«Не маючи достатньо вільного часу, вони (політики – Ред), напевно ж, звертаються за допомогою до тих, хто може виконати «чорнову» роботу з написання дисертацій. Це, на жаль, доволі поширена практика – зі своїми виконавцями і розцінками», – зазначає Бондар.
За його словами, свої книги політики пишуть також не без допомоги.
«Принаймні я знаю двох доволі талановитих журналістів, які стверджували, що саме вони писали книжку «Україна – не Росія»… Звісно, для того, щоб написати книжку від імені відомого політика, потрібно самому бути політиком, добре розумітися на політиці, мати відповідні знання й інформацію. Тому часто такі твори пишуть найнаближеніші літератори, які служать «при дворі» чи у штабі якогось політика», – наголошує науковець.
Бондар стверджує, що для таких «письменників» твори мають «фактично службовий характер, а отже, претендувати на авторство вони, так би мовити, апріорі не можуть».
«За певних обставин з часом ми можемо дізнатися, хто є справжнім автором якщо не ідеології твору, то принаймні тексту. Скажімо, відомо, що знамениті колись «Відродження», «Малу землю» та «Цілину», за які їхній титульний автор Леонід Брежнєв отримав Ленінську премію, насправді написали журналісти Анатолій Аграновський, Аркадій Сахнін та Олександр Мурзін», – зазначає Бондар.
Детальніше читайте в інтерв’ю Тиждень.ua «Юрій Бондар: Науковий ступінь політика – часто складник «джентельменського набору» на кшталт годинника чи краватки»
Як повідомлялось, у нинішній Раді засідають 26 докторів наук, 100 кандидатів, 22 професори і понад два десятки доцентів.