Із чого починався вступ Литви до НАТО? Наскільки здатна повторити цей шлях Україна?
— Ми написали заявку на членство в Альянсі 1994 року, а прийняли нас 2004-го. Спочатку прихильників вступу серед громадян було небагато. Нам довелося провести серйозну роз’яснювальну роботу. Напередодні приєднання до ЄС і НАТО підтримка сягала вже 60%.
Щоб перейняти належний досвід для реформування війська, насамперед треба послати своїх молодих офіцерів до країн Альянсу. Ми брали участь у різних форматах навчань й особливо високо цінуємо здобутки Польщі. Було створено польсько-литовський батальйон, де наші офіцери здобули всі необхідні знання. А тепер ми вже організували литовсько-польсько-українську бригаду, де теж є можливість практично відпрацьовувати взаємодію. Україна має хороші шанси для євроатлантичної співпраці, але слід, не зменшуючи швидкості, цілеспрямовано рухатися вперед. Більшої роботи наразі потребують взаємодія між підрозділами ЗСУ та зв’язок. А ще має бути посилено громадський контроль за процедурами реформування армії.
Які зміни в литовській армії були першочерговими?
— Ми почали будували власні Збройні сили практично з нуля, тільки-но здобули незалежність. Основу нашого війська становили добровольці, чимало було тих, хто захищав литовський парламент у 1991-му, коли Радянський Союз кинув на нас танки та спецназ.
Ми досить швидко відчинили двері нашим західним партнерам, країнам НАТО й поступово формували всі необхідні структури для Збройних сил. Постійно навчаючись, набуваючи досвіду, створили такі ЗС, які в нас є сьогодні. І наші військові
беруть на себе важливі місії, наприклад участь в операціях в Афганістані.
Читайте також: Завоювання миру. Які виклики стоять перед НАТО
Деякі експерти в Україні кажуть, що перехід на стандарти НАТО — дороге задоволення. Це правда? Скільки він коштував вам?
— Думаю, перехід на натовські стандарти, а особливо участь у колективній обороні — це найдешевший спосіб забезпечити захист своєї країни. Як ви знаєте, у НАТО існує договір, згідно з котрим в оборону потрібно вкладати щонайменше 2% валового національного продукту, і не важливо, якими є ВНП, країна та її бюджет. А ще діє правило «один за всіх і всі за одного». Якщо порівняти державний кошторис Литви в різні роки, то, не вступивши до НАТО, вона витрачала на оборону 7–8%, а зараз не дійшла навіть до 2%. Але ми прийняли рішення через два роки виконувати ці зобов’язання. За нами стоять збройні сили всього Альянсу. Тож, гадаю, немає ощаднішого способу захистити свою країну, ніж членство в НАТО.
Як вважаєте, із чого треба починати реформу в українському війську?
— Збройні сили України вже мають чималий досвід, навчаються і співпрацюють із державами НАТО. Я порадив би повторити все те, що пройшли ми. Якомога більше посилати своїх молодих офіцерів до країн Європи, США, Канади. Не вчіться на власних помилках — користуйтеся чужими досягненнями. Окрім того, потрібна воля ініціювати зміни й пояснити громадянам та військовим, для чого все це робиться. Спротив буде завжди, але рухайтеся вперед.
На території Європи, в Україні, точиться гібридна війна. Що, на вашу думку, мала на меті РФ, анексувавши Крим і розв’язавши війну на Донбасі? Які були головні мотиви?
— Це треба запитати в Путіна. Ми бачимо, що Росія має амбіційні імперські плани, пов’язані з відновленням Радянського Союзу. То ж він сказав, що найбільша катастрофа ХХ століття — розвал СРСР. Але ми вважаємо, що це якраз найбільше досягнення, бо країни, які були в його складі, здобули незалежність і можуть мати добрі політичні та економічні відносини із сусідами, зокрема й Російською Федерацією. Але це суперечить планам Путіна. Йому, щоб утримати владу, потрібно знайти зовнішніх ворогів, постійно підігрівати гарячі точки, не допустити, щоб його громадяни побачили позитивний приклад для своєї держави. Росіяни, які приїздять до Литви, завжди помічають різницю між рівнями життя в них і в нас. Я народивсь у російській глибинці, у Красноярському краї. Знаю ті місця, відвідував їх кілька разів у дорослому віці, бачив, як там живуть люди.
Гадаю, один із мотивів Путіна — не дати ще й Україні показати гарний приклад. Я глибоко переконаний: ви зрештою досягнете прориву вперед. Але, підтримуючи постійне напруження в Україні, Путін демонструє своїм громадянам: Київ не може впоратися зі своїми проблемами. Немовби каже: зверніть увагу, із нами їм було краще, а як зараз? Чи ви теж хочете таких проблем? Його мета — завадити Україні бути незалежною і стати членом ЄС, аби вона не показала, що демократичним способом можна здобути краще життя.
Читайте також: Чи близько до стандартів НАТО?
Останнім часом почастішали російські провокації на Балтиці. Як ви готуєтеся до стримування Кремля у своєму регоні?
— Я переконаний, що треба діяти разом, не торгуватися за якісь поступки тієї чи тієї сторони. Єднанням ми захистимо свої цінності: демократію, свободу слова. З одного боку, Росія хоче показати, що вона має силу й прагнення відігравати певну роль у регіоні. Ми завжди готові спілкуватися на рівних умовах, а не за допомогою диктату сили. Із другого — Москва провокує нас, сподіваючись, що ми побачимо її потугу й відступимо. А взагалі це демонструє слабкість росіян: вони більше нічого не можуть, хіба що пролетіти біля наших кордонів та кораблів США. Очевидно, що в НАТО є всі можливості зупинити Росію.
Ви вважаєте її головною загрозою?
— Так, але в нас багато різних проблем. Ми бачимо виклики на південному фланзі, маємо проблеми на сході. Все, що робиться зараз, власне, і посилює нашу готовність.
8 липня цього року відбудеться саміт країн НАТО. Які теми там обговорюватимуть?
— Найголовніша з них — адаптація до нових обставин, що виникли у світі. Проблеми на півдні, сході. Говоритимемо і про зміцнення обороноздатності східного напрямку. Думаю, на цій зустрічі ми ухвалимо практичні заходи, що визначать наш подальший рух. Обов’язково приділимо увагу Україні. Буде запропоновано великий загальний пакет допомоги вашій державі.
Читайте також: Північний фронт
Чого конкретно чекати Києву від Варшавського саміту?
— Є багато різних пропозицій і для вас, і для інших країн, які теж хочуть стати до нас ближчими. Думаю, буде запропоновано навчання та певні практичні заходи, що посилюватимуть обороноздатність України й просуватимуть її вперед. Як на мене, то загальна настроєність на це є. Усе залежить тільки від України та її уряду, від того, як вони здійснюватимуть реформи й виконуватимуть узяті на себе зобов’язання.
Яка була мета вашого приїзду в Україну?
— Я мав кілька цілей. По-перше, у вас формується новий уряд, тож хотілося почути, яка ситуація з реформами в оборонній сфері. Сьогодні я слухав міністра оборони. Хотілося порозмовляти з представниками різних країн НАТО, які працюють тут, у Києві, почути від них думки про все, що відбувається в Україні, та прогнози. А ще дуже важлива мета — взяти участь у відкритті Тижня НАТО в Києві, поспілкуватися з різними організаціями. Сьогодні я відвідав Університет оборони імені Івана Черняховського та Університет імені Тараса Шевченка. Затим відвідаю Харків, адже публічну дипломатію потрібно застосовувати не тільки в столиці. Я радий цій нагоді. Хочу відкрито відповідати на запитання, висловлювати свою позицію, ділитися досвідом. Мені кортить пересвідчитися, що Україна обрала добрий шлях і що ті, хто нині молодий, але керуватиме державою в майбутньому, мають такі самі цінності, як ми. А ще в мене є бажання подивитись, як працює українська військова промисловість. Ми багато чули про це, про цінні розробки ваших учених, котрі вдосконалюють військову техніку. Я радий, що зможу відвідати один із заводів і поглянути, як це відбувається на практиці.
————————————————–
Юозас Олекас народився 30 жовтня 1955 року в селищі Большой Унгут Красноярського краю (Росія). 1974-го закінчив школу в місті Вілкавішкіс. У 1974–1976-му навчався в Каунаському медичному інституті. 1989-го був обраний депутатом Верховної ради СРСР. У 1990–1992-му обіймав посаду міністра охорони здоров’я Литовської Республіки. Від 1996 до 2012 року — член Сейму. У 2006–2008-му — міністр оборони Литви. 2012-го повернувся на цю посаду.