Партія регіонів створювалася після других та останніх в історії України повністю мажоритарних парламентських виборів 1994 року, на яких вирішальну перемогу на Донбасі здобула «нова» КПУ Симоненка (він сам із Донбасу, був другим секретарем Донецького обкому до заборони КПСС після ГКЧП). Тоді існувала Партія праці напівчервоних директорів (Валентин Ландик, В’ячеслав Богуслаєв та ін.), яка отримала на виборах до ВР кілька мандатів. На тих виборах вони реально боролися на Донбасі проти «оновленої» КПУ Симоненка, «коториє пьорлі, как танки, с…і». І донецькі розуміли, що «надо імєть партію, но сільную». Створення такої партії мало стати відповіддю на «виклик» з боку Симоненка і Ко.
Але реальна робота над створенням почалась тоді, коли парламент ухвалив рішення, що вибори 1998-го будуть 50 на 50 (партійно-мажоритарні).
Перший проект статуту Партії регіонального відродження України (ПРВУ) був готовий влітку 1997-го. Готував його на прохання донецьких Валерій Матвієнко, колишній керівник інформаційно-аналітичної служби президента України Леоніда Кравчука (1991–1992). ПРВУ було засновано 26 жовтня 1997 року. Головою партії обрали мера Донецька Володимира Рибака. У Верховній Раді України в січні 1998-го створили депутатську фракцію Партії регіонального відродження України (голова координаційної ради — генерал Геннадій Самохвалов, друг Рибака).
За результатами парламентських виборів 1998‑го в багатомандатному окрузі представники ПРВУ здобули лише 241 тис. голосів (0,9%). З таким результатом ця політична сила посіла 19-те місце з 30 партій, які брали участь у виборах. На мажоритарних округах вона висунула 46 кандидатів. Ті, хто потрапив до парламенту, увійшли до депутатської групи «Відродження регіонів».
Читайте також: Банду геть чи бандитам тюрми
13 березня 1999-го на першому етапі ІІ з’їзду Партії регіонального відродження України ухвалили рішення про її участь у президентських виборах через підтримку Леоніда Кучми. Тоді ж кандидату було рекомендовано включити до своєї передвиборчої програми пропозицію ПРВУ про надання російській мові статусу офіційної.
Переломний момент — 8 червня 1999 року. ПРВУ підписала угоду про створення блоку політичних партій на підтримку Кучми на виборах президента України й увійшла до блоку «Наш вибір — Леонід Кучма!».
У липні 2000-го голови п’яти партій — Партії регіонального відродження України, Партії солідарності України, Партії праці, Всеукраїнської партії пенсіонерів і «За красиву Україну» — оголосили про досягнення принципової згоди щодо об’єднання в єдину політичну силу.
17 листопада 2000 року III з’їзд ПРВУ ухвалив рішення про її реорганізацію через приєднання до неї Партії праці (Валентин Ландик), політичної партії «За красиву Україну» (Леонід Черновецький), Партії солідарності України (Петро Порошенко) та Всеукраїнської партії пенсіонерів. З’їзд дав об’єднаній політсилі нову назву — Партія регіонального відродження «Трудова солідарність України». Очолив її тріумвірат співголів: Валентин Ландик, Петро Порошенко та Володимир Рибак. До президії партії увійшли також Микола Азаров, Геннадій Самофалов, Леонід Черновецький та Юхим Звягільський.
3 березня 2001-го на позачерговому з’їзді партія змінила назву на Партія регіонів (ПР) та обрала нового лідера, яким став голова Державної податкової адміністрації України Микола Азаров. А вже за кілька днів у Верховній Раді було створено нову фракцію «Регіони України», яка ввійшла до складу парламентської більшості.
29 листопада 2001 року голови п’яти політичних партій — Микола Азаров (Партія регіонів), Михайло Гладій (Аграрна партія України), Анатолій Кінах (Партія промисловців і підприємців України), Валерій Пустовойтенко (Народно-демократична партія України) і Сергій Тігіпко (партія «Трудова Україна») — виступили із заявою про спільну участь у парламентських виборах-2002 у форматі виборчого блоку демократичних сил «За Єдину Україну!» і підписали відповідну угоду.
14 грудня 2001 року відбувся IV з’їзд партії, на якому було підтримано рішення про створення виборчого блоку «За Єдину Україну!» і висунення кандидатури керівника Адміністрації президента України Володимира Литвина лідером 
виборчого блоку.
З’їзд ухвалив ще кілька знакових кадрових рішень. Новим головою ПР обрали віце-прем’єр-міністра України Володимира Семиноженка, а першим заступником голови — Андрія Клюєва (на той час він був першим заступником голови Донецької ОДА). Тоді ж було виключено з партії народних депутатів України Петра Порошенка й Віктора Короля згідно з поданими ними заявами.
Читайте також: Юрій Макаров: Партія регіонів була класичною мафією з відповідною структурою
На парламентських виборах 2002-го в багатомандатному виборчому окрузі блок «За Єдину Україну!» підтримали 11,81% виборців (3 млн 51 тис. 56 голосів). Блок посів третє місце серед 33 учасників перегонів. За його партійними списками в Раду пройшли 35 депутатів (із них четверо — члени Партії регіонів), ще 29 членів ПР було обрано в одномандатних округах.
На другому місяці роботи новообраної Верховної Ради найбільше парламентське утворення «За Єдину Україну!» трансформувалось у коаліцію депутатських фракцій і груп. Партію регіонів у ВР представляли депутатська фракція «Регіони України» (голова Раїса Богатирьова) і депутатська група «Європейський вибір» (керівник Володимир Пєхота).
У листопаді 2002 року депутатська фракція «Регіони України» й парламентська група «Європейський вибір» висунули кандидатуру Віктора Януковича, члена Партії регіонів, голови Донецької ОДА, на посаду прем’єр-міністра України. Пізніше кандидатуру Януковича схвалив президент.
У грудні 2002-го прем’єр-міністр Віктор Янукович, голова Верховної Ради Володимир Литвин і представники дев’яти фракцій та груп парламентської більшості (серед яких «Регіони України» та «Європейський вибір») підписали Політичну угоду про співпрацю і солідарність, створивши парламентсько-урядову коаліцію.
На початку 2003 року ПР уже була однією з найбільших партій України. У її лавах налічувалося понад 560 тис. членів, які працювали в 27 регіональних, 680 районних і міських парторганізаціях. Активне молодіжне крило партії — Всеукраїнську молодіжну громадську організацію «Союз молоді регіонів України» — очолював Віталій Хомутиннік.
19 квітня 2003-го в Києві відбувся V черговий з’їзд Партії регіонів, на якому прем’єр-міністра України Віктора Януковича обрали її головою.
У листопаді 2003 року парламентська фракція «Регіони України» і група «Європейський вибір» на спільному засіданні ухвалили рішення про реорганізацію через об’єднання в депутатську фракцію «Регіони України».
Читайте також: Станом на серпень 2016-го підозри оголошено практично всій верхівці попередньої влади
4 липня 2004-го в Запоріжжі відбувся VI з’їзд Партії регіонів, на якому єдиним кандидатом на президентських виборах було висунуто голову ПР, прем’єр-міністра України Віктора Януковича.
5 березня 2005 року в Києві відбувся VII з’їзд Партії регіонів, на якому було підбито підсумки її участі в президентській кампанії-2004 та ухвалено рішення про перехід ПР в опозицію.
У листопаді 2005-го до складу Партії регіонів на засадах індивідуального членства увійшла партія Євгена Кушнарьова «Нова демократія».
3 грудня 2005-го в Києві відбувся VIII з’їзд ПР, який ухвалив рішення про самостійну участь партії у виборах-2006 усіх рівнів. На з’їзді було затверджено список кандидатів у народні депутати України від ПР та її передвиборчу програму «Добробут — народу! Влада — регіонам!».
На парламентських виборах 26 березня 2006-го Партія регіонів перемогла, набравши 32,14% голосів виборців (186 депутатських мандатів у Верховній Раді України). Керівником виборчої кампанії Партії регіонів був Євген Кушнарьов.
7 липня 2006 року на засіданні парламентської фракції Партії регіонів було ухвалено рішення про створення коаліції з фракціями Соціалістичної партії України й Компартії. Того самого дня лідери фракцій ПР, Соцпартії та Компартії Віктор Янукович, Василь Цушко й Петро Симоненко підписали угоду про створення Антикризової коаліції.
Антикризова коаліція запропонувала кандидатуру Віктора Януковича на посаду прем’єр-міністра. Оскільки президент Ющенко утримався від подання цієї кандидатури до Верховної Ради, 18 липня 2006 року збори депутатів Антикризової коаліції повторно висунули кандидатуру Віктора Януковича на посаду прем’єр-міністра України.
У ході тривалих переговорів Партія регіонів і президент узгодили спільний програмний документ під назвою «Універсал національної єдності», що визначав пріоритети національного розвитку України. 3 серпня 2006 року Віктор Ющенко вніс до парламенту подання про призначення Януковича прем’єр-міністром України. Того самого дня «Універсал національної єдності» підписали президент Ющенко, голова Верховної Ради Мороз, прем’єр-міністр Єхануров, лідер фракції Партії регіонів у ВР Янукович, лідери фракцій «Наша Україна», СПУ, КПУ.
4 серпня 2006 року Верховна Рада України призначила Віктора Януковича прем’єр-міністром України. Лідером фракції Партії регіонів у Верховній Раді України та координатором парламентської більшості стала Раїса Богатирьова.
23 березня 2007-го Антикризова коаліція ухвалила рішення про перейменування в Коаліцію національної єдності.
2 квітня 2007 року президент Ющенко видав указ про дострокове припинення повноважень Верховної Ради V скликання.
Коаліція національної єдності та уряд Януковича не погодилися з діями глави держави щодо розпуску парламенту. В Україні розпочалася політична криза. 27 травня 2007-го президент, голова ВРУ та прем’єр-міністр підписали спільну заяву. Сторони домовилися провести дострокові парламентські вибори 30 вересня 2007 року.
4 серпня 2007-го відбувся X з’їзд ПР, на якому було ухвалено передвиборчу програму партії на позачергових парламентських виборах і затверджено виборчий список кандидатів у народні депутати від ПР.
Перша десятка списку Партії регіонів на парламентських виборах-2007:
1. Віктор Янукович, прем’єр-міністр України, лідер Партії регіонів.
2. Раїса Богатирьова, народний депутат України V скликання.
3. Тарас Чорновіл, народний депутат України V скликання.
4. Інна Богословська, заступник міністра юстиції України.
5. Нестор Шуфрич, міністр з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
6. Микола Азаров, перший віце-прем’єр-міністр, міністр фінансів України.
7. Рінат Ахметов, народний депутат України V скликання.
8. Олександр Єфремов, народний депутат України V скликання.
9. Юхим Звягільський, народний депутат України V скликання.
10. Борис Колесніков, народний депутат України V скликання.
30 вересня 2007 року на позачергових виборах до Верховної Ради України Партія регіонів здобула перемогу, набравши 34,37% голосів (абсолютний рекорд за всю історію парламентських виборів у незалежній Україні). Помаранчевим політичним силам вдалося заручитися підтримкою нейтрального Блоку Литвина і сформувати уряд Юлії Тимошенко. Партія регіонів і КПУ заявили про перехід в опозицію та сформували тіньовий уряд.
У першому турі президентських виборів, що відбувся 17 січня 2010 року, Віктор Янукович посів перше місце, набравши 35,3% голосів. Тодішній прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, його єдиний суперник, стала другою з 25%. У другому турі (7 лютого 2010-го) лідер Партії регіонів здобув перемогу, набравши 48,95% (Тимошенко — 45,47%), і 14 лютого був оголошений президентом України. Інавгурація відбулася 25 лютого.
11 березня 2010 року Партія регіонів, Комуністична партія України, Блок Литвина, кілька депутатів від Блоку Юлії Тимошенко і блоку «Наша Україна — Народна самооборона» та позафракційні депутати сформували нову коаліцію. Того самого дня уряд Тимошенко було відправлено у відставку. Нова коаліція сформувала новий уряд, у якому більш як половину портфелів отримали представники ПР. У зв’язку з перемогою на президентських виборах Янукович 23 квітня 2010-го склав повноваження голови ПР. Новим очільником партії було обрано Миколу Азарова, тоді як Янукович залишився її почесним лідером.
16 серпня 2011 року лідер Партії регіонів Микола Азаров і голова «Сильної України» Сергій Тігіпко заявили про злиття своїх політичних сил. На той момент до парламентської фракції ПР входили 192 народних депутати (після виборів 2007-го було 175).
А далі узурпація влади Партією регіонів, бандитська держава… І народне «Дістало!».
Майдан 2013–2014 років — Революція гідності.
Втеча Януковича.
Здача Криму.
Російська агресія.
Війна на Донбасі.
І сьогодні:
«Особливий період у мирний час».