Топ-темою першої половини політичного тижня була підготовка до зустрічі Віктора Януковича чи то з усіма депутатами, чи лише з лідерами фракцій, чи з опозицією, чи з лідерами останньої, чи в парламенті, чи в Адміністрації президента, чи в присутності преси, чи у закритому режимі. Саме вимога до Януковича з’явитися у Верховні Раді стала приводом до блокування роботи парламенту попереднього пленарного тижня (хоча більшість блокувальників дізналися про мету своїх дій лише згодом). Зрештою, Банкова озвучила остаточну пропозицію: до президента мали прийти лідери усіх парламентських фракцій і без журналістів.
Опозиція виробляла своє ставлення до такого формату ледь не до самої зустрічі. Першим відмовився йти до президента Віталій Кличко, з мотивацією «будь-які переговори мають відбуватись публічно і лише в стінах парламенту».
Впродовж останніх тижнів важко не помітити намагання Кличка дистанціюватись (або ж, мовою політтехнологів, «відстроїтись») від інших членів «опозиційної трійки», приміром, ігноруючи акції «Вставай, Україно!» під сміховинними приводами або й без таких. З одного боку, причина тому – повільно, але впевнено зростаючий рейтинг лідера УДАРу, що, з огляду на його спортивне минуле, не може не надати уславленому чемпіону деякої самовпевненості і небажання особливо зважати на партнерів. З іншого боку, його технологи діють за лікарським правилом «не нашкодь»: чим менше Кличко говорить або діє, тим менше шкоди його популярності. Нечітке позиціонування і пасивність дозволяють опозиційно орієнтованим виборцям наділяти лідера УДАРу будь-якими привабливими для них рисами.
До останнього тягнув з відповіддю на пропозицію Банкової Олег Тягнибок. Джерела у фракції «Свобода» чомусь навідріз відмовлялись коментувати це навіть у приватних розмовах, тому про мотивацію їхнього лідера можна лише здогадуватись. Хіба що, за чутками, половина фракція була за візит до Януковича, половина – проти, і Тягнибок вирішив не йти. Можливо, побоювався, що електорат категорично не сприйме свого кумира за одним столом переговорів з «головним окупантом». Якщо так, то лідер «Свободи» мав рацію – поширена прес-службою глави держави протокольна фотографія з зустрічі на Банковій, на якій Яценюк та Янукович тиснуть один одному руки, вже до вчорашнього вечора встигла викликати хвилю обурення в проопозиційних користувачів соцмереж.
Читайте також: Звільнення Тимошенко відкладається. До президентських виборів?
Але Яценюк на зустріч йти мусив (нижче пояснимо чому), тож і про свою згоду оголосив одразу. Звісно, при цьому він заявив, що йде від імені усієї опозиції – попри спроби почати самостійну гру, опозиційні лідери ще намагаються тримати єдність. Не менш важливо було й продемонструвати єдність всередині самої «Батьківщини», що зараз входить у новий, непростий «післяоб’єднавчий» період – тому супроводжувало Яценюка на Банкову десь дві третини його фракції (окрім того, це грало на таку важливу в уявленні опозиції «картинку»).
Серед тих, хто супроводжував Яценюка, цілком очікувано не виявилося Анатолія Гриценка, чиї стосунки з Арсенієм Петровичем перейшли зі стадії холодної війни до відкритого конфлікту. Наразі Гриценко залишається членом фракції «Батьківщина», але невідомо, як довго. Влаштованим над ним «судилищем» (а події на засіданні фракції в понеділок описувались його учасниками саме так) виявились задоволені не всі. Внутрішня боротьба між «старою гвардією» та «фронтовиками» в парламентському осередку біло-сердечних хоч і трохи притихла, а не припинилась.
Але головні проблеми чекають «об’єднаних» не в центрі, а на місцях. Процес злиття місцевих осередків «Фронту змін» та «Батьківщини» невдовзі почнеться. За інформацією Тиждень.ua, «фронтовики» зрештою домовились про тридцятивідсоткову квоту в бюро всіх територіальних організацій партії, що місцеві «старі бютівці» вважають несправедливим. Тому нові конфлікти гарантовано.
Однак йдучи на Банкову, Яценюк мав думати не про це. Коли зустріч завершилась, стало зрозуміло, що її головний і, по суті, єдиний підсумок – попередня згода влада на виїзд за кордон Юлії Тимошенко для проходження лікування.
Ця ідея, про яку говорять вже більше року, нарешті почала реалізовуватись. Принаймні на Банковій, за словами Яценюка, вперше дали зрозуміти, що такого сценарію вже не відкидають, а це саме по собі вже є величезним поступом. Ймовірно, саме щоб отримати таку відповідь, Яценюк і вирішив піти до Януковича. Непрямо це підтвердив і Тягнибок, пояснивши що ставиться до цього рішення лідера «Батьківщини» з розумінням, бо «передусім, це пов’язано із здоров’ям Тимошенко». В одному зі своїх недавніх інтерв’ю говорив і Віталій Кличко.
Невдовзі в цьому напрямку мають бути зроблені й наступні кроки.
Так, в п’ятницю з коротким візитом до Києва прибуває міністр закордонних справ Німеччини Гідо Вестервелле. Саме Німеччина готова прийняти у себе ув’язнену екс-прем’єрку та надати українській владі необхідні останні гарантії, зокрема щодо обмеження свободи пересування Тимошенко, – і все це в контексті підготовки до підписання Угоди про Асоціацію в листопаді. Вочевидь, ці обставини й стануть предметом перемовин Вестервелле та Януковича.
Очевидно, якими б не були умови звільнення Тимошенко з-під контролю вітчизняних пенітенціаріїв, ця подія, безумовно, стане головною політичною подією найближчих місяців. Вплив «фактору Тимошенко» на українську політику неодмінно посилиться (як і внутрішня конкуренція в опозиційному таборі). Після зустрічі у Януковича така перспектива вперше набула реальних обрисів.