14 березня в Україні відзначають День добровольця. Напередодні Тиждень поспілкувався з доктором історичних наук Борисом Черкасом. З перших днів війни науковець став на захист України. Воював від Києва до бахмутського напрямку.
Під час інтерв’ю говорили про те, як історик сприймає нинішню війну, якою він бачить нашу перемогу та майбутнє України. Борис Черкас проаналізував досвід минулих війн, роль освіти і психічної стійкості в сучасній війні, значення стандартів НАТО для України. Згадав про українську мілітарну традицію як чинник безперервності української історії.
Повний варіант розмови дивіться на відео.
«Росія, яка веде завойовницьку війну на чужій території, завжди розраховує отримати швидку перемогу. Річ у тім, що це ресурсна країна, яка технологічно завжди відстає від західного світу. У довгій війні росії не вистачає ресурсів для поповнення технологічності, забезпечення сучасними видами зброї тощо», – каже Борис Черкас.
За його словами, є кілька умов, за яких росія може вести довгу війну:
«Найперше – допомога країн Заходу. Як правило, раніше це була Англія. Проблеми починаються, якщо західні країни допомагають недостатньо. Якщо взагалі не підтримують, як показала Східна або Кримська війна, то росіянам непереливки. Крім того, під час довгої війни для росіян найважливіше зовнішнє. Вони можуть довго воювати за умови яскравих перемог. При цьому втрати не мають жодного значення. Для них й кривава перемога перш за все перемога. Якщо вони ведуть довгу війну й несуть втрати, при цьому не мають перемог, то суспільство починає втомлюватися. Зараз відбувається те ж саме: довга війна, відсутність яскравих перемог. З російською пропагандою, якщо вони захоплять найменше село, то оголосять його сакральним селом, від якого пішов «русский мір». Тобто, під час довгої війни на чужій території, росіяни починають гратися у своє православ’я та русскість. Далі це закінчується внутрішніми бунтами та пожиранням одне одного».
Читайте також: «Росіяни на межі технологічного прориву. Нам треба зібрати інженерну ставку»
Росія – не та країна, у війні з якою треба покладатися на швидку перемогу. Ворожу армію треба перемагати технологічно, більш якісним управлінням військами. Необхідно знекровити російську артилерію та піхоту, а далі перетопити увесь флот. Для росіян це однозначно буде великим потрясінням. Одразу виникне незадоволення владою.
«Вважаю, що Україні треба стабілізувати ситуацію на фронті. Найперше збудувати кілька ліній укріплень, щоб максимально зменшити наші втрати. А далі робити речі, які будуть болісними для ворога.
Наприклад, потопити флот – це яскраво та ефектно. Розбомбити Кремль. Так, Путін не сидить там. Ну і що? Росіяни мислять категоріями символів. Одразу почуємо: “Кто посмел”. Суспільство задумається, а чи так влада веде війну. Почнуться розмови про генералів-зрадників. Подібні чули від Пригожина. У цьому специфіка Росії», – каже Борис Черкас.
Додає, що українці на початку війни мали класичні танки, кулемети, гармати. Але, подібно до військової революції XIV-XVI сторіччя, нині поступово з’являється нова високоточна зброя, більш сучасні види розвідки та зв’язку. Військові опинилися перед викликом – як використовувати новітні технології у боротьбі з ворогом.
«Росіяни чесно сказали, що воюють, щоб знищити Україну. Частину українців хочуть знищити фізично, частину – через приниження та асиміляцію. Компроміс у цій війні неможливий.
Період війни з ордою показав, коли суспільство заточене на протистояння, воно виграє. Інакше це погано закінчується. Кожен має бути готовим, що рано чи пізно доведеться йти в армію», – каже історик.