Близько чверті населення світу — орієнтовно 1,8 млрд осіб — люди, яким уже виповнилося 15 років, але ще немає 30. Багато в чому це найщасливіша молодь за всю історію планети. Вона багатша за будь-яке раніше покоління, живе у світі без віспи чи Мао Цзедуна. Вона освічена: гаїтянці нині навчаються у школі довше, ніж італійці в 1960-му. Освіта і якісніше харчування зробили сучасних молодих розумнішими за батьків та дідів. Жінки та гомосексуали в цій віковій групі мають ширшу свободу в більшій кількості країн, ніж могли собі уявити їхні попередники. А ще ця генерація може сподіватися на технології, які, скажімо, дадуть змогу багатьом прожити 100 й більше років. Що ж її не влаштовує?
Насамперед нині вперше в історії молодь світу формує спільну культуру, тож біди й обрáзи в неї теж єдині. Отож юнаки та дівчата всюди нарікають, що сьогодні важко знайти роботу й житло, а шлях до дорослого життя став довшим і складнішим. Чимала провина тут на політиці, яка ставить старих вище за молодих. Можна подивитися на структуру працевлаштування: у багатьох країнах законодавство передбачає щедру соцдопомогу працівникам й ускладнює звільнення. Це влаштовує тих, хто працює (зазвичай зрілого віку чи літніх), але не заохочує бізнес наймати нові кадри. Відтак програє молодь: імовірність безробіття для неї в більшості регіонів щонайменше вдвічі вища, ніж для батьків. При цьому сидіти без роботи найгірше в перші роки кар’єри, адже саме в цей час людина здобуває навички. Хто був безробітним у 20 років, у 50 зазвичай усе ще відчуває болючі наслідки нижчих доходів, а також пригніченість. Із такими самими питаннями молодь часто стикається і в питаннях житла. В органах, які вирішують, чи зводити нові будинки, більшість становлять домовласники. Часто вони забороняють спорудження, щоб не псувати краєвид і не знецінювати власне житло. Через зарегульованість стандартні помешкання у Британії подорожчали вдвічі, а у великих містах інших країн світу, де зазвичай хочуть жити молоді, її наслідки ще гірші. Орендна плата й ціни на квартири в таких місцях значно вищі за доходи. Молоді американки, наприклад, нині мешкають із батьками або іншими родичами частіше, ніж будь-коли після Другої світової війни.
Читайте також: Чому радикалізується польська молодь
Молоді люди не прив’язані до місця. Вони подорожують частіше, ніж старші покоління. Це збільшує продуктивність, особливо якщо вони мігрують із бідної країни до багатої. За деякими оцінками вільний рух зумовив би подвоєння глобального ВВП. Із погляду політики це неможливо: суспільна думка в багатих країнах обертається проти імміграції. Але вражає те, що багато держав перешкоджають міграції навіть внутрішній. Китайська система реєстрації «хуку» трактує селян, що переїжджають до міста, як громадян другого сорту. В Індії переселенцям з одного штату до іншого важко дістати доступ до громадських послуг. Дослідження ООН свідчить: 80% держав вживають заходів, щоб зменшити міграцію із села до міста, хоча прогрес людства великою мірою завдячує саме їй. Особливо всі ці бар’єри шкодять молодим, адже саме їм найбільше потрібен рух.
Старші завжди матеріально допомагали молоді. У межах родини вони роблять це й досі. Але багато урядів нині прихильніше ставляться до людей похилого віку: дедалі більше державних видатків іде на пенсії та медицину для них. Крім того, старше покоління забезпечує вигідну для себе політику. За даними одного аналізу, чистий рух ресурсів (державних і приватних) відбувається нині в напрямку від молодих до старих щонайменше в п’яти країнах, зокрема в Німеччині та Угорщині. Це дуже несправедливо, адже старше покоління набагато заможніше.
Молоді можуть активніше відстоювати свої інтереси. У США лише трохи більше ніж 1/5 громадян віком від 18 до 34 років голосувало на останніх загальних виборах; серед електорату, старшого за 65 років, таких було 3/5. Однак старша генерація теж відіграє свою роль. Як наслідок — молодь виявляється пригнобленою меншиною, котрій держава заважає розкрити свій потенціал. Не розвиваючи навичок тих, кому зараз до 30, марно розраховувати в майбутньому на їхню максимальну продуктивність. Держави, які сподіваються отримати демографічний дивіденд від своїх юнаків та дівчат, його не дочекаються. У багатих суспільствах, де населення старіє, завтрашнім пенсіонерам буде важко, якщо сьогоднішній молоді не дати місця на кар’єрній драбині. Крім того, країни, де багато безробітних розчарованих молодих людей, зазвичай більше потерпають від насильства й нестабільності.
Читайте також: Канікули на вулиці
Що треба робити, сказати легко, складніше реалізувати. Уряд повинен дати молодим волю, зняти бюрократичні перепони на шляху до роботи, обмежити власників нерухомості в заборонах на будівництво житла; перестати обмежувати внутрішню міграцію й дозволити вільнішу транскордонну. А ще зробити освіту пріоритетом. Це дуже високі вимоги до політичних лідерів, які часто здаються неспроможними провести навіть скромні реформи. Але в цьому зацікавлені й батьки. Якщо вони докладуть зусиль, то все може вдатися.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com