Але це «зникнення» не було подібним до перерви, яку роблять через брак мотивації. Навпаки, схоже, що ці 14 років, які лежать між релізом дебютної для Юлії міні-платівки «Танець душ» та появою у грудні 2012-го диска «8 секунд», були сповнені пошуком нового звучання і виходом на новий рівень. Особливо це стосується роботи над аранжуваннями. Звісна річ, від альбому, який водночас є і першим справжнім повноформатником, і гучним камбеком, чекали дуже багато. Початкове яскраве враження від свіжого лонгплею – відчутна різниця між концертним і студійним звучанням нових пісень. Про разючу відмінність не йдеться, але інколи деталі визначають дуже багато, і це саме той випадок.
Баланс рок- та поп-музики (у її європейському розумінні) в альбомі багато в чому зміщено саме в бік другої складової (причому і за меседжем також). І хоча сумнівів у професійності та щирості такого експерименту немає, чути це від Юлії Лорд дуже незвично. Саме поєднання в її музиці рис різних стилів (альтернативного року, трип-хопу, поп-року), а також вишуканої чуттєвості з певною часткою агресивності, власне, і забезпечило виконавиці свого часу широке визнання. І якщо харизма нікуди не поділася, то стиль зазнав серйозних змін, в аранжуваннях альбомних варіантів нових пісень переважає електроніка (іноді досить «багатошарова»), що все ж не претендує на провідну роль, яка традиційно належить тут вокалу. Останній тішить найбільше, в альбомі «8 секунд» він бездоганний. Але водночас більшість треків така неоднозначна, що слухачеві «зі стажем» по-справжньому сподобаються тільки кілька композицій. Хтозна, як сприймають цей лонгплей молодші слухачі, не обтяжені «бекграундом» зі спогадів 1990-х, але тим, хто «в темі», варто порадити слухати Юлію Лорд на концертах – і драйву більше, і перевірені часом хіти там теж звучать.