Ці дві правди не стикуються. Взагалі не мають спільних точок, хоча стосуються тієї самої географії. Важко сказати, хто винен у створенні тут нерозв’язного вузла протиріч: Артур Бальфур, Вінстон Черчілль чи Іосіф Сталін. Адже колись для заснування єврейської держави розглядалися й інші, не такі конфліктні території: і в Кенії, і на Мадагаскарі, і навіть, кажуть, у Криму. В нинішній суперечці кожна зі сторін має свої аргументи щодо історичного права на ці землі, й від жодного не вдасться просто так відмахнутися.
Але так чи так, а вже шістдесят чотири з половиною роки існує держава Ізраїль, створена на підставі рішення Організації Об’єднаних Націй, є також Палестинська національна адміністрація. Якщо між ними є конфлікт, він має якось вирішуватися. У сучасному небезпечному світі, начиненому зброєю та ненавистю, якщо ми не хочемо випередити події й сконати заздалегідь, ще до запланованого кінця світу, треба домовлятися. Проте єдина спільна правда, яку не заперечує жодна зі сторін, полягає в тому, що палестинці категорично не хочуть домовлятися в принципі. Офіційна позиція організації ХАМАС, яка де-юре й де-факто розпоряджається в епіцентрі конфлікту, в Секторі Газа (і позиція її головного спонсора, духовного керівництва Ірану, а також інших спонсорів із регіону), однозначна: Ізраїль має бути стертий з лиця землі. Ніяких компромісів, півзаходів не передбачено, як і навіть ритуального окозамилювання. Карфаген має бути зруйновано.
Читайте також: Чи можлива війна між Іраном і Ізраїлем
Я змушений нагадувати ці загальновідомі речі через те, що вони, схоже, не є загальновідомими. Весь перебіг висвітлення листопадового загострення на Близькому Сході свідчить: як міжнародні, так і слідом за ними вітчизняні ЗМІ геть не переймалися інформаційним балансом. Упродовж усіх цих днів я спеціально моніторив оперативний CNN, суперзважений BBC, політкоректний Euronews. Ну й наших лідерів ефіру вряди-годи. Вони довго показували жертви серед мирних палестинців і практично не згадували про обстріли немирними палестинцями ізраїльської території саморобними ракетами «Касам», а також іранськими «Фадшарами» та російськими «Градами» (загалом понад 1,5 тис. бойових пусків). І тим більше уникали уточнень, що пускові установки навмисно розміщувалися в густонаселених кварталах. Вони демонстрували фотографії нібито із Сектору Газа, які розривають серце (наприклад, батько з убитим немовлям на руках), але які, виявилося згодом, було знято в Сирії… У найкращому разі повідомляли про «асиметричну відповідь» Збройних сил Ізраїлю (справді, з ізраїльського боку загинули 6 осіб, з палестинського – 158), забуваючи зазначити, що цю асиметрію забезпечила його протиповітряна система «Залізний купол», без неї єврейських жертв було б значно більше. А ще вони не казали, що Сектор Газа частково перебуває на утриманні свого смертельного ворога, держави Ізраїль, залишаючись, утім, територією без законів і правил, осередком контрабанди й насильства, де терористи поводяться, ніби звичайна мафія. Журналісти відверто маніпулювали глядачем або дозволяли маніпулювати собою. Подробиці ніхто не приховував, їх можна було знайти на серйозних ресурсах, але ж це треба шукати!
Читайте також: Чим може закінчитися протистояння Ізраїлю і Палестини
Доводиться констатувати: ізраїльтяни знову програли інформаційну війну. Не в останню чергу тому, що їм здавалося: усе так очевидно, що не потребує додаткового пояснення. Але є інерція: світова громадська думка вже кілька десятиліть перебуває радше на боці палестинських «борців за свободу», бо боротьба за свободу – це круто, а імперіалісти – то відстій. А ще кажуть, що вся преса в руках жидомасонів…
Я далекий від підозр у черговій змові. Не все контролюється грошима. На всіх не вистачить тіньового уряду. Є простіші інтерпретації: звичка, некомпетентність, упередженість, кон’юнктура, лінь. Люди недосконалі. Журналісти теж. Стандарти стандартами, але людський фактор ще ніхто не скасував.
Мораль цієї історії? Немає тут жодної моралі. І рецептів також. Хіба що такий: у сучасному цифровому світі швидкість надходження інформації, кількість і різноманітність не звільняють споживача від обов’язку сприймати її критично. Робити самостійні висновки. Розглядати контексти. Шукати подвійне дно. Приймати рішення, чому вірити, а чому ні. Бо правд може бути багато. Істина, хай там як, завжди одна.