Наприкінці січня в Києві відбулася прем’єра сучасного балету «Д.І.М.» від театру INSHA Dance Company. Це вистава про досвід незламних українців, яким тією чи іншою мірою довелося пережити евакуацію. Це історія про пошуки дому в найширшому сенсі слова. Адже йдеться не про бетонну коробку, а про шлях до себе.
«Дорога додому починається в той момент, коли ми з нього їдемо»… Це слова, що стали центральною тезою танцювальної вистави. Її творці наголошують, що під час виступу через рухи, пластичність тіла намагалися зрозуміти, що для кожного означає дім.
«Між іншим, ця постановка — реакція на нинішні події. Щодня руйнуються домівки українців, дедалі більше людей переживають втрати. Мистецтво не може бути ні поза політикою, ні поза соціальними процесами. Виставою ми спробували підтримати емоційний стан, пояснити глядачеві, що кожен із нас так чи інакше втрачав дім. Головне — не втрачати надії й віри в краще», — каже Тижню хореограф-постановник Ілля Мірошніченко.
На роздуми також наштовхує назва вистави, а точніше крапки у ній — «Д.І.М». Це спонукає думати, що у слові зашифрована абревіатура.
«Справді, довго думали над тим, щоб розкласти слово «дім» на словосполучення, що матиме сенс. Як творці пояснення для себе знайшли, однак вирішили не виносити це на загал. Переймалися, щоб не зробити занадто важким сприйняття вистави. Оскільки дім — це шлях, а ми постійно перебуваємо в русі на шляху додому, то абревіатуру «Д.І.М.» розшифрували як «До.Іншої.Могили».
Тема справді важка, але я поясню, у чому символізм. Зазвичай люди хочуть доживати своїх днів удома та бути похованими поруч. Навряд чи усі українці зможуть повернутися назад до свого дому — тієї будівлі, де прожили більшу частину життя. Це буде зовсім інше місце», — говорить Ілля Мірошніченко.
Від початку проєктування, планування, збору команди, робота над сучасним балетом тривала протягом шести місяців. Вистава використовує матеріал і європейський досвід творчих резиденцій, які дали змогу масштабувати ідеї. Адже «Д.І.М.» виріс із вистави «М.H.O.T.F., або мій Дім на Двох Ногах». Це проєкт 2022 року, який реалізували в межах програми резиденцій для митців з України за підтримки TanzHaus «TanzFaktur» та KunststiftungNRW (Кельн, Німеччина).
Хореограф-постановник пояснює, що для нього «Д.І.М.» — перша вистава на дві дії. Крім того, йому вперше довелося працювати безпосередньо з музикою наживо. Вистава, яка виконується під запис, нехай і найпрофесійніший, характеризується стабільністю. Жива музика може змінюватися. Це однозначна перевага — постановка від цього стала ще динамічнішою й свіжішою.
Уся вистава просякнута символами. Глядача постійно супроводжують характерні звуки залізниці. Музиканти на сцені за допомогою інструментів імітують гуркіт коліс, звуки тривожної сирени, яку ледь не щодня чують українці. Це наштовхує на роздуми про дорогу, про пошуки й порятунок. Відбувається своєрідне занурення в події ранку 24 лютого 2022 року та інші найтрагічніші події війни.
Напруга зростає ближче до фіналу вистави. Навіть під час антракту між двома діями стукіт коліс потяга не стихає. Якомога предметніше осягнути символізм допомагають декорації у вигляді кремезних бетонних опор. Протягом усієї вистави на сцені, крім п’ятьох артистів балету, присутні музиканти — струнний квінтет. Їм вдалося стати повноцінними учасниками вистави.
«Під час вистави звучить музичний твір, створений спеціально для цього балету. Щоправда, усередині можна почути вальс для віолончелі й контрабаса, який написав трохи раніше. Крім того, звучить символічна сюїта для віолончелі — соло під назвою «Сім простих світанків». Саме цей твір заграв останнього дня, коли був в Україні, перед тим як виїхати на гастролі, — говорить композитор і віолончеліст Віктор Рекало. – Відчув, що конкретно для цієї вистави маю використати струнні інструменти, які для мене як віолончеліста є найближчими. Це класичний струнний квінтет: дві скрипки, альт, віолончель і контрабас. Це історія про дорогу, про потяг, стан переживання війни на побутовому рівні».
Творці наголошують на тому, що образ залізниці й залізничника у виставі використали невипадково. Адже саме залізницею в перші дні повномасштабного вторгнення було перевезено чи не найбільше внутрішньо переміщених осіб.
«Через усю виставу проходить образ залізної дороги. Це була шана залізничникам. Саме вони, попри все, здійснювали поїздки, мабуть, найстрашнішою дорогою для більшості в житті. Також постановка постала як сукупність спогадів одного провідника, який став свідком історій цього потяга. Танцівник, який відкривав виставу, і став збірним образом могутньої залізниці. Саме збірним, бо ж ми знаємо, що дуже багато жінок працює на залізниці.
Символи та образи — скрізь. Ми намагалися передати їх мовою тіла. Також використали додатковий реквізит. Ті самі червоні візки — це абстрактне місце, куди люди складали все, що могли з собою взяти. Чудово пам’ятаю на вулиці шалені черги людей із валізами. Однак ми прагнули відмовитися від популярної спекуляції з валізами. Тому використали візки. Спершу вони здаються порожніми, але це не так. Кожна людина наповнює їх на свій розсуд: кладе те, що має найбільшу цінність для неї», — розтлумачує символи вистави Ілля Мірошніченко.
У виставі творці торкаються ще однієї болючої теми — семантики непотрібності речей. Більшість із нас із початком війни переоцінили свої цінності. Зрозуміли, що матеріальне — не найголовніше. Часто люди, рятуючись, спаковували у валізи речі, якими потім не користувалися. У стресові моменти розумієш, що найдорожче, що є в людини, — це життя. Глядач може відчути ці настрої під час сцен із піджаками, коли герої відмовляються одягати їх, бо розуміють, що цінність не в матеріальних речах.
«Ще одним режисерським інструментом стала жменя землі в кишені чоловіка, що грає збірний образ залізничника. На початку вистави даємо зрозуміти, що є низка з першого погляду незрозумілих дій, які виконує артист, але вони пов’язуються з головними історіями в середині вистави. Ось ця жменя землі — цінні спогади, які накривають у нашому випадку залізничника щоразу, щойно він тягне руку до кишені», — каже Ілля Мірошніченко.
Однозначно, такі заходи варті уваги. Творці створили унікальну сучасну танцювальну виставу, у якій поєднали історії людей, яким довелося покинути рідну домівку та які зараз перебувають у пошуках себе. Кожна сцена, кожен танець, музика спонукають до роздумів, заглиблюють у спогади про те, що довелося пережити саме тобі.
