У нещодавньому інтерв’ю «американському журналісту» Такеру Карлсону очільник РФ путін, серед іншого, зробив чергову спробу вкиду свого погляду на історію. Чи можна брати інтерв’ю в особи, якій висунуто звинувачення в організації злочину геноциду, і чому московський диктатор «захотів» порозмовляти — інші питання, а тут розглянемо кілька його перекручень історичних фактів. Багато з того є типовим для московської історієграфії та пропагандистської псевдонауки. Уся оригінальність путіна полягає в тому, що він частину, яка суперечить його перекручуванням, називає «незрозумілими причинами».
Путін, окрім усіх його психологічних рис, які видають у ньому типового для РФ персонажа — «гопника», ще й, як бачимо, великий історієфіл. Загалом, коли політику нічим виправдовувати свої дії, він змушений звертатися до історії та щось у ній по-своєму перекручувати. Це зовсім не новий метод: Муссоліні апелював до історії Римської імперії, а Гітлер — до королів часів хрестових походів і вигадок про арійців. Злочини й агресію легко пояснити причиною фейкової історичної справедливості, адже мало хто піде перевіряти, правда чи ні. Уже сам авторитет диктатора примушує повірити: хіба може той, кому довірилися мільйони, брехати? А він бреше й зовсім не соромиться цього.
Загалом, історія так званої Росії, або, правильніше, Московії, як звалася до XVIII століття територія навколо Кремля, так само належить до історії Київської Русі, як і Румунії — до Римської імперії. Уявіть собі ситуацію, якби сучасні румуни почали воювати проти Італії, щоби повернути колишню метрополію. Але ні, румуни усвідомлюють свою належність до даків і вибудовують на тому власну ідентичність. А путіну та його прибічникам досі не хочеться визнати очевидного факту, що будувати їхню ідентичність на історичному міфі Русі — це хибний шлях, бо Україна, тобто реальна історична територія Русі, їм не належить. Тому варто було б шукати коріння їхньої державності в монгольській Золотій Орді або угро-фінських племенах.
Брехня путіна
Про що ж бреше путін, коли вдається до історичних статей чи лекцій? По-перше, він повторює пропагандистську тезу ще часів імперії Романових, що після завоювання Києва монголами території України втратили суб’єктність. Нібито центром Русі стала територія, де нині Москва. Але він просто не помічає Галицько-Волинського князівства, або Королівства Руського, що проіснувало два століття й мало своїх королів. Тобто в місті Галич, недалеко від сучасного Львова, був король, що отримав корону в Папи Римського й звав себе королем Русі, а путін його просто не згадує. Цікаво, що тоді, коли Русь-Україна мала своїх королів, територія навколо Москви була звичайним васалом Золотої Орди.
По-друге, він сам уже заплутався в брехні про назву Україна: він каже, що це то від «окраїна» Московії, то від «окраїна» Польщі. Насправді, як і в багатьох інших народів, назва країни пішла від слова «край», тобто «наша територія чи земля». І цю тезу, звісно, диктатор «ніколи не чув».
Інша брехня стосується того, що Україну вигадали в австрійському штабі часів Першої світової війни. У той час відділення України від Російської імперії підтримували Центральні держави. Але воно ґрунтувалося на прагненні самих українців, що висловлено в десятках політичних праць українських лідерів ХІХ століття. Цікаво, що путін згадує таких лідерів, але наголошує, що вони завжди виступали за те, що самостійна Україна має бути в дружбі з Московією. Правда в тому, що дійсно українські мислителі вважали, що з Москвою має бути добросусідство на рівних умовах. І теж наголошували, що це може бути тільки тоді, коли Москва буде демократичною та ліберальною. Путін, як диктатор, що править понад 20 років, цього, звісно, не може згадати.
Твердження про спільність української мови й культури з московською — теж абсурд, у який, видається, навіть путін не вірить. Він бреше про частку спільної лексики в словниках, кажучи про 90 відсотків, бо насправді трохи більш ніж 60. А культурно, то зіставте національні костюми або різдвяні колядки, яких у росіян просто немає, і стає все зрозуміло. Інше спільне, яке путін теж згадує: сімейні та економічні зв’язки чи спільні історичні події — то не що інше, як колоніальна й асиміляційна політика Кремля та, зрозуміло, звичайна маніпуляція.
Читайте також: Путінський культ мертвих. Коротко про суть «русского мира»
Претензії путіна на Південь України з аргументом, що ці землі в Туреччини відвоювала Російська імперія, за абсурдністю схожі на його ж фразу, що у війні проти Гітлера Росія виграла б сама, без внеску інших народів СРСР. Розвиток так званої Новоросії в ХІХ столітті відбувався саме завдяки українському селянству та вирощеному ним зерну, що було основним експортним продуктом. Крім того, путін оголошує титульною нацією Криму росіян, забуваючи про місцеве автохтонне населення — кримських татар.
Путін постійно стверджує, що кордони України улаштував Сталін. Якоюсь мірою це так і є, як і кордони РФ, до речі. Тож, відмовляючись від такого стану речей, путін фактично дозволяє переглядати й кордони РФ. Але він бреше, що до Сталіна України не було. Московські більшовики погодилися на існування радянської України тільки тому, що в 1917–1921 роках була Українська Народна Республіка, яку визнали десятки країн Європи й навіть самі більшовики в 1918 році.
Маніпуляції, щоб відвернути увагу
Коли диктатор просить пажа, щоб той приніс якісь копії документів у папці, то «дуже сильний крок». Приблизно такий самий «потужний» вигляд має і пошук на карті XVII століття України й витягання амфор із кримського узбережжя. Насправді такі кроки свідчать хіба про те, наскільки невпевненим є пропагандист. І методи такі застарілі, що вже й першокласник міг би бути переконливішим.
Але путін не першокласник, він постать, на руках якої — сотні тисяч убивств своїх підданих і сусідів його тюрми народів — українців. Тому його ми змушені аналізувати. А він маніпулює фактами минулого, щоб виправдати свої злочини. І злочини свого кровожерливого попередника — Сталіна. Щоб останнього показати «праведником», путін наголошує на «співпраці Польщі з Німеччиною» в так званій Мюнхенській змові й що поляки не віддали Данціг, тому й «змусили» Гітлера воювати проти них. А що СРСР допоміг Німеччині те здійснити, то путін має в архіві документи про інше — може показати. Як Лукашенко свого часу привозив мапи «про нападєніє».
Ще одна маніпуляція — щодо «нацизму українців». Таке враження, що путін найняв собі вчителів історії і ті допомагають йому розібратися в плутанині його ж висловів. Виявляється, що в Україні не тому нацисти, що є відповідна ідеологія чи політика, а тому, що ми славимо Бандеру й Шухевича (те, що Путін обмовився й назвав Шушкевича, білоруського політика, — красномовний факт, адже так само траплялося в риториці багатьох інших українофобів, що, найімовірніше, свідчить про цілковите незнання постаті). Звісно, щоб довести, які ж погані ті лідери українства, путін, уже без доказів у його архівах, прив’язує їх до Голокосту, але по-своєму: він стверджує, що українські націоналісти спровокували «різню» польського народу, єврейського й… російського. Звісно, конфлікт із поляками та спробу пов’язати українців з нищенням нацистами євреїв московські пропагандисти вже не вперше використовують для маніпуляцій. Але «різня російського народу» — це щось нове. Що б це мало означати? Чи путін називає різнею московитів опір УПА проти НКВС, чи просто верзе казна-що?
«Незрозумілі причини»
Усе, що не збігається з пропагандою диктатора, він приховує та вдає, що не розуміє. Наприклад, що в Радянському Союзі проводили політику «коренізації» — побудову культури на основі ідентичності народів, бо прагнули видатися підкореним народам «своїми», а не окупантами. Якщо путін дійсно не розуміє цих хитрих гібридних кроків своїх попередників — Лєніна й Сталіна — це красномовне свідчення його сучасних розумових здібностей.
Читайте також: Рашизм житиме й після Путіна
Також «історик» путін називає незрозумілими причинами те, що РФ погодилася на незалежність багатьох республік, що входили до СРСР, і України зокрема. Водночас він бреше, стверджуючи, що ініціатива була з Москви. Він свідок тих подій і не може не знати, що Москва просто не мала сил і грошей поліцією та армією стримати «парад суверенітетів» 1989–1991 років. Хоча очевидно, що його попередник Єльцин і сам путін ніколи не ставилися до визнання незалежності України урядом РФ серйозно і їхню мету втримати українців у зоні свого впливу висловлювали публічно і в кулуарах за кожної нагоди. Економічний тиск РФ на Україну чи шантаж енергоресурсами, як і обіцянку в Будапешті захищати територіальну цілісність України й дотримуватися її, путін, звісно, не згадує, зате апелює до нацизму в Україні, якого немає.
Тож маніпуляції путіна історією — не що інше, як пропаганда, а його надмірне захоплення псевдоісторичними лекціями свідчить, що немає дійсних аргументів і причин для агресії та геноцидних планів. Цікаво тільки, чи усвідомлюють насправді сам путін і його оточення власну застарілу імперську сутність і чи уявляють, яку розплату готує історія тим, хто спричиняє смерть сотням тисяч невинних людей?