його прес-конференції в січні цього року Тетяну побили невідомі так, що їй знадобилася хірургічна операція. Б’ють її не вперше, бо сказати про неї «безбаштова» — нічого не сказати. Найвідомішим нападом стало побиття 25 грудня 2013 року на Бориспільській трасі, коли її «нищебродське» Chevrolet Aveo таранив Porsche Cayenne із п’ятьма бандитами. Це зробило її відомою на весь світ, але здоров’я не додало», — пише він.
Макаров зауважує, що деякі добрі душі кажуть: Тетяна тому без гальм і постійно шукає пригод на свою голову, що трохи не в собі, у неї довідка є… У відповідь на це вона радісно публікує офіційний лист зі знаменитої психіатричної лікарні в Глевасі: фейкова довідка про її психічну хворобу містить фактичні помилки й підписана прізвищами неіснуючих лікарів, а сама Тетяна Миколаївна, офіцер-артилерист у резерві 54-ї бригади, на обліку не перебуває, по допомогу не зверталася. Коротше, нормальна.
«Ми, схоже, знову повертаємося в часи, коли звичайна безкомпромісність, нетерпимість до бруду й національної зради сприймається як душевна хвороба. Я впродовж тривалого часу переконував себе, що невпинні атаки на активістів, волонтерів і фронтовиків — це різного рівня випадковості, ексцеси виконавця. Але тепер бачу, що у владних механізмах знову починає панувати система потворних, аморальних стосунків. Вона, власне, ніколи не втрачала актуальності, але якось урівноважувалася бажанням дотримуватися бодай зовнішньої пристойності. Тепер доведеться згадати часи Віктора Федоровича. Геть сором! Ну і, звісно, готуйтеся. ДБР приходить зранку», — наголошує він.
Детальніше читайте в черговому номері журналу «Український тиждень»