Досі ми спостерігали: публікацію статті Путіна «про історичну єдність росіян і українців», візит канцлерки Анґели Меркель у Москву та її відсутність у Києві на найважливішій дипломатичній події в Європі 2021 року — інавгурації Кримської платформи (23 серпня), драматичну іміджеву поразку США в Афганістані (кінець серпня), московсько-лукашенкавську акцію з провокації імміграційної кризи на кордоні з Польщею, Литвою та Латвією. Невдовзі на нас чекають: масштабні маневри російських і білоруських військ «Запад 2021» зі сценарієм нападу на балтійські країни та Польщу, що вже роками відточується, а також парламентські вибори в Німеччині — кінець епохи Меркель і можливість зміцнитися ще більш проросійським силам, ніж нинішня керівна коаліція, що втілює проєкт «Північний потік-2». Міжнародна ситуація погіршується. Однак її образ стає реалістичнішим і менш огорнутим ілюзіями. Висновок для України та Польщі єдиний — заради нашого майбутнього, майбутнього наших дітей і внуків ми маємо співпрацювати.
Шанований і люблений поляками й українцями патрон нашого порозуміння святий Іван Павло II під час своєї проповіді у столиці України у 2001 році сказав, що Київ — це Єрусалим східного слов’янського світу, а Дніпро — його Йордан. Цим одним реченням він зламав московську імперську ідею про Третій Рим і показав, де справжня духовна метрополія слов’янського православ’я. Цей самий святий отець велів: «Носіть тягарі одне одного». Політична гра по сусідству з Росією — це не одухотворена євангелістська місія, але цієї поради нам не можна ігнорувати.
Читайте також: Замінити труби кораблями
Польща й Україна належать до особливої категорії європейських держав: це великі країни, які не є наддержавами. У цій категорії перебуває ще тільки далека Іспанія (яка має свіжий досвід російської підтримки каталонського сепаратизму, що загрожує її територіальній цілісності) та сусідка України й союзниця Польщі Румунія — друга після Польщі держава східного крила НАТО та ЄС. Ці три останні держави поєднує трагічний досвід московського домінування, тому вони розуміють природу російської загрози. У нашому регіоні тільки вони володіють більш ніж символічним потенціалом.
Тож заради власних інтересів і інтересів менших сусідів вони можуть узяти на себе тягар, якого інші не подужають. Але оскільки жодна з цих трьох країн не належить до наддержав, умовою успіху кожної з них є співпраця. Зустріч у Кишиневі президентів України, Польщі, Румунії й Молдови (27 серпня) — це сигнал, що керівні еліти наших держав усе розуміють. Створення політичних конструкцій (Люблінський трикутник, Кримська платформа, тристоронні зустрічі Польща — Румунія — Туреччина) і символічні жести (українсько-польсько-литовська декларація міністрів закордонних справ від 2 липня цього року про визнання спадку політичної культури I Речі Посполитої та боротьби її народів з московською агресією спільним надбанням, промова президента Анджея Дуди на інавгурації Кримської платформи й зустріч у Кишиневі) було зроблено. Тепер час на конкретні дії в матеріальній сфері.
Польща й Україна інтенсивно співпрацюють у військовій (спільні навчання, постачання військового спорядження для української армії: Польща — третій за вартістю постачальник після США й Канади, УкрЛитПолбриг), енергетичній (інтерконектор Германовіце — Більче-Волиця, постачання газу з Польщі в Україну), транспортній (сполучення «Укрзалізниці» Київ — Львів — Перемишль, Ковель — Холм і Одеса — Перемишль, обслуговування міжнародних рейсів у п’яти українських аеропортах польської авіакомпанії «LOT»), академічній (понад 50% іноземних студентів у польських вишах — українці) сферах тощо.
Читайте також: Анналена Баербок: “Будівництво газогону “Північний потік 2” – величезна помилка”
Серед пріоритетів три сфери: військо, енергетика, транспортна інфраструктура. Матеріальну дійсність у цих трьох сферах ми мусимо швидко змінювати. Історія пришвидшується. Ми не знаємо, скільки в нас часу.