Українсько-данський молодіжний дім уже майже рік працює в Києві. Які основні цілі вашої організації та який віковий діапазон молоді, з якою ви працюєте?
— Ми працюємо з дуже широкою віковою групою. Це люди від 15 до 35 років, що є офіційною категорією для молоді. Наша мета — посилити активну участь молодих людей у суспільстві та покращити культурний обмін між Данією й Україною. Українсько-данський молодіжний дім також має програми обміну, метою яких є налагодити партнерські відносини між відповідними організаціями обох країн. Це означає, що зацікавлені в участі в таких програмах люди мають представляти певні організації. «Фізичний» молодіжний дім відкриється в центрі Києва у квітні. З нагоди відкриття на 9-10 квітня заплановано фестиваль. У нас будуть майстер-класи, різні події та перформанси. Їх проводитимуть активні молоді люди, можна бути навчитися чогось нового та побачити нашу нову будівлю. Ми також підтримуємо молодіжні організації, надаючи їм свого роду платформу для проведення їхніх подій, тренінгів чи зустрічей.
Але також ми маємо майстер-класи й семінари для людей, які не обов’язково є членами молодіжних організацій. На цих заходах ідеться про те, як бути демократично залученими громадянами з данським відтінком. Поняття демократії в нашій країні виходить за межі лише виборчих правил. Воно має ширше розуміння. Демократична участь у Данії — це не лише голосування, а й залученість у життя суспільства. Це означає, що ви є активним громадянином і демократичніше мислите на роботі.
Чи можна вважати ваше визначення данським баченням демократії?
— Я не хотіла б стверджувати, що такий підхід притаманний лише данцям. Однак у нас є концепція «демократії як стилю життя» — і йдеться про щось більше, ніж політичне представництво. Це стосується кожного з нас — нашої відповідальності в суспільстві, залученості й бажання втілювати певні цінності. Тобто коли у вашому повсякденному житті є прозорість. Я впевнена, що в деяких інших країнах така концепція також наявна, але в Данії вона працює саме так.
Читайте також: Ярослав Мельник: «Італія — не пасивний спостерігач у часи російської загрози»
Чи впливає таке сприйняття демократії як повсякденного стилю життя на людей і громади у вашій країні? Чи робить воно їх дещо унікальними?
— Можливо. Гадаю, ви можете це відчути в певних аспектах. Наприклад, у нас високий рівень довіри до влади (за даними Європейського суспільного опитування (ЄСО), Данія має найвищий рівень довіри серед європейських країн. — Ред.). Ви довіряєте системі, бо припускаєте, що люди, які її представляють, схожі на вас, тобто що вони працюватимуть не тільки для себе, а для всіх.
Я не кажу, що всі ідеальні, але така загальна думка, частина нашої культури. Усі вважають одне одного рівними, а це означає, що ієрархія не дуже сувора, тобто все менш формально. У ширшій перспективі це можна побачити в тому, що багато данців активні в громадянському суспільстві. Кожен є членом принаймні однієї організації чи невеликої спільноти. Скандинавські країни виявилися найуспішнішими в доланні кризи COVID-19, бо люди дотримувалися правил. Але вони це робили тому, що довіряють владі і вважають, що рішення, яке вона запропонувала, — найкраще для всіх.
Згідно з різними рейтингами, Данія є однією з кращих країн для життя молоді. Чи впливає на це сфокусована на молоді державна політика?
— В нашій країні молодіжна політика часто інтегрована в інші теми, наприклад, в освіту. Важливо, що Данія є державою всезагального добробуту. Це означає, що освіта безкоштовна й майже кожен закінчує принаймні середню школу (тобто в людей не менш ніж 12 років освіти). Оскільки позиції держави всезагального добробуту сильні, школи переважно державні, а приватних дуже мало. Тобто це означає, що ми маємо однакові стандарти для більшості шкіл.
Це сприяє рівності, оскільки усі навчаються в однакових державних школах. Університети й технічна освіта також безкоштовні. Тобто якщо ти хочеш здобути хорошу освіту, ти її здобудеш. Звичайно, щоб отримати високі оцінки, потрібно вчитися. Але освіта доступніша, ніж в інших країнах, а соціальна мобільність вища.
Чи є в учнів спеціальні предмети про те, як, наприклад, бути хорошим громадянином?
— У данській мові є два слова, які можна перекласти англійською чи українською як «освіта», але в нашій мові вони мають різні значення. Слово «Dannelse» більше стосується людського та суспільного виміру розвитку особистості, а «uddannelse» означає власне загальну освіту. Ці поняття є основними елементами данської освіти впродовж досить тривалого часу. Методи навчання неавторитарні та переважно інтерактивні. Викладачі приділяють багато уваги розвитку особистості. Те саме стосується виховання в дитячому садку. У мене є подруга, яка працює педагогом у дитсадочку, і її основним завданням є виховати в дітей розуміння правильної взаємодії між людьми. У нас важливо не те, як швидко діти навчаться читати, — насамперед вони мають зрозуміти, що таке суспільні відносини.
Читайте також: Макрон відвідає Київ у найближчий вівторок, а днем раніше буде з візитом у Москві
Данія має одну з найкращих систем вищої освіти у світі. Чи впливає на це якась особлива політика, чи це також пов’язано з тим, що Данія — держава всезагального добробуту?
— Гадаю, те, що держава фінансує освіту, робить її доступнішою. До того ж припускаю, що оскільки всі мають хорошу освіту, то це впливає й на загальний рівень. У Данії громадяни також дуже часто кидають виклик владі. Люди люблять обговорювати політику. У багатьох країнах довкола цього питання навпаки, не дискутують, бо вважають приватним, але в Данії це не так. Якщо глянути на цю тезу ширше, це означає, що ви не боїтеся кидати виклик своєму вчителю, якщо він недостатньо хороший. Повага, звісно, важлива, але вона більше стосується особистості, а не посади.
Почуття рівності має глибоке історичне коріння у шведському суспільстві. Чи так само й у вашому?
— Так, у данському суспільстві воно також сягає століть. Думаю, це теж частина релігійного розвитку скандинавських країн. Їхні жителі — переважно християни-протестанти. Сприйняття протестантів відрізняється від католиків і православних. У протестантизмі ви як вірянин перебуваєте в безпосередньому контакті з Богом. Багато уваги приділено вам як особистості. Це означає, що Бог контролює вас, і все, що ви робите навіть у приватному житті, береться до уваги. У протестантизмі ви не знаєте, чи потрапите на небеса, аж до самої смерті. Це виховує бажання бути хорошою людиною. Нині мало хто в Данії вважає себе справжніми вірянами. Але ця складова минулого дуже вплинула на суспільство. Вона змушує вас постійно поводитися гідно. І це також стало частиною підвалин освітньої системи.
Є ще одна річ, про яку я хотіла б згадати, коли ми говоримо про освіту. У XIX столітті в Данії почався так званий рух вищих народних шкіл (folkehøjskole). Це були неформальні освітні заклади. Перший з них було започатковано в 1844 році. Вони почалися як рух за зміцнення данської ідентичності в зонах конфлікту між Данією та Німеччиною після війни 1864-го. У цій війні наша країна втратила територію, яка нині є північною частиною Німеччини. Отже, рух фактично розпочався як спосіб зміцнити данську ідентичність, мову та традиції в цих регіонах. Ці освітні заклади фокусувалися на навчанні простих людей — селян, хліборобів, рибалок. Тепер вони дають людям можливість вивчати те, що вони вважають важливим – зміцнювати свої творчі та соціальні навички і через це ставати більш довершеною особистістю та громадянином.
Читайте також: «Є від чого відштовхнутися». Як у Франції оцінюють підсумки зустрічі Нормандської четвірки
Чи є такі приклади неформальної освіти, як ці вищі народні школи, в нинішній Данії?
— Так, є, й до того ж дуже популярні. Вони перетворилися з інституції, яка пропагує данську ідентичність, на більш інклюзивний, дуже толерантний й відкритий формат. Зараз це школа закритого типу, де ти робиш тільки те, що тобі подобається. Тобі там не ставлять оцінок. Ти дізнаєшся лише те, що тебе цікавить, і робиш це задля навчання.
Чи ці неформальні освітні заклади працюють поза формальними?
— Так, вони не державні. Тому там за навчання треба платити. Але держава сильно їх субсидує. Близько 40 тис. данців щороку впродовж останнього часу проходили семестр у такій вищій народній школі. Особам, які відвідують народні школи, як правило, близько 20 років. Вони шукають собі фах чи хочуть зробити перерву в навчанні. Є ще одна сестринська концепція folkehøjskole з назвою efterskole. Коли учні після закінчення дев’ятого класу відчувають, що не готові йти до вищої середньої школи, вони можуть на рік залишитись у такій школі закритого типу. Там у них будуть усі необхідні предмети, але їх викладатимуть неформально.
———————
Юлі Арнфред Бойєсен. Має ступінь бакалавра політології Орхуського університету та магістра з комунікації для розвитку Університету Мальме. Від 2021 року очолює Українсько-данський молодіжний дім у Києві. Раніше працювала та була волонтером у різних медійних
та громадських ініціативах, а також до переїзду в Київ була головою Секретаріату Данського зовнішньополітичного товариства.