Власне, все почалося з винайдення феномену «блискотливого життя», якого повік-віків так жадає кожен, а особливо обділений радощами існування. І коли після утвердження абсолютних монархій аристократи, вже не маючи аніякої потреби добувати щоденною працею собі хліб насущний, заслужили вдосталь часу на приватне дозвілля, поволі почав усталюватися феномен «вищого світу». Природно, шляхетні душі, сповнені благородними помислами та пориваннями, не забували про характерний дух першості, вишукане поводження й етикет, які майже ніколи неможливо вдавати. Заледве ті ж таки автократії почали підупадати під тиском модерних соціально-економічних перетворень, спритні буржуа, хоча частенько й зосереджувалися на матеріальних чинниках у будь-яких питаннях, нерідко все дошукували повабності в життєвому трибові колишньої знаті.
Читайте також: Тарас Лютий про культурну терапію
Однак їхній потяг до пишноти перемагав. Буржуазний світ випродукував небувалий обшир інфраструктури розваг, спираючись на технічні здобутки цивілізації й перебираючи аристократичні взірці граничного шику. Передовсім це стосувалося одягу й аксесуарів. Та якщо раніше дух вищості запалював захоплення, то тепер він був пов’язаний із жадобою напускати завидки.
Вирішальну роль у цьому процесі посідає трансформація норм пристойності та добрих манер, що втілилося спочатку у феномені елегантності. Потім його змінило нове уявлення про стильність, наплодивши незчисленні субкультури, які відразу виокремлювалися й протиставляли себе суспільству. Надалі ж зміни в соціальному призначенні жінки породили розкуту невимушеність сексуальності. Відтепер сексуальність не обходила й чоловіків, «відстовбурчуючи» їхню привабливість, яка почала простягатися від випещеної манірності до грубого мачизму. Щоправда, поняття «сексапільність» прикладалося виключно до жінок. Натомість «дендизм» мав стосунок суто до чоловічої елегантності: культивування себе через удосконалення внутрішніх і зовнішніх якостей.
Відтоді звабливе вбрання не лише створювалося з урахуванням злагодженості та краси, а й стало неперевершеним елементом спокуси й збудження статевого бажання, об’єктом якого всякчас залишається людське тіло. Власне тепер, коли виготовляти предмети не є колосальним трудом, поширюється переконання, що геть усі речі неодмінно мусять бути звабливими, посилюючи функціональність і випинаючи елементи, завдяки яким дозволено потурати смаковим трендам цільової аудиторії. А вже як з’ясувалося, що обслуговування втіхи та насолоди є вельми дохідною справою, своєю чергою, у феномені порно було репрезентовано візуальну форму передчування бажання, що покликана употужнювати статевий інстинкт. Порно пропонує практично невичерпні перспективи отримання найінтимніших відчуттів. У ньому ніби доповнюється те, чого бракує кожному. А на додачу — ще якогось виразного штриха до поведінки чи взаємодії.
Читайте також: Що таке популярна культура?
Аж ось індустрію уявлень поставлено на конвеєр. Візуалізація колективного несвідомого, врешті-решт є загальнодоступною. Світлина чи відеоролик завдяки застосуванню стереотипності персонажів дає змогу зазирнути в найпотаємніше. Здається, що більше нікому не потрібне володіння реальним, позаяк цілком достатньо й символічно-уявного. Тепер вільно скористатися не всім «об’єктом» пожадання, а лише поодинокими його функціями. Проте роз’ятрена чуттєвість і надалі витісняє цей «об’єкт» у царину абстрактного. Хоча, здавалося б, не доводиться нарікати, що хтось десь позбавлений навичок сексуальної поведінки. Навіть якщо ти не мав підхожого досвіду, легко дістати бодай віртуальне враження чи його трактування. От тільки що робити з естетичним виміром сексуального? Яка роль тут відводиться для прекрасного? Чи не зникає воно назовсім? І чи не вгамовуємо ми тільки свій попит на чуттєвість?
Читайте також: «Висока» й «низька» культура
Отож порногламур вигулькнув у сучасності з тривалим спадком попередніх стилів. А вирішальним із них є тоталітарний стиль ідеологій, яким вдалося здобути симпатії, а головне — покірливість широких мас. Спочатку християнська доба, створивши «комплекс вини», була враз заперечена просвітницьким ідеалом непримиримого розуму, який перегодом теж був неминуче повалений культом безроздільного меркантильного гедонізму.
Відтепер правила успіху й насолоди, розваг і безтурботності дають змогу уникати болю та митарства. У культурі порногламуру немає героїв: повсякденні звитяжці технологічної ери закликають маси розчинитися в розкошуванні й таким чином подужати бодай і саме буття. Щоб стати благополучним, тобі таки доведеться хоча б «приміряти» сексуальність як ознаку сучасного маркетингу. Порногламур стає безупинним умінням щоразу доводити власну спроможність бути успішним. У цій ескалації технологічності народжується стиль високоосвічених спеціалістів та оперативних виконавців, які виснажливо гарують, аби тільки вибороти собі право на сутужну саморушну втіху.