Гомерова «Іліада» є прикладом оповіді, з якої починається європейська історія. Щоправда, твір має низку моментів, які ілюструють ранні намагання людини ставати незалежним дієвцем. Однак надмірні прояви цих намагань були не лише спробами відшукати собі остаточну міру, а здебільшого давали змогу окреслювати горизонти самовияву.
Навіть якщо не заглядати в насичений повторами й подекуди незрозумілими вставками складний текст, про авторство й композиційну складність якого сперечаються досі, сюжет усе одно загалом відомий, позаяк перебуває на поверхні культури. Паріс, молодший син троянського царя Пріама, викрадає у спартанського володаря Менелая дружину Єлену, доньку Зевса й Леди, а відтак заради помсти за ошуканого чоловіка ахейські, або данайські (ранньогрецькі), племена під проводом його старшого брата з роду Атрідів, мікенського царя Агамемнона, десятий рік поспіль тримають в облозі місто Іліон. І це лише приказка. Казка починається з колотнечі. Данайський верховода нахабно відмовляє старому жерцеві Аполлона Хрісові у викупі його полоненої доньки. Невдовзі ахеї потерпають від моровиці. Інший очільник, нащадок мірмідонського царя Пелея прудконогий Ахілл, вислуховує віщуна і пропонує повернути батькові Хрісеїду. Невдоволений Агамемнон компенсує її Ахілловою полонянкою Брісеїдою.Гнів останнього перетворюється на відправну точку подальшої драматургії. Герой усувається від осади й наміряється повернутися додому.
Читайте також: Мандрівка вглиб себе
Тим часом Зевс навіює Агамемному сон про перемогу данайців. Ватажок воліє справдити сновиддя, запитуючи воїнів про їхній ентузіазм. І якщо б не заклики мудрого владики Ітаки Одіссея й не красномовність пілоського царя Нестора, вояки вмить накивали би п’ятами. Першому навіть довелося приструнчити найзухвалішого з них: косого й кульгавого Терсіта, який закидає пожадливість Агамемнону. Отож, епос базується на багатьох точках кипіння, які загрожують ось-ось вибухнути. Щоб залагодити ворожнечу меншою кров’ю, Паріс пропонує поєдинок із Менелаєм. Переможцеві дістанеться Єлена. Проте жінка не хоче повертатися. Із міського муру вона показує Пріаму, хто є хто серед осадників. У двобої перемагав Менелай, але втручання Афродіти дало Парісу змогу ганебно втекти. Напруга наростала не тільки з аферою, а й із тим, що троянець Пандар із лука ранить Менелая. Гекаба й Андромаха, мати і дружина Гектора, старшого брата Паріса, заживо оплакують захисника Трої, але він прагне битви й тіснить ворогів. Йому випадає зі зброєю посперечатися з саламінським царевичем Аяксом. Аж ніч перериває протистояння. Учасники єдиноборства вшановують одне одного дарами.
Нам доводиться опинитися у складній ситуації, коли вирішуватимемо, кого підтримати у Троянській війні. Ахеї мстяться за викрадення Єлени, хоча вона поїхала з власної волі, а троянці з союзниками відстоюють місто від пограбувань і знищення. А тут іще й боги безперервно втручаються в людські діла, стаючи хто по один бік, хто по інший. До того ж епічний жанр не передбачає глибокого психологізму. І головне — як відслідкувати численних персонажів?
Уже стільки подій відбулося, проте греки програють. П’ятеро керманичів на чолі з Одіссеєм ідуть умовляти Ахілла допомогти. Той іще гнівається. Що йому з того, що Гектор уже готовий випустити всім тельбухи і спалити до цурки кораблі. Хоч би яким успіхом скінчилася нічна вилазка царя Аргоса Діомеда й Одіссея у ворожий стан, їхні справи досі кепські. Проте навіть подвигам Агамемнона немає ліку. Уже й Ахіллів приятель Патрокл заповзявся мужньо тримати лаву. Лише могутній руці Гектора вдалося його побороти. Щойно Ахілл про це дізнався, як тричі несамовито заволав. Утрата пересилила його гнів. Тепер ніщо не спинить швидконогого лицаря. У цьому герці загине Гектор. Дарма перед смертю він просить Ахілла не плюндрувати свого мертвого тіла. Здавалося, тільки люттю нестримний воїтель зможе загоїти душевну рану. Неодноразово він прив’язує до колісниці й волочить труп довкола могили похованого з почестями Патрокла. Хіба ми схвалюємо такий садизм? Одначе ми мислимо сучасними оцінками й мірками, згідно з якими жити з війни неприпустимо. А як було стримати сльози старому Пріаму? Потай він пробрався до супротивника, упав у ноги, приніс дари і благав віддати понівеченого сина. Як тут водночас не розчулитися й Ахіллові? Удвох вони справили тризну за загиблими, довго розмовляючи вночі. Оповідь закінчується похованням Гектора.
Читайте також: У подвійній неволі
Що нас найбільше вражає в поемі? Не лише звитяжність, а більше неврівноваженість. Герої всякчас виявляють гнів, агресію, жадобу, заздрість, сварливість, дріб’язковість, марнославство, сваволю, помсту, розгнузданість. Усе це чи не найбільші форми нестриманості, що обертаються пролиттям чорної крові, допроваджуючи до багатьох смертей. Хоча звідки взятися радості, якщо люди видаються ляльками то богів, то долі? Гомеровий епос мало того, що є ледве не першою європейською писемною пам’яткою, у якій міфологія зростається з історією, він також стає художнім зразком перестороги людству знайти нарешті мірило своїй природній розхитаності, здатній призвести до колапсу не лише локальних цивілізаційних осередків, а й усього світу.