Кочубей Юрій

<link href="file:///C:%5CDOC

Юрій Кочубей: «Коли Україна здобула незалежність, російська агентура у Франції була дуже потужна»

Світ
16 Грудня 2021, 10:25

Як відбувалося встановлення двосторонніх відносин між Україною та Францією? Чому, на вашу думку, тодішній президент Франсуa Міттерaн не поспішав ані визнати незалежність, ані долучитися до Будапештського меморандуму?

— Франція не могла не визнати незалежності України разом з іншими великими державами. Але уряд країни  був під великим впливом російського лобі, яке дезорієнтувало адміністрацію Міттерана, нав’язуючи думку про недовговічність української незалежності. Тому відносини Києвa з Парижем розвивалися дуже повільно, і переважно в практичній сфері. Зараз ситуація змінилася, і Франція разом з іншими великими державами підтримує Україну в її протистоянні російській агресії, за що ми, звичайно, вдячні її уряду та народу.

Як вибирали приміщення під українське посольство? Чому зупинилися на нинішньому варіанті?

— При виборі приміщення для Посольства України в Парижі розглядали різні варіанти, але я вважав, що воно має бути в престижному районі містa, близько до головних державних установ Франції та ЮНЕСКО. Завдяки моїй наполегливості вдалося отримати необхідну суму для купівлі будинку, в якому тепер розташоване наше Посольство, хоча фінансова ситуація в ті часи була нелегка.

Наскільки виправданим було рішення погодитися на «нульовий варіант» за активами та пасивами СРСР? Частка України тоді оцінювалася в 16,8%. Чи варто було боротися за те, щоб її отримати?

— Я вважав, що не треба погоджуватися на «нульовий варіант», але рішення щодо цього питання ухвалювали в Києві, бо тодішня влада ще перебувала під великим впливом Москви.

Читайте також: Вадим Омельченко: «Між Україною та Францією з’являються нові точки дотику»

Коли Україна відмовлялася від ядерного арсеналу та підписувала Будапештський меморандум, чи були альтернативні рішення? Чи могли ми тоді здобути кращі умови вивезення зброї та чи могли не вивозити її зовсім?

— Не відмовитися від ядерного арсеналу Україна не могла, тому що управління ядерними установками все одно розміщувалося в Росії. А на наш уряд був великий тиск і з боку РФ, і з боку США та інших ядерних держав. Звичайно, треба було добиватися більш вигідних для Києва пропозицій. Але в ті часи Україна тільки починала свою дипломатичну діяльність як незалежна держава, і не було досвіду в таких питаннях, не було вміння захищати свої інтереси, тому що в Радянському Союзі, якого ми тільки-но позбулися, спроби захистити національні інтереси каралися ГУТАГом. Коли меморандум підписували, Росія вважалася дружньою країною. І Україна в певній мірі розраховувала на її захист, як ядерної держави. Тоді ніхто уявити не міг, що РФ нападе на нас і стане агресором.

Що змінилося кардинально, а що не змінилося зовсім у взаєминах України та Франції за 30 років?

— У ті часи, коли ми здобули незалежність, російська агентура у Франції була дуже потужна, тому доводилося весь час спростовувати різні наклепи щодо політики нашої держави. Зараз теж доводиться боротися з інформаційною війною Кремля проти України. Але за 30 років наших відносин із Францією з’явилося коло симпатиків нашої держави, які підтримують її на шляху до євроінтеграції. Водночас є розуміння того, що ігнорування інтересів України може дестабілізувати весь європейський континент. Це розуміння прийшло поступово, і важливу роль в ньому відіграли драматичні події в країні наприкінці 2013 й на початку 2014 років та продовження агресії на Сході України.

Першопроходець. Посол Юрій Кочубей під час вручення вірчих грамот президенту Франсуа Міттерану в 1992 році 

Яким вам бачиться російський вплив на франко-українські взаємини за тих часів, коли ви були послом у Парижі, та нині?

— Попри величезний вплив російської агентури на початку дипломатичних відносин із Францією, наша співпраця поглиблювалася, особливо в аграрно-харчовій галузі, з якої й почалося двостороннє співробітництво. 
Зараз для нас дуже важливо співпрацювати з Парижем в аерокосмічній і військово-технічній сферах. Хотілося б, щоб ця співпраця розвивалася й надалі. Не можу ще не згадати французький внесок у побудову саркофага над зруйнованою Чорнобильською атомною електро станцією.

Читайте також: Етьєн де Понсен: «У Європі йде війна, вона зараз тут, на Донбасі. Ми докладемо всіх зусиль на кожному рівні, щоб покласти край цьому конфлікту»

Яким був ваш найкращий та найважчий день на посаді послом України у Франції?

— Велику радість і гордість за нашу країну мені довелося пережити, коли флагман українського військового флоту «Гетьман Сагайдачний» прибув у Руан, щоб узяти участь у святкуванні 50-ї річниці висадки союзних військ на берег Нормандії в 1944 році. Україну запросили на це святкування разом з іншими державами — переможцями в Другій світовій війні.

Приємно було те, що Франція як організатор цього заходу поставилася до нашої країни вельми прихильно. Для стоянки нам виділили дуже гарне місце, можна сказати, престижне, тому поряд з українським фрегатом зупинялося чимало відвідувачів. А біля оркестру наших моряків, які розташувалися на пірсі перед кораблем і грали чудову музику, зібралися слухачі, які захоплено аплодували та цікавилися, до якої країни належать корабель і ці гарні музиканти. Також на урочистому обіді в мерії Руана, присвяченому цій події, мені як амбасадору України надали почесне місце за головним столом цього прийому. Я радів і пишався, що нашу державу Україну так відзначили.

Найскладніше було працювати з деякими представниками МЗС Франції, які спеціалізувалися на відносинах із країнами пострадянського простору та які переважно були студентами професорів, вихідців із російського емігрантського середовища, нерідко переконаних, що немає ніякої України, а є Малоросія — частина Російської імперії. 

99