Уперше він приїхав до тоді ще радянської республіки восени 1988 року. «На той час я мало знав про Латвію, хіба те, що вона міститься між Естонією і Литвою, столицею є Рига, а багато слів та імен кумедно закінчуються на «с», – писав він у своїй книжці «Маніпуляція фактами: латвійський варіант». У ній медійник розвінчує найпоширеніші міфи, що їх використовували й використовують в антилатвійській пропаганді. Деякі – майже один в один нагадують ті, що їх Росія нині задіює в інформаційній війні проти України.
У. Т.: Які вони, вигадки про країни Балтії і, зокрема, Латвію, створені російською пропагандою для використання у своїй державі й за кордоном? Чи бачите в них схожість із сьогоднішньою дезінформацією про Україну?
– Їх дуже багато. Наприклад, про те, що ніякої радянської окупації цих країн не було й вони приєдналися до Радянського Союзу добровільно. Про те (я згадував це у книжці), що латвійці – жорстокі люди, які повбивали в себе майже всіх євреїв іще до приходу німців, а решту – під час війни. Що стосується Заходу, то там особливо поширений міф про утиски в країнах Балтії російських меншин, про відсутність у останніх чи то людських, чи то політичних прав, про неможливість обирати мову спілкування. Хоча російською в Латвії говорити можна, і її чутно всюди. Ті, хто не має громадянства,
справді не голосують на виборах, але отримати латвійський паспорт не так складно: треба просто трохи підучити державну мову.
Читайте також: Як народилася вільна преса Естонії
Вимоги до рівня володіння нею різняться залежно від сфери зайнятості. Хочете, скажімо, працювати в сервісі – мусите непогано опанувати латиську. А щоб просто здобути громадянство, достатньо елементарного, побутового рівня. Я складав мовний тест в Естонії, і він мені не видався складним. Оскільки я фін, то наші мови багато в чому схожі, але тест склав успішно не тільки я, а й майже всі росіяни в моїй групі.
У. Т.: Чи існує мовний розкол у латвійському суспільстві? Наскільки він актуальний?
– Усередині країни це серйозна проблема. У нас велика меншина – 27% населення – є етнічними росіянами. Майже 40% жителів розмовляють російською. Вони, по суті, споживають інформацію тільки з РФ, дивлячись російськомовні телеканали, які часто поширюють неправдиві повідомлення про Латвію і світ загалом. Якщо вони щось читають, то це газети східного сусіда.
Це різні покоління людей. Одне – старі російські, єврейські чи татарські спільноти (вони інтегровані краще). Друге – росіяни, українці та білоруси, переселені радянською владою. Третя група – «нові» росіяни з Петербурга й Москви. Вони скуповують нерухомість у Латвії, отримуючи дозволи на постійне проживання. Ці теж не надто приязні до країни й не дуже її розуміють.
Латвійська влада безперестанку говорить про їхню інтеграцію в суспільство, але реальних успіхів обмаль. Майже 300 тис. осіб у невеличкій країні досі не мають громадянства. У багатьох воно російське. Чимало хто не знає латиської, хоча живе в країні вже доволі довго. Мене турбує те, що є багато школярів, які володіють цією мовою, але почуваються вони ближчими до Росії, ніж до Латвії. Кажуть, що не є патріотами своєї країни.
У. Т.: У випадку України є думка, що мовною проблемою не так просто маніпулювали б за кращого економічного становища: тоді російськомовні, які не надто підтримують державу зараз, були б лояльнішими. Як щодо Латвії?
– Росіяни весь час повторюють, що почувались би ближчими до неї, якби вона мала кращу владу. Була б держава заможнішою, а не такою «недієздатною», як її зображає Росія, то і їм ліпше велося б. Понад те, найбільша партія в Латвії проросійська. Її представники стверджують, мовляв, нам слід забути про історію, мову та інше, що розділяє суспільство, й зосередитися натомість на економіці та майбутньому. Але що таке Латвія без історії та мови?
Читайте також: Історія повторюється
Російськомовні живуть переважно у великих містах і на сході країни. Вони не фермери. Багато з них займаються бізнесом. Найприбутковіший бізнес у Латвії нерухомість і банківська сфера. Вони дуже сильно залежать від Росії та росіян.
У. Т.: У книжці ви пишете, що «Європа ніколи нас не зрозуміє» (цитата з пісні, популярної 2004 року на латвійському радіо). Українці відчували щось схоже, коли починався Майдан. Але складається враження, що після посилення російської загрози, шквалу відверто брехливої пропаганди Кремля та уваги, яку Майдан привернув до неї, чимало західних журналістів приїхали сюди побачити ситуацію на власні очі. Чи досі актуальна ця цитата, зокрема, стосовно Латвії, Литви й Естонії? Зуміють вони на хвилі такої уваги розвінчати якісь міфи про себе?
– Брехати про Україну може бути складніше, ніж про країни Балтії. Адже їх ніхто не знав, ніхто ними не цікавився, натомість про них поширювалася всіляка неправда. Сьогодні увага планети прикута 
до України. Сюди приїздить багато хороших журналістів. І світ краще розуміє російську пропаганду. У Фінляндії, наприклад, друковані ЗМІ дуже добре висвітлюють українські події, її медійники почали краще вирізняти кремлівський агітпроп. Водночас проблема в тому, що чимало західних журналістів не знають історії, тож не готові писати про країни на кшталт наших.
А взагалі Росія постійно веде інформаційну і психологічну війну. Віддавна проти країн Балтії, а тепер іще й проти України. Тут мене запитували, чи не варто й Києву вдатися до брехні та пропаганди у відповідь на московські. Як журналіст я на боці правди. Вона все одно чи пізно вийде на поверхню.
Однак досить песимістично дивлюся на можливість протистояти російській пропагандистській машині з її грішми та ресурсами. У країнах Балтії тимчасово припинили трансляцію деяких телеканалів РФ. Щойно це сталося, Москва відразу заявила про порушення свободи слова, хоча причиною послужило серйозне викривлення латвійської історії та української кризи. В Латвії ті, хто дивився ці канали, сприйняли закриття негативно, бо це (і мені сумно таке усвідомлювати) джерело інформації, якому вони довіряють. Але уряди держав регіону планують створити новий спільний об’єктивний російськомовний канал.
У. Т.: А як невеликій країні виправити свій імідж за кордоном? Як це робить Латвія?
– Один із варіантів – успішні бренди. Я жив у Естонії та в Латвії. В якийсь момент обидві вони шукали щось на кшталт власної Nokia – успішний місцевий бренд. Країнам Балтії він не завадив би. Дехто каже, що латвійською Nokia може стати культура. Погоджуюся. Адже є серйозні оркестри, диригенти, опера. Цього року Рига – культурна столиця Європи. Її вже відвідало багато людей, переважно зі сходу континенту й скандинавських країн. Ці туристи не просто приїжджають випити, а серйозно цікавляться місцевою історією, архітектурою, культурою. Росіяни здебільшого прямують до Юрмали, яку пам’ятають від радянських часів, а західноєвропейці – до Риги. Ще один варіант для Латвії – чиста природа і якісна органічна їжа.
Коли думаю про країни, зокрема посткомуністичні, яким вдалося поліпшити імідж за кордоном, відразу згадую Естонію. Вона здобула репутацію маленької молодої демократії, ІТ-дива, де працюють молоді, нові й чесні політики. Інший приклад – Польща. Російським елітам, мабуть, не надто приємно бачити сусіда, який має демократію та непогані успіхи в ЄС і НАТО.
Біографічна нота
Юкка Ріслаккі – фінський журналіст і літератор. Пише про історію, розвідку й поп-культуру. Вивчав політологію в Гельсінському університеті, потім писав про країни Балтії для провідної фінської газети Helsingin Sanomat. У 2007-му вийшла його «Маніпуляція фактами: латвійський варіант» – спершу фінською, а згодом, у 2008-му, англійською. У 2009 році нагороджений Хрестом визнання Латвійської Республіки за самовіддану популяризацію образу цієї країни за кордоном і вклад у національно-патріотичну освіту молоді. У своїй останній книжці «Воркута!» він пише про повстання 1953 року у воркутинських таборах, де українці брали найактивнішу участь.