На початку нашої розмови пан Юрій піднімає із власного архіву статтю 1992 року, в якій він писав, що ядерне роззброєння України слід проводити лише в обмін на інтеграцію до сім’ї європейських держав та колективної системи європейської безпеки. В усіх інших випадках Україна не зможе компенсувати втрат у системі національної безпеки, які виникнуть в разі знищення ядерних боєзарядів…
Тиждень.ua: Анексувавши Крим, Росія порушила Будапештський меморандум, що матиме наслідки принаймні у трьох напрямках. Передусім у глобальному, адже, добровільно віддавши ядерну зброю двадцять років тому, Україна тепер немов отримала удар у спину. Міжнародна спільнота може це сприйняти так, що миролюбність у світі карають і що держава без ядерного арсеналу є де-факто безправною. До чого це призведе?
– Якщо розглядати події в Україні крізь призму глобальної політики, то нинішня ситуація підриває дуже багато тих засад, на яких світ мирно розвивався після завершення Другої світової війни. У першу чергу це стосується перегляду кордонів. Це свого роду скринька Пандори, яку відчинила саме Росія. Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія, а тепер уже і Крим – приклади порушення Гельсінського заключного акта 1975 року (про непорушність кордонів після Другої світової). Тепер можна говорити, що ця система не діє, а відтак і очікувати нового раунду загострення.
Наприклад уже є заява президента Азербайджану Алієва про те, що вони переглядатимуть свою стратегію щодо Нагірного Карабаху, що може призвести до війни між Азербайджаном та Вірменією. Китай та Росія мають низку складніших проблем, починаючи з відомого острова Даманського, за який уже велася війна, закінчуючи іншими територіями в Росії, на яких сьогодні проживають такі китайські анклави, які за принципом Криму можуть завтра провести референдум й ухвалити рішення про входження до складу Китаю. Те саме стосується і Курильських островів, на які може претендувати Японія, і навіть Калінінградської області Росії, де проживають німці. Таких проблем ціла низка, але спільними зусиллями міжнародної спільноти їм не дали перетворити світ на арену військових дій.
Читайте також: Володимир Огризко: «Україна має повне право повертатися до ядерного статусу»
Друга тема, яка стосується геополітики, безпосередньо пов’язана із ядерною зброєю. Коли у 1991 році Україна розпочала добровільну програму знищення третього у світі ядерного потенціалу, то у світі було близько двадцятьох країн, які рухалися до власної ядерної зброї. Ми опинилися в унікальній ситуації, яку можна було використати для організації національної безпеки та економічного зростання. Бо саме наш приклад із ядерним роззброєнням зупинив більшість ядерних програм і примусив відмовитися від них.
Тиждень.ua: Другим наслідком Кримської кризи є отримання Україною у правовому контексті твердої основи для відстоювання півострова в міжнародних судах. Які шанси на загальний успіх у цьому напрямку?
– Будапештський меморандум гарантує Україні національну безпеку і територіальну цілісність, не обмежуючи список інструментів. Наразі Захід використовує лише економічні санкції, які в багатьох випадках є дієвими. Та якщо говорити про такого монстра як Росія, то цього однозначно не достатньо. Адже, по-перше, Росія – ядерна країна, а по-друге, вона звикла бідувати, бо там ніколи не було не те, що європейського – людського рівня життя. За таких обставин, враховуючи величезну пропаганду, очікувати, що Росія під тиском санкцій буде щось змінювати, не доводиться.
Гаранти повинні були запропонувати більш рішучі заходи ще до того, як у Криму провели референдум, вперше призначений на 25 травня. А для цього треба було завести американський військовий корабель не в Констанцу, а в Севастополь, а крім цього посадити в Бельбеку кілька "Фантомів" з авіаносця в Середземному морі. От вам і вся спецоперація, дозволи на яку Верховна Рада б легко ухвалила. Я впевнений, що ситуація би стабілізувалася так, як у східних областях України, і нічого б не відбулося.
Але Штатам, тим більше Європі, не потрібні різкі зміни в геополітичних пасьянсах. Вони довго думають, зважують. До сьогодні в Заходу немає стратегії стосовно України. Їхня позиція відносно нас із вами почала змінюватися під тиском людей, які вийшли на Майдан і показали всьому світові, що Україна не Росія. Кучма писав цілу книгу про це, та лише зараз світ усвідомив, що ми – європейська нація, а росіяни – азійська. Саме українці, які загинули на Майдані, віддали своє життя за те, щоб відкрити нарешті Заходові очі на Україну та змусити побачити її, бідну й нещасну, своїми очима, а не крізь призму російської пропаганди. Тому смерті людей – це трагедія, яка ініціювала переламний момент у нашій новітній історії. Заходу потрібен час для адаптації цих змін у свою геополітичну стратегію, яка, на мою думку, даватиме плоди вже протягом наступних п’яти років.
Читайте також: Від ядерних ракет в Україні залишиться тільки сіль
Щоправда не обійшлося і без позитиву. Дуже швидко зреагували на ситуацію Сполучені Штати. Коли Європа давала мовчазну згоду на подальше військове втручання Росії в Україну, саме президент США на засіданні "Великої сімки" в Гаазі категорично заперечив можливість мовчання Заходу. Першим серйозним дзвіночком для Росії стали не погрози й санкції, а тема цін на нафту. Як тільки Обама поїхав в ОАЕ – Путін одразу почав шукати телефонної розмови з ним. Ціна на нафту впаде принаймні до $90, що дуже небезпечно для російської економіки, розрахованої на діапазон $100-105.
Другий серйозний крок – заміна Росії у "Великій вісімці" на КНР. Можливо, це навіть важливіше. Включення в G8 відкриває перед Піднебесною дуже великі перспективи, не лише економічні. Воно значно посилює Китай у стосунках із Росією, яка залишається один-на-один із усіма власними проблемами. Відтак протягом наступних десяти років Росія може стати настільки слабкою, що Крим повернеться в Україну. Водночас, на мою думку, протягом наступних п’яти років в Україні відбудуться величезні трансформації. Не тому, що в нас оберуть нових президента чи парламент, а тому, що сюди нарешті почне заходити демократичний, системний капітал, який потребуватиме сучасного менеджменту, відсутності корупції, чесного суду тощо. У такий спосіб Україна від «дикої Росії» почне рухатися до сучасної цивілізації. Тобто Крим обов’язково повернеться в Україну, якщо ми будемо демократією, вільною від впливів Росії. Адже світ чітко заявив, що не визнає анексії, тому півострів юридично залишатиметься за Україною, яка повинна з часом повернути його і де-факто.
Тиждень.ua: З іншого боку, спричинивши Кримську кризу, Росія де-факто розв’язала Україні руки в поверненні собі статусу ядерної держави. Чи варто нам скористатися з такої можливості?
– Для того, щоб мати все необхідне для виготовлення ядерної зброї, необхідна зовсім інша якість економіки й політики. Україна була сильно інтегрована у радянський інформаційний, економічний, енергетичний простір. Та головне – на території України продовжувала діяти єдина система КДБ. Ми так і не реформували цю сферу державної діяльності, тож вона донині залишилася під контролем ФСБ, про що свідчить розстріл мирних людей на Майдані снайперами, якими керували генерали російських спецслужб. У таких умовах побудувати надсекретні підприємства є неможливим. Якби ми тільки почали навіть думати про ядерну зброю – Росія би це так на весь світ розтрубила, що всім би стало мулько. Згадайте скандали з "Кольчугами".
З іншого боку, є фінансовий аспект. Де брати гроші, щоб витратити на виробництво високозбагачених урану та плутонію? За різними оцінками, ідеться про 50-100 млрд. дол. у цінах 90-х років. А колись нам потрібно було всього 240-260 млн. дол. на будівництво власного заводу із виготовлення ядерного палива. У 94-му році Україна підписала із компанією Westinghouse протокол про наміри збудувати підприємство з виробництва ядерного палива, із використанням урану з ядерних боєголовок. Донині цього підприємства немає, бо на нього не знайшли коштів.
Читайте також: Посол в Угорщині: нинішня агресія Росії в Криму стала наслідком відмови України від ядерної зброї
А тепер ми переконуємо весь світ, що можемо зробити власну ядерну зброю при тому, що в бюджеті «щурі бігають». Україна просить кредитів на пенсії й зарплати. Але будь-який крок у бік порушення Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, який Україна ратифікувала як неядерна держава у 1994-му, призведе до того, що ми опинимося у повному вакуумі. Росія вже не є нашим кредитором, а Захід відмовиться ним бути – і що ми будемо робити? Тому ті політики, які говорять, що Україна змушена рухатися до ядерного статусу, демонструють повне невігластво або чинять політичну провокацію. Днями про це сказав навіть Володимир Огризко. Але екс-міністр закордонних справ чудово знає, що таке міжнародні санкції. Тому при всій повазі до Огризка я не розумію, для чого робляться такого роду популістичні заяви.
Тиждень.ua: Чи реально в Україні зробити замкнутий цикл виробництва у ядерній енергетиці?
– Нам конче потрібно повертатися до ідеї виробництва власного ядерного палива. Або можна іти й іншим шляхом, адаптуючи реактори під паливо інших, неросійських виробників. Канада має для України найбільш цікавий тип реакторів (CANDU), які працюють на урані природного збагачення. З такого урану, який у нас виготовляють у Жовтих Водах, робиться ядерне паливо, яке просто завантажується у реактор й ми отримувати електроенергію. Та якщо говорити про віддалені перспективи, то існує ряд проблем. Усе, що сьогодні працює в українській ядерній енергетиці, безнадійно застаріле. Ресурс корпуса реактора ВВЕР, який є основою українських АЕС, становить 30 років. Зараз є технології, які дозволяють подовжити його, але не більше, ніж на 10-15 років. Тому ми вже зараз повинні думати про новий тип ядерної енергетичної установки.
Виходячи з цього, Україні потрібна низка ініціатив. Перше – це технічна можливість завантажувати в наші реактори не лише російське паливо, але й американське. Усі попередні роботи щодо випробовування й дослідження проведено, тому на Південноукраїнській АЕС ми маємо енергоблок, який вже працює на ядерному паливі компанії Westinghouse. Тепер треба просто почати закуповувати американське паливо. Друге, Україна має покладів урану приблизно на 300 років. Тому необхідно зробити економічний аналіз виробництва власного ядерного палива, але без використання російських технологій. Урешті-решт таблетки шестифтористого урану, які завантажують у твели, можна купувати на ринку, навіть у Росії – це не критично. А от саму збірку твела слід робити в Україні, тим більше ми маємо власне виробництво цирконію та природного урану.
Замкнутий ядерний цикл із виходом на військові програми – це інше питання. Хоча ми маємо плутоній у відпрацьованому паливі реакторів РВПК, складований на ЧАЕС, але його зберігання дуже складне й коштовне. Щоб його вилучити принаймні для енергетичних потреб, необхідно мати відповідні технології та підприємства. У підсумку нам потрібно першочергово визначити свою ядерну енергетичну стратегію, на який тип реакторної установки ми будемо орієнтуватися, і лише тоді говорити про елементи, які дозволять її реалізувати. Та для такої стратегічної роботи необхідна зовсім інша якість влади, яка повинна бути не "врємєнщіком" на один день, щоб якомога більше поцупити. Український політикум давно перестав генерувати ідеї й не здатний народжувати жодних стратегій. Тому на сьогодні важко говорити про інтелектуально місткі завдання, зокрема розробку енергетичної стратегії держави.
Тиждень.ua: Наскільки технологічно і фінансово складним є крок від замкнутого циклу в ядерній енергетиці до ядерної зброї?
– Це дуже великий і коштовний крок. Ще раз повторюю, там є два важкі політичні аспекти, які Україна не здатна побороти. Перше, відсутність секретності в державі. Якось ми намагалися зробити систему підтримки безпеки ядерних боєзарядів. Мені порадили сформувати групу фахівців, які б давали консультації із цього приводу, що б унеможливило спекуляції на тему безпеки з боку Росії. Я розмовляв із Кучмою, на той час прем’єр-міністром, який спочатку підтримав цю ідею, але згодом відійшов від її реалізації. Коли я його спитав, чому він відмовився від неї, він відповів, що наступного дня після моєї з ним розмови йому зателефонував тодішній прем’єр-міністр Росії Віктор Черномирдін і сказав: "Що це ви зі своїм Костенком збираєтеся робити з ядерною зброєю? Леоніде Даниловичу, запам’ятайте: ви ще не встигнете подумати про щось, як ми вже про це знатимемо." Ось така в Україні система секретності збереглася до сьогодні.
Читайте також: МЗС: Україна не розглядає питання про поновлення арсеналів ядерної зброї
Друге, міжнародні санкції, які не дозволять навіть в умовах конфронтації з Росією мати нам ядерну зброю. Річ не лише в Україні, адже інакше відкривається шлях для глобальної гонки озброєнь з усіма наслідками. Є набагато простіший шлях і вигідніший для України. Для чого нам ядерна зброя? НАТО – ось наша парасолька. Ми можемо зайти в НАТО до кінця цього року – на тому всі проблеми закінчаться. Я нагадаю, як країни Балтії приєднувалися до ЄС та НАТО. Росія мала територіальні претензії не лише до України, а й до Естонії. Усі країни Балтії переживали регулярні енергетичні блокади. Але як тільки літаки НАТО сіли в аеропорти цих країн – Росія стала немов шовкова: зникли претензії, зняли енергетичну блокаду тощо. Тому як тільки в Україні сформують нову владу, провівши президентські та парламентські вибори, слід дуже швидко повертатися до цього питання. Вступ до НАТО – найпростіший та найефективніший спосіб стримування агресії, і я про це писав ще у 1992 році.
Тиждень.ua: Чи має ядерна зброя альтернативи, менш регульовані у світі, і чи можемо ми її замінити такими видами озброєння?
– Свого часу в контексті військової доктрини України ми розробляли пропозицію стосовно того, чим можна захищатися після проведення ядерного роззброєння. Тоді була ідея не знищувати всі носії, принаймні вироблені на Південмаші, і поставити туди високоточну зброю, яка прекрасно виконуватиме ті ж функції. Тільки стріляти нею не по великих містах, а наприклад по атомних електростанціях. Наслідки цього будуть ще гіршими. Нині є низка замінників ядерної зброї, які не поступаються їй за руйнівною силою. Наприклад потрапляння високоточної зброї у якусь греблю може знести половину країни. У кожній країні є багато потенційних мішеней (хімічні заводи, дамби, електростанції тощо), придатних для використання такого виду озброєнь. Події на Фукусімі, а раніше в Чорнобилі це чітко продемонстрували: половина країни боролася з наслідками вибуху одного лише реактора. Тому сьогодні немає проблем із замінниками ядерної збої.
Але виникає питання, для чого це нам і де наші вороги. Коли ми добивалися в 1992 році від нашого генералітету, щоб він назвав потенційного ворога, то вони і так крутили, і сяк, але не змогли сказати, що російський "брат" є потенційним ворогом, бо їх усе життя вчили, що ворогом є США, НАТО тощо. Хіба не зрозуміло, що на Україну, яка проголосила себе демократичною й віддала ядерну зброю, не будуть нападати ні США, ні НАТО, бо ми рухаємося в їхньому напрямку? І хіба не видно, що цей сусід був нашим потенційним ворогом і зазіхатиме на нашу територіальну цілісність доти, доки там не помре остання людина із імперською вавкою в голові? Колись я попереджав Бжезінського, що Захід матиме колосальні проблеми, якщо залишить ядерну зброю лише в Росії, а вона й надалі ментально перебуватиме на рівні середньовічної країни з такими ж методами співіснування із своїми сусідами. Зараз ми повною мірою спостерігаємо правдивість моїх застережень.
Тому мова іде не про власне виробництво зброї, яка стримуватиме агресію. Ми розташовані в центрі Європи, яка має колективну систему безпеки. До неї слід приєднуватися, а не постійно видумувати велосипед. Але поки в Україні зберігається совковий менталітет – ми опускатимемося до теми ядерного статусу, будемо видумувати ще щось. Усе це називається homo soveticus. Поки його не викоренять із української політики – вона постійно хворітиме й ми матимемо постійні майдани.