У межах спільного проєкту зі Школою журналістики та комунікацій УКУ про молодь і громадські ініціативи під час війни Тиждень поговорив з комунікаційною менеджеркою організації «Молодвіж» Юліаною Сомар про те, які теми цікавлять українську молодь і чому їй потрібен простір для дискусії.
Далі пропонуємо скорочену версію розмови. Повне інтерв’ю можна переглянути за посиланням.
— Що таке організація «Молодвіж»?
— «МолоДвіжЦентр» — це молодіжний центр у Львові, що працює як коворкінг і як організація, яка 24/7 втілює дуже багато проєктів і належить до мережі просторів «Твори». Сам захід — це щорічна подія всеукраїнського масштабу для молоді, де ми намагаємося порушувати актуальні теми.
Зараз ми з командою на візійному періоді наступного «Молодвіжу», який відбудеться на початку вересня, і підхід у нас доволі глобальний. Тобто ми робимо певний зріз суспільства в Україні й того, як воно почувається. Зокрема й молодь: що вона думає і які теми відповідно до цього варто порушувати. Ми намагаємося промовляти до неї з погляду громадського активізму й того, що на часі нині в Україні.
— Як виникла ідея організовувати щорічні події «Молодвіж»?
— Я вважаю, що це була внутрішня потреба нас як львів’ян говорити до громади й загалом до молоді. Створити майданчик для того, щоб молодь могла збиратися й ділитися думками, дискутувати на гостросоціальні та суспільно важливі теми. Загалом створити певний такий єднальний простір для нетворкінгу та знайомств. Бути компонентом, де насамперед кристалізуватимуться ідеї. Тому ми робимо події на початку вересня, коли першокурсники йдуть в університет, а багато школярів починають шукати себе тощо.
Ми ніколи не даємо готового розв’язання проблеми. Радше порушуємо суспільно важливі теми. На панельній дискусії ми не очікуємо, що дамо чітку інструкцію, як жити молоді, а закладемо нотки сумніву й незручні питання, щоб вони виходили з події й обговорювали вже ці теми далі, починали дискусію та давали свої рішення. Так створюємо накопичувальний ефект, ефект снігової лавини для суспільних змін як у місті, так і в Україні в цілому.
— Які саме теми цікавлять нині українську молодь?
— Безумовно, цікавить війна й що буде після неї. Також багатьом важливі питання інклюзії та військовиків, які повертатимуться до цивільного життя. Насправді це дуже важливо, тому що це буде дуже великий зріз суспільства, з яким ми як цивільні зобов’язані працювати.
З-поміж іншого молодь цікавиться політикою, волонтерським рухом та українською культурою у всіх її проявах. Від музики до кіно. На попередній події від «Молодвіж» у нас в гостях був Наріман Алієв. І я була дуже здивована, що такого нішевого режисера, який має лише один повний метр, настільки тепло сприймає молода публіка.
— У випусках подкасту «Менталочка» ви говорите про відчуття втрати дому, невизначеності, тривоги, стресів. У яких сферах українська молодь нині потребує найбільшої підтримки? І як мінімізувати ризики того, що вони виїжджатимуть за кордон?
— Це може бути як проблема подальшого працевлаштування в Україні, так і проблема гідної освіти, яку вони шукають, випускаючись зі школи.
Передусім молоді треба висвітлювати факт, що в Україні є можливості для реалізації їхніх ідей та амбіцій. Переважно вони воліють переїжджати за кордон через наратив, що реалізують себе деінде краще, ніж в Україні. Хоча, на мій погляд, це абсолютна брехня, оскільки країна потребує їх найбільше і в нас відкривається величезне вікно можливостей.
Наразі міжнародні донори хочуть і готові співпрацювати з Україною, і розвиток власних проєктів у різних масштабах можливий. Особливо актуальною є тема підприємництва. Зараз, наприклад, на базі просторів «Твори» та «МолоДвіжЦентр» ми запускаємо великий проєкт бізнесів у межах ЗВО. Тобто міжнародні донори спонукають нас до того, щоб відновлювати економіку. Тому якщо в молоді є ідея щодо того, щоб створити власне підприємство, започаткувати власну справу — є дуже багато грантів, щоб це зробити.
Не кожна грантова заявка отримає фінансування. Тому тут я бажаю лише впертості й наполегливості. Але гарна ідея знайде свою реалізацію точно.
— Олег Малець, один з ведучих подкасту «У molo є питання», каже про те, що українська молодь — втрачене покоління, якому треба шукати сенси. І, зокрема, шукати наративи щодо майбутнього. Чи вдалося вам відшукати наративи на майбутнє уже зараз?
— Дуже голосно казати про те, що теперішня молодь — втрачене покоління, адже через усі ці досвіди та втрати, які ми нині проживаємо, ми здобуваємо досвід, який, мабуть, не хотіли б і здобувати. Але так гартується покоління сильних людей, які розуміють, що вони віддали за незалежність України, і які будуть дійсно робити якісні зміни.
Я дуже сподіваюся на те, що це покоління ми не зможемо назвати втраченим, адже покоління теперішньої молоді точно розумітиме ціну державності й того, які виклики нас чекають попереду.
Звісно, у нас є дуже великий пласт роботи з тим, щоб повернути молодь назад в Україну. І, мабуть, найбільший ризик, який я вбачаю, — це те, що ми будемо на різних сторінках і рівнях усвідомлення того, куди країна рухається далі й що нам робити. Проте я вірю в нашу молодь і в той факт, що багато гідних людей будуть готові вкладатися в розвиток країни надалі. Це покоління, яке тепер здається втраченим, загартується настільки й буде сильним настільки, щоб дати дуже й дуже великий поштовх для України в усіх сферах.